Мудрість як прагнення перебувати з Богом

Наше друге запитання було про трансцендентний вимір Мудрости. Чий же це голос кличе нас у Книзі Приповістей? У Пр. 8:30-31 Мудрість показано як довірену особу, яку Бог любить і яка у свою чергу любить людей та знаходить втіху серед них. Мудрість – це літературна фікція чи особа?

Певний час вважалося, що такі тексти за своїм стилем є зразками пропедевтичної фікції, «підготовки» до реальних речей: вони виражають підготовчу ідею як таку, що стосується Божого Слова або Святого Духа. Літургія, з іншого боку, пов’язувала ці тексти з Богородицею після Її успення. Такі типологічні підходи можуть служити риторичним цілям, але хибним буде стверджувати відсутність реального віднесення значення старозавітних текстів. Якщо цей «тип» не є реальним, тоді чому новозавітні автори звертаються до нього знову й знову та цитують такі «непереконливі» тексти щодо Бога? Замість того щоб поглибити твердження про Бога або про Духа Святого чи Богородицю, таке зведення реального й трансцендентного антитипу до літературної фікції призведе до легковажного, порожнього відволікання, яке послабить відчуття значущости цих текстів та факту наявності в них запрошення до віри.

Відповідь знаходимо в самому Старому Заповіті. Після вавилонського вигнання (586-536 до Р. Хр.) юдеї остаточно сформували Закон (Тору), що запроваджував стиль життя, який відрізняв їх від сусідів. Ця дія була для них справою внутрішнього досвіду. Закон сприймався як втілення особливої культури, спільне бачення того, як потрібно розв’язувати життєві проблеми. У додатку до Книги Второзаконня з періоду після вавилонського вигнання (Втор. 4:6-8) використано це поняття, щоб закликати до послуху Законові. У Сир. 24:23 небесну Жінку-Мудрість ототожнено з Торою; те саме знаходимо і у Вар. 3:9 та 4:1.

Мудрість, отже, як трансцендентний об’єкт, представлена в цих текстах як таємнича реальність, що формує нормативну культуру, іншими словами – сукупність вірувань та понять, притаманних для окресленого суспільства. А нормативна культура, у свою чергу, є голосом, який кличе, заохочуючи молодь до навчання й пошуку. Таке прочитання має сенс у культурному контексті, де закон країни вважається таким, що походить від Бога. Ця реальність є дуже близькою до грецького logos (слово, аргумент), такого важливого в Новому Заповіті. Для тих, однак, хто живе в секуляризованих або змішаних суспільствах, окреслене потрактування Мудрости важко прийняти. Хтось може натомість запропонувати альтернативну ідентифікацію Жінки-Мудрости, яка б трактувала її як реальність і водночас була корисною для розуміння відповідних текстів. Ми повинні звернутися до когнітивної теорії, розвинутої в схоластичній філософії. Згідно з нею, всяке дослідження природи чи значення речей a priori передбачає твердження, що всі ці речі є пізнаваними; як також усі твердження про природу або значення речей передбачають визнання, що всі буття є реальними та пізнаваними, і врешті, що Буття є реальним і пізнаваним.

Дослідження ж реальности безмежне, як і його об’єкт – Буття. Відразу виникає запитання про відношення між «реальним безмежним буттям» і Богом, Який відкривається нам як особа в Біблії або в Ісусі чи Церкві, і ми вступаємо в дискусію про співвідношення природного й надприродного. Для цілей цієї статті таке співвідношення можна залишити невизначеним. Безмежне Буття, що його схоластична філософія описувала як «пропорційний об’єкт» людського інтелекту, не є ані Отцем, ані Сином, ані Святим Духом. Воно є, однак, ціллю безмежного прагнення людства до Добра, Правди й Краси, і воно є таким же реальним і нескінченним, як і саме це прагнення. Безумовно, та реальність якраз і є Мудрість як трансцендентний об’єкт: духовною Жінкою, що кличе людей на кожному кроці, та здобуття якої є метою всіх загадок, міркувань, досліджень, дискусій, запитань, прагнень. Це Мудрість, яка перетворює особу в живу та відповідальну істоту, що відповідає Буттю. Заклик шукати Мудрість не є закликом до здобування знань, але радше закликом бути духовно живим і відкритим до віри.

Варто зазначити, що вплив цієї концепції Мудрости забезпечив перехід від ранньої віри в Христа як прославленого до віри в преекзистенцію Христа з Богом до Його життя на землі. Промовисті приклади впливу традиції про Мудрість знаходимо в Ів. 1:1-18; 1Кор. 8:5-6; Кол. 1:15-17; Євр. 1:1-3а; та Мт. 11:27-30, де вжито термінологію як СЗ, так і міжзавітної літератури. Всі ці тексти виявляють вплив ідеї Мудрости, яка преекзистує (Прп. 8), але її потрібно інтерпретувати як підтвердження того, що Христос реалізує надзвичайну роль Мудрости. Повнота Божої творчої і спасительної дії перебуває в Христі. Божий заклик до людства, приписуваний Мудрості, тепер сповнюється в Христі. У цьому зерно доктрини про преекзистенцію Христа.

Попередній запис

Мудрість за визначенням Біблії: Пр. 1:2-7

Незважаючи на або ж через розбіжність цих двох поглядів на мудрість у Біблії як на віру або як на розум, ... Читати далі

Наступний запис

Мудрість та скептицизм

Перш ніж зробити висновки, варто сказати про те, що часто називають біблійним скептицизмом стосовно Мудрости. Слово «скептицизм» (хоч воно і ... Читати далі