Вступ: загальні положення

Ми всі набули певних уявлень про Книгу Йова з різних джерел (усі знаємо про «Йовове терпіння»): або читаючи уривки з самої книги, або слухаючи її під час богослужінь. Пропонуємо два способи прочитання книги: спершу ми коротко представимо окремі уявлення та припущення щодо неї, так наче це було б вперше. Відтак прочитаємо її вдруге на значно глибшому рівні, ділячись із читачем особистим розумінням тексту. Це розуміння базуватиметься на висновках багатьох дослідників цієї книги, що були зроблені протягом тривалої історії її тлумачення. Тому для читача особливо важливим стане друге прочитання, яке вимагає постійного врахування біблійного тексту. Деякі труднощі не вдасться розв’язати – текст і мова книги складні для інтерпретації, але читач збагатиться після такого «змагання» з книгою і тоді сам зможе вирішити, погоджуватися чи не погоджуватися з висновками, що їх ми запропонували. Останнє має на меті кинути виклик читачеві, дозволити йому самому відчути трепет від тлумачення одного з класичних зразків світової літератури.

Напрацювання автора поділяє широке коло біблістів-науковців, тому вони можуть служити відправними точками для читача.

1 Структура книги. На щастя, структура книги відносно нескладна. Її можна описати так:

  • Пролог: глави 1 і 2
  • Діялог: глави 3-31, в яких Йов і троє його друзів проводять своєрідні дебати.
  • Поява Елігу: глави 32-37, чотири промови молодого Елігу.
  • Господь втручається та промовляє до Йова, і Йов відповідає: глави 38-42:6
  • Епілог: 42:7-17

Подальші поділи теж можливі, але запропонована схема є основною. Як ми побачимо, діялог у гл. 26-27 є дещо уривчастим, утім, наш план стане надійним дороговказом.

2 Автор. Ми нічого не знаємо про автора чи авторів книги: ні їхніх імен, ані часу їхнього життя. Більшість біблістів датують цю книгу періодом після вавилонського вигнання (після 536 р. до Р. Хр.), хоч пряма вказівка на це відсутня. Проблема датування книги ускладнюється присутністю в ній т. зв. додатків, які, на думку науковців, були вписані до книги (напр., гл. 28 (про Премудрість Божу); гл. 32-37 (промови Елігу). Зазначимо, що заглиблюватися в ці невизначеності не вельми корисно. Сама книга в цілому є тим, що варто прочитати та зрозуміти. Це, як то кажуть, її «канонічна форма» (форма, в якій її отримала спільнота віри), тому не варто відновлювати гіпотетичну картину того, як ця книга могла бути скомпонована.

Якщо ми нічого не знаємо про автора, то чи більше знаємо про Йова, її «героя»? Йов згадується в Єз. 14:14-20 разом із Ноєм та Даниїлом як праведник. Єзекіїль наголошує, що навіть присутність цих трьох в Єрусалимі не вберегла б місто від зруйнування, яке Господь збирається навести на нього. Найімовірніше, десь у той час (бл. 600 до Р. Хр.) започатковується традиція пошанування праведного Йова. Важливо зауважити, що жоден із цих трьох не є ізраїльтянином. Йов, як дізнаємося із Йов. 1:1, походить із землі Уц, розташованої, мабуть, на півдні Палестини. Троє друзів Йова також описуються як не-ізраїльтяни, що походять із різних околиць Едому й пустелі (Йов. 2:11). Усе це дуже добре узгоджується з поглядами на давню єврейську мудрість, яку вважали міжнародним надбанням, спільним також для Єгипту та Месопотамії, – спадщиною, зітканою зі спостережень та уроків, винесених із досвіду народу. Тому в ній немає посилань на священні традиції, на кшталт обітниці патріярхам, події Виходу, Сінаю, Закону тощо.

Традиційними «поетичними книгами» Старого Заповіту є Приповісти, Йов, Когелет і дві второканонічні книги – Сирах та Мудрість Соломона. Здається, немалий вплив поетичні книги мали й на інші частини Біблії (напр., Пс. 37). Сучасні дослідники порівнюють поетичні книги Старого Заповіту також із давніми єгипетськими поетичними творами (напр., Повчання Аменемопе та Пр. 22:17-23:11) та творами з Месопотамії (напр., для Йова див. довгу поему Лудлул, або «Буду прославляти Господа Мудрости» в ANET, 596-600). Якщо хтось хотів би порівняти біблійний текст і, скажімо, месопотамський, то варто прочитати й порівняти Йова і Лудлул. Подібностей не так уже й багато. Справді, не дивно читати, що люди, як стародавні, так і сучасні, скаржаться Богові на несправедливість, яку вони досвідчили. Можна було б сказати, що такий літературний жанр, як ламентації, мав би виникнути раніше за книгу Йова, але в біблійному творі не видно безпосереднього зв’язку з месопотамським текстом. Варто зазначити, що питання відплати – справедливої чи несправедливої, яка має вплив на людське життя, – належить до провідних тем літератури мудрости Старого Заповіту. Питання відплати також порушене в інших біблійних книгах, однак саме в поетичних книгах ця проблематика є провідною. Приповісти (напр., 3:1-10; 10:2-3) – у цілому оптимістичні, тоді як Йов та Когелет (напр., Проп. 3:16; 8:14) деталізують цю проблему; досить ретельно вона осмислена в Сираха (15:11-20; 18:1-14) й Мудрості Соломона (3:1-14; 4:10-5:15).

Ми побачили, що чоловік на ймення Йов був знаний як не-ізраїльтянин і що його лихо не було чимось винятковим, але постійним питанням, до якого зверталися Ізраїль та його сусіди. Важливішим є те, як автор зображає свого героя. Йов – це літературний образ, як описано в книзі. Нам не варто думати, що цих кілька глав є історичним резюме великих дебатів, що відбулися, коли Йов страждав від болю на попелищі. Ні, ці промови є блискучими літературними творами, що просто не могли бути виголошеними в таких важких умовах. Там не було репортера чи диктофона, щоб їх зафіксувати. Радше ми маємо високомистецький літературний твір, уважно продуманий та сформульований, а не скороминущу суперечку. Одним із показників цього літературного виміру є використання іронії, що переважає в книзі, і ми покажемо це на прикладах у другому читанні. Під іронією ми маємо на увазі подвійне значення, що трапляється так часто, що інше (часто друге) значення заперечує або навіть виходить за рамки першого. Наприклад, запитання Еліфаза до Йова в 22:3, чи Шаддай, Всемогутній, щось має з Йовової праведности, є принизливим зауваженням для самого Йова. Читач, однак, знає ще з прологу, що Шаддай має прибуток, тому що сатана програє і Йовова вірність Господу підтвердиться. Еліфаз дає кілька можливостей для іронії. У 5:1 він глузує з Йова: «Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися?». Насправді глава «святих» або членів небесного суду відповість – це буде сам Господь (38:1).

Попередній запис

Мудрість та скептицизм

Перш ніж зробити висновки, варто сказати про те, що часто називають біблійним скептицизмом стосовно Мудрости. Слово «скептицизм» (хоч воно і ... Читати далі

Наступний запис

Вступ: припущення

Ми представили загальні твердження про книгу, що їх поділяють більшість дослідників. Але як щодо припущень самих читачів? Не має значення, ... Читати далі