Мудрість та скептицизм

Перш ніж зробити висновки, варто сказати про те, що часто називають біблійним скептицизмом стосовно Мудрости. Слово «скептицизм» (хоч воно і може означати не більше, ніж обережність у думці) зазвичай передбачає якесь заперечення надії або можливости пізнання чи здобуття знання. Це слово, що його дослідники найчастіше вживають у дискусіях про Книгу Йова та Книгу Проповідника. Важливо зазначити, що те, що ми називаємо скептицизмом у цих книгах, не є насправді запереченням можливости пізнання та розуміння; це радше дослідження самої мудрости, роздумування над способом мислення. Тут ідеться про найвищу мудрість, яку доцільніше сприймати не як скептицизм, але як критику надуживання мудрістю.

Часто трапляється, що релігійні люди зловживають приписами Закону, обернувши їх в інструмент контролю Бога, вважаючи, що дотримуючись Закону, врятують власні душі. Тому існує небезпека неправильного прочитання багатьох приповістей через надання їм значення спрощених доктрин та розуміння їхніх повчань суто як механізмів доброї поведінки, що гарантують добробут і щастя. І навпаки, при цьому викривленому прочитанні приповістей кожен, хто зазнає нещастя, негайно вважатиметься таким, що страждає внаслідок своїх злих учинків.

Книга Йова веде рішучу боротьбу з таким механістичним богослов’ям і відкидає цей спосіб зловживання мудрістю. Бог засуджує «утішителів» Йова за їхні фальшиві переконання, а Йовову розпачливу скаргу виправдовує (42:7). Звичайно, Бог також дорікає Йову за брак мудрости в його бурхливому монолозі (38:2), але це може стосуватися не Йовових зойків від болю та гіркого жалю (схожих до Ісусових на хресті: див. Мт. 27:45-50), а радше тих аспектів його промови, в яких він стає співучасником дебатів про механістичний зв’язок між провиною й покаранням. Йова 28 однозначно говорить про мудрість, звертаючи увагу на людські межі в її пошуку. Дехто з дослідників зрозумів це, як вказівку на те, що людям не варто прагнути мудрости (вв. 23-24), а натомість звернутися до моральности (в. 28). Проте така інтерпретація виключена, як це вже було показано при поясненні сутности мудрости. Мудрістю як об’єктом людського прагнення безпосередньо володіє тільки Бог (вв. 21-22). Незважаючи ні на що, вона залишається добром, якого люди повинні прагнути всіма своїми силами. «Страх перед Господом» (Йов. 28:28), до якого на думку біблійного автора потрібно вдаватися, це не альтернатива мудрости, а її визначальна ознака. «Страх» це те, що ми можемо назвати вірою: а саме довіра і голод за безмежною правдою і любов’ю. Таким чином, Книга Йова не проголошує скептицизм, а є радше критикою зловживання мудрістю і водночас визнанням і прославою найвищої мудрости.

Книгу Проповідника також вважали такою, що проповідує скептицизм, а не мудрість. Подібно до Йова 28, вона завершується поняттям «страху Божого», оскільки в тексті дійсно йдеться про «страх» як альтернативу мудрости. Але, як Йов, ця книга є довершеним зразком сапієнціяльного твору, що більшу частину своєї енергії спрямовує на критику зловживань при інтерпретації приповістей (див. особливо Проп. 6:10-9:6). Більшість сучасних перекладів, на жаль, послідували за раннім грецьким перекладом і надали головному мотиву книги негативного (скептичного) тону: «Наймарніша марнота, марнота усе». В єврейському оригіналі, проте, читаємо hebel, що не є такою однозначною абстракцією, як «марнота», а радше складним символом: воно буквально означає «подих», «подув повітря», що можуть бути символами швидкоплинности та незначущости, але також коротким зусиллям чи вибухом енергії (див. Пр. 13:11). Це слово часто вживається на позначення ідолів, які є обманом, або пустих слів. (Найкращим перекладом Прп. може бути: «Подув і подув, усе повітря».) Якщо прочитати перший вірш Прп. у дещо легшому тоні, то він виявиться не розчарованою констатацією беззмістовної повторюваности речей, але радісним здивуванням від невичерпної енергії творіння. Так, у Прп. 1:8 зауважено визначний факт, що наші очі й вуха ніколи не втомлюються бачити й чути нове, і переклад цього фрагмента повинен починатися так: «Усякі речі є сповнені енергії: більше ніж можна висловити!» Гимн висвітлює людські прагнення та людську історію, що їх ніхто не пам’ятатиме; він робить це, не зображаючи наші зусилля як зло, але прославляючи чудеса природи. Так само гимн у гл. 3 не варто читати як зображання беззмістовної повторюваності, але як прославу Божого провидіння в творінні. (Слово, вибране тут для окреслення часу, як у грецькій, так і в єврейській мові, не називає позначку на годиннику чи календарі, але точний час, момент, призначений провидінням у сенсі Пр. 15:23: «а слово на часі своєму яке воно добре!» Автор справді показує, що мудрість, навіть царська мудрість, урешті-решт не йде на користь мудрому (див. Проп. 1:16-17; 2:12-17). Якщо розуміти ці слова буквально, то це скептицизм. Але цілісне сприйняття їх є вправлянням у найвищій мудрості. Книга говорить про лопання бульбашок примітивних спрощень, якими часто захоплюються люди, і розвіювання ілюзій щодо фальшивих цінностей, у цьому випадку фальшивої цінности змагальної мудрости. Для такої трудоголічної культури, як наша, де головною цінністю є праця, автор пропонує міркування про марноту надмірних змагальних зусиль. Мудрість, на думку автора, полягає в тому, що щастя не здобувається за допомогою людського зусилля воно є благодаттю, чистим Божим даром. Це вчення передане за допомогою образів їжі, пиття та радісної праці. Самі по собі ми, люди, часто не знаходимо радости в простих задоволеннях (як легко ми марнуємо наші життя через дрібні неприємності!), але Божий дар радости чинить наші серця повними (Проп. 2:24-26; 5:18-20). Зрештою, автор Прп. каже, як у Йов. 28, що ми не можемо всього зрозуміти, і пояснює, чому це так: Бог як неперевершену таємницю помістив в усі речі вічність, і на сьогодні наша мудрість повинна полягати не в розумінні, але в радості життя і страху Божому (3:10-15). Таким чином, Когелет також заповідає не скептицизм, але сповнену віри найвищу мудрість.

Висновок

У Книзі Проповідника йдеться про те, що «є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою» (2:13), а також про те, що мудрість є великою прикрістю, бо ті, хто набуває знань, набуває й страждань (1:18). Це абсолютно точно з огляду на концепцію мудрости, викладену вище. Якщо мудрість як людська діяльність є ненаситним прагненням пізнавати й любити, тоді напевно вона буде і «світлом» і додасть «страждань». Йов є досконалим прикладом, бо саме його віра (світло) зробила його страждання нестерпними. Йов був мудрішим за тих, хто його втішав, тому що він беззастережно вірив у безмежну правду і любов як призначення, вписане в основні прагнення людей. І оскільки ця мудрість виявилася безсилою, зіткнувшись із досвідом безсенсовного страждання, він помножив свої страждання і печаль, залишившись вірним своїй мудрості.

Відкриття сучасних експериментальних наук дали нам обсяг знань, значно більший за Соломоновий. Однак їхній горизонт обмежений тим, що виключає дані, які не можна перевірити органами чуттів і відтворити багато разів. Це плідний підхід, але він виключає цінність і передбачає функціональний, проте механістичний і позбавлений сенсу світ. Мудрість, натомість, пропонує безкінечний горизонт для знань, її голос є трансцендентним: він запрошує науку дослідити всі заборонені запитання, поважаючи кожне «чому?», що неминуче провадять розум до віри. Біблійна Мудрість вимагає зведення мостів від науки до віри.

Попередній запис

Мудрість як прагнення перебувати з Богом

Наше друге запитання було про трансцендентний вимір Мудрости. Чий же це голос кличе нас у Книзі Приповістей? У Пр. 8:30-31 ... Читати далі

Наступний запис

Вступ: загальні положення

Ми всі набули певних уявлень про Книгу Йова з різних джерел (усі знаємо про «Йовове терпіння»): або читаючи уривки з ... Читати далі