Мудрість за визначенням Біблії: Пр. 1:2-7

Незважаючи на або ж через розбіжність цих двох поглядів на мудрість у Біблії як на віру або як на розум, вступ до Книги Приповістей (Пр. 1:1-6) подає складне визначення мудрости, поєднуючи обидва аспекти в єдине ціле. У вступі вказано, що метою книги є навчити людей, що таке мудрість і як розуміти її мову (Пр. 1:2); відтак наводиться перелік того, що саме включає в себе поняття мудрости. Перелік розпочинається згадкою про «праведність» (яка є дуже широкою категорією загальної святости, включно з усіма особистими стосунками індивіда з ближнім, родиною, владою та Богом), і завершується «страхом Божим», який означає те саме, що ми називаємо «вірою, надією та милосердям». Поміж цим є перелік речей із галузі чеснот, майстерности й дипломатії, що завершується словесним вмінням тлумачити приказки, приповісти й загадки. Усі ці речі стосуються мудрости. Що ж є спільним знаменником? Що є власне мудрістю? До цього питання можна підійти з двох сторін, що відповідають двом нашим підходам до мудрости. По-перше, нас цікавить, чи існує єдина або уніфікована людська діяльність (себто розумова чи фізична активність), спільна для всіх цих видів знання. По-друге, ми розглянемо її трансцендентний вимір: чи існує якась єдина реальність, зображена за допомогою Жінки-Мудрости, що пробуджує наше бажання до навчання, закликаючи на вулицях? Відповідь на обидва запитання буде: так.

Насамперед людська діяльність. Найдивовижнішим у цьому списку, а також серед якостей Соломона, які вразили царицю Шеву (1Цар. 10:1), є вміння розгадувати загадки. Стародавні люди надавали більшого значення словам і поняттям, ніж це робимо ми, і здатність розгадувати загадки для них була прямо пов’язана з умінням полагоджувати непорозуміння в реальності. (Досить лише згадати загадку Сфінкса в Софокловій трагедії «Цар Едіп» чи багато магічних практик.) Приповісти 16:1,10; 25:2-3 унаочнюють ставлення до слова давніх пращурів: «Заміри серця належать людині, та від Господа відповідь язикаВирішальне слово в царя на губах, тому в суді уста його не спроневірятьсяСлава Божа щоб справу сховати, а слава царів щоб розвідати справусерце царів недослідимі». Слова, думки й зовнішня реальність занурені в ту саму таємницю, і цар (мудрий та наділений владою від Бога) має однаковий дар знання, слова й правильного діяння.

Мудрість – це знання в кожній галузі. Звичайно, для життя в царському палаці талант полягатиме у винахідливій дипломатії; для віри – у тому, щоб боятися Бога. Однак для Біблії не характерна дихотомія між світським і релігійним знанням. Святе Письмо схвалює практику дослідження значення слів чи літературних фігур. Це дослідження, якщо воно не обрізане штучно, не зупиняється на словах, але охоплює також психічні стани, людські стосунки, дипломатію і політологію, справедливість, вічність і спасення. Дослідження саме собою є безмежним. Лише штучне розпорядження Просвітництва проголосило дослідження «об’єктивних» даних чимось цілком відмінним від дослідження «суб’єктивних» даних, а дослідження матеріяльної реальности цілком відмінним від дослідження духовної дійсности. Якщо хтось свідомий цього прагнення в собі, він зрозуміє, що воно безмежне. «Чому?» малої дитини є невтомним, ненаситним, безмежним. Це саме прагнення безперервно, рік у рік продовжує заповнювати книжкові полиці. Біблія має рацію в тому, що пізнання не потрібно розглядати як суто світське заняття, тому що воно відкрите для всіх вимірів і глибин, включаючи нескінченність.

Сапієнціяльна література, яка відповідає такому погляду, написана як загадка, щоб спонукати пошуки, а не як повчання, яке цей пошук мало би зупинити. Звичайно, Книга Приповістей окремо від її постійних закликів шукати мудрости (тобто пізнавати все) є збіркою висловлювань, а не інструкцій. Більшість приповістей будуть однаково «правильні», якщо їх застосують у будь-якій ситуації чи галузі знань або соціяльній сфері (сім’я, спільнота чи країна), і часто так само «правильні», якщо їх обернути. Наприклад, Пр. 22:3: «Мудрий бачить лихе і ховається, а безумні йдуть і караються» не більше правильна, ніж її інверсія: «Мудрий бачить лихо й проходить крізь нього, а легковажні ховаються – й зазнають кари». Приказка не є афоризмом про якусь певну реальність, а радше способом мислення, що його читач повинен зберегти, засвоїти і навчитись застосовувати. «Де сім господинь, там хата неметена» є не більше правильним твердженням, ніж: «У гурті робити, як із гори бігти», і кожне з них можна вжити стосовно готування їжі, будівництва дамби на Міссісіпі або ведення мирних переговорів. Це не інструкції, а моделі для пошуку істини.

Варто зазначити, що навіть форма біблійних приповістей є часто запрошенням до роздумів не лише тоді, коли родзинкою стає несподівана метафора або гра слів, але також в багатьох випадках, де «паралельний» рядок приповісти виявляється непаралельним і суть вловлюється, коли помічаєш і осмислюєш цю невідповідність. Наприклад, у Пр. 10:7 читаємо: «Пам’ять про праведного на благословення, а ймення безбожних загине». Пам’ять (у сенсі згадування вголос) є абсолютною паралеллю до «імені». Але «загине» це незвична паралель до «благословенна». Ми радше очікуємо прочитати в другому рядку: «Ім’я ж безбожних буде прокляте». Біблійна приповість відкидає очевидну паралель, і в результаті читач змушений трохи поміркувати та можливо сказати собі: мабуть, безбожники надто незначні, щоб бути проклятими – вони просто загинуть. Подібно й наступна приповість проводить паралелі між «мудрим серцем» та «безумним балакуном», але коли перші чинять добре, другі – просто зникнуть.

Відзначимо, що перекладачі LХХ часом були настільки заклопотані відсутністю чітких паралелей, що брали на себе сміливість виправляти цей недолік. Ці «виправлення» незмінно зводять приповість до банальної логіки і навіть нонсенсу. Скажімо, в LХХ перекладено Пр. 14:17: «Запальна людина робить дурниці, розважливий – зносить усе». Не легко визнати це висловлювання надто повчальним. Оригінальний єврейський вірш гласить: «Запальна людина робить дурниці, а інтригана всі ненавидять». Єврейський вірш містить невдалу паралель, бо «ненавидять» не є паралельне до «робить дурниці», тому грецький перекладач зробив дуже розумну зміну значення, так що запальність характеру потрібно розуміти як характеристику глупоти, і тоді ця запальність контрастує з «розважливістю» в другому рядку. У результаті приповість гармонійно паралельна, але позбавлена глибокого сенсу. Єврейський текст далекий від формулювання банальних тверджень; він пропонує складну дилему: ким краще бути – запальним невдахою чи хитрою парією? Оригінальна єврейська версія цього вірша запрошує читача до роздумів і запитань. На жаль, багато сучасних перекладачів і коментаторів роблять ту саму помилку, що й перекладачі LХХ.

Загадка, здається, є літературним жанром, притаманним для всіх сапієнціяльних книг. Так, уся Книга Проповідника є неперевершеною загадкою, що захоплює читачів дотепністю та запрошує осмислити її ще раз. Пісня Пісень змальовує провідну жіночу роль у подружніх стосунках і містить переконливе повчання про роль людської любови в пробудженні любови до Бога; її літературна форма не полягає в прямому викладі. Радше автор говорить про це непрямо, алегорично, за допомогою метафор, так що читачі століттями захоплюються нею і водночас безперервно дебатують, про що ж, власне, у ній ідеться. Ця книга надзвичайно загадкова. Книга Йова, безумовно, пристрасна, також є глибокою загадкою. Вона не містить відповіді щодо проблеми зла. Біблісти, починаючи обговорювати богослов’я або значення цієї книги, напишуть найслабшу частину свого коментаря, якщо спробують показати, що Божі слова є відповіддю на попередні промови Йова. Вже сама заповзятість, з якою здійснюється спроба знайти відповідь, підкреслює, що Божа відповідь є чимось іншим, ніж просто відповіддю на запитання. Уся книга є радше пристрасним запрошенням глибоко обміркувати проблему зла і палким запереченням усіх спрощених відповідей. Книгу Мудрости можна розуміти як вчення про безсмертність душі, але її підхід складається з комплексу аргументацій і міркувань, в яких традиція Ізраїля і, зокрема, біблійні тексти осмислені крізь призму елліністичної філософії. Книга постійно заохочує читача до комплексного мислення і зумисне ніде прямо не формулює повчань, хоч тут наявний прямий натяк на них через згадку про «небесну поживу» в самому кінці (Муд. 19:21). Сирах є винятком, тому що пропонує багато прямих напучувань; на його загальний тон більший вплив мала Тора, ніж інші сапієнціяльні книги.

Попередній запис

Вступ

Ще з XI ст. богослов’я означували як «віру в пошуку розуміння» (fides quaerens intellectum). Тобто богослов’я завжди було мостом між ... Читати далі

Наступний запис

Мудрість як прагнення перебувати з Богом

Наше друге запитання було про трансцендентний вимір Мудрости. Чий же це голос кличе нас у Книзі Приповістей? У Пр. 8:30-31 ... Читати далі