Вступ

Ще з XI ст. богослов’я означували як «віру в пошуку розуміння» (fides quaerens intellectum). Тобто богослов’я завжди було мостом між знанням, яке ґрунтується на вірі, та знанням, що має раціональну основу. Богослов’я розвивається не стільки завдяки новому об’явленню, скільки завдяки новому людському знанню, що порушує нові питання віри і сприяє формулюванню нових відповідей. Саме тому університет є відповідним місцем для богослов’я, бо саме там акумулюються та артикулюються нові людські знання.

Якщо богослов’я прокладає мости від віри до розуму, виникає питання: чи існує якась наука, що будує мости від розуму до віри (intellectus quaerens fidem)? Відповісти на це питання можна так: як свідчать багато текстів Старого Заповіту, цю роль виконує Мудрість. Біблійна Мудрість запрошує науку зробити крок назустріч вірі.

Мудрість як віра, але також як розум

Мудрість як віра

У деяких текстах автори Старого Заповіту ясно окреслюють мудрість як щось споріднене з вірою, чистий дар від Бога. У цих текстах під мудрістю розуміють переважно людську діяльність, спрямовану на здобуття чи посідання «мудрости», але інколи – трансцендентний об’єкт, який людина набула чи яким володіє. У першому випадку, отже, мудрість показано як унікальний божественний дар, що його отримав Соломон (1Цар. 3:3-14). Це більше, ніж просто людський талант (2Сам. 14:17; 16:23; 19:27). Вона вкорінена або близька до «страху Божого», який, у свою чергу, споріднений з тим, що ми називаємо вірою (Пр. 1:7; Сир. 1).

У другому потрактуванні мудрість, мабуть, найкраще представлена в Книзі Мудрости, де її зображено як духовне буття: як душу світу, що пронизує всі створіння (7:22-24), або як подих Божий (7:25-26), або як те, що живе в людських душах (7:27-28), або як подругу Бога (8:3-4). Таке представлення Мудрости базується на повчанні та описі Мудрости в Пр. 8:22-31. Мудрість також зображено як духовну Жінку при небесному дворі в Сир. 24.

Приповісти 1-9 неодноразово представляють мудрість як об’єкт бажання у вигляді жінки, що кличе на вулицях, запрошуючи всіх шукати її і навчитися від неї. Йов. 28 описує цей пошук як успішну людську діяльність у сфері технологічного розвитку (Йов. 28:1-6). Діяльність, що врешті-решт призводить до розчарування, тому автор Книги Йова рекомендує залишити намагання знайти Мудрість як трансцендентний об’єкт і звернутися до Мудрости як до Богом благословенної людської діяльності: «Таж страх Господній – це мудрість, а відступ від злого – це розум!» (Йов. 28:28). Чи мудрість вважають богонатхненною людською діяльністю, чи божественним наслідком такої діяльности – у всіх цих текстах ми бачимо її як реальність, пов’язану з людським розумом, та водночас таку, що походить від Бога.

Мудрість як розум

Коли ми бачимо мудрість у дії, вона часто має цілком світський вигляд. Наприклад, у Йов. 28:1-6 вона представлена як суто технологічний прогрес; немає сумніву також, що і Соломонова мудрість зображена як діяльність, яку ми зазвичай пов’язуємо з розумом. Його унікальна успішність виміряна в категоріях змагання за Нобелівську премію: «І збільшилася Соломонова мудрість над мудрість усіх синів сходу та над усю мудрість Єгипту. І був він мудріший від усякого чоловіка, від Етана езрахітського, і Гемана, і Калкола та Дарди, Махолових синівІ він проказав три тисячі приказок, а пісень його було тисяча й п’ять. І говорив він про дерева, від кедру, що на Ливані, й аж до ісопу, що росте на стіні. І говорив про худобу, і про птаства, і про плазуюче та про риб» (1Цар. 5:10-13). У цьому описі мудрість дуже схожа на професійні знання гарного шкільного вчителя – це щось радше зі сфери здорового глузду, а не віри. Таке враження формується з розповідей, які покликані довести Соломонову мудрість. Вони показують проникливість, майстерність і savoir faire (розсудливістьприм. перекл.), але нічого, що стосується віри. Цариця Шева, наприклад, була вражена елегантністю його слуг, вишуканістю його столу і його вмінням розгадувати загадки (1Цар. 10:1-5).

Так само і мудрість Хушая та Ахітофела виглядає цілком світською: її можна описати як політичну прозорливість, поєднану з талантом обманювати (2Сам. 15-17). Мудрість жінки з Текої, виявляється, є нічим іншим, як умінням вишукано підлещуватися. Вона полягає у виконанні нею наказу Йоава (генерала Давида), який передбачав політичну махінацію: по суті, жінка готує катастрофічне повернення Авесалома до двору, на словах перехитривши Давида (2Сам. 14). Такий мовний і дипломатичний хист не дуже схвалюється в нашій культурі та, мабуть, виглядає далеким від віри. Проте його цінували в давні часи. Багато приповістей є осмисленими спостереженнями, проникливими порадами чи розсудливою бесідою без будь-яких очевидних вимірів віри. Автором цілої 26-ої глави Книги Приповістей радше міг би бути Олександр Поуп або Франсуа де Ларошфуко, ніж якась релігійна особа. Навіть самого Ісуса євангелисти інколи зображують як надзвичайно розумну у світському плані людину, хоч трансцендентний вимір у Його словах і діях теж присутній. Наприклад, відповідаючи на складне запитання-пастку з релігійним підтекстом про сплату податків, Ісус вправно уникає цієї пастки, відповідаючи приказкою: треба віддати кесареве кесареві, а Боже – Богові (Мт. 22:21). Така відповідь не є надприродною прозорливістю, а радше – словесною вправністю, до якої вдається Ісус, щоб повернутися до Свого повчання про останні часи. Так само й Ісусова порада займати найнижче місце на бенкеті, щоб бути врешті вивищеним (Лк. 14:10), як і повчання Ісуса сина Сираха про манери поведінки за столом (31:12-18) не є напучуванням до самовідданої покори або християнського милосердя. Це свого роду проникливі поради з площини світського вміння перевершити інших, обернені на користь есхатологічної теми.

Попередній запис

Розділ 15

15:1-27 – Перемога Юди над Ніканором Історія повторилася, тому що Ніканор вирішив діяти як супротивник Бога. Суть відступу Юди до ... Читати далі

Наступний запис

Мудрість за визначенням Біблії: Пр. 1:2-7

Незважаючи на або ж через розбіжність цих двох поглядів на мудрість у Біблії як на віру або як на розум, ... Читати далі