12:1-20 – Авраам та Сара

Вступ

Друга велика частина Книги Буття представляє історію родини чотирьох поколінь у чотирьох частинах: Авраама, Ісака, Якова та Йосипа. Їхні постаті відіграють важливу роль у кожному поколінні, окрім останнього. Ці глави перебувають у разючому контрасті із передісторією світу, яку щойно завершено, адже вони дуже конкретні щодо місця й часу, а рішення тут ухвалюють конкретні особи. Серія розповідей, що складає більший цикл цих сімейних історій, мала змальовувати ці сім’ї як реальних людей, чий досвід читач може порівняти зі своїм власним. Разом вони створюють один об’ємний родинний епос на три драматичні дії Божого плану: у главах 12-25 – обіцянки Аврааму та Сарі; 25-36 – поява Ізраїлю як «народу» із власною ідентичністю в особах Якова, Лії та Рахілі; у главах 37-50 – таємничі шляхи Божого задуму реалізовані через Йосипа. Історія четвертого учасника та ланки до другого покоління, Ісака, не набула форми повного циклу, але її описано в загальних рисах з нагоди подій, що поєднують цикли Авраама та Якова в одне ціле.

Звідки автори черпали свої історії про предків? Певно, були раніші джерела. Поза сумнівом, деякі оповіді передавались в усній формі від попередніх груп предків задовго до того, як сформувався ізраїльський народ. Інші історії могли виникнути як спроби пояснити походження царя Давида та причини, з яких Бог благословив його великим і потужним царством. Деякі «ранні» розповіді про події могли бути пов’язані з типовим героїчними легендами та народними мотивами, а ще інші могли поєднати ці мотиви надаючи їм літературної форми саги. Сага – легендарна родинна історія, яка описує величне минуле країни через діяння окремих її учасників, особливо лідерів, багато кого з яких ледь пам’ятали в переказах.

Чи робить цей факт Книгу Буття винятково збіркою легенд, чи можна віднайти історичне підґрунтя життя цих предків? Жодних археологічних чи історичних записів не було знайдено про будь-кого з Бут. 12-50, проте існує низка відомостей, наприклад, форми угод, імена патріярхів, закони про спадкування, які однаково трактують усіх синів тощо, що підпадає під рамки Середньої бронзової доби (1900-1600 тис. до Р. Хр.). Арамейське походження родини та встановлення семітського управителя Йосипа в Єгипті може також вказувати на виразну пам’ять про період до Виходу. Однак багато інших елементів оповіді наводять на думку, що ці сирі матеріяли було перепрацьовано в монарший період: зв’язки Авраама з «Салимом» у 14:18 слугують праобразом зв’язків Давида з Єрусалимом, Яків у Бетелі, майбутній святині Північного царства після 920 р. до Р. Хр. Можна стверджувати, що значна частина старішої традиції в царському періоді була декілька разів перероблена, аж допоки не набрала завершальної форми, але відповідно до критики джерел, завершальної форми їй надали джерела J та Е перед падінням Північного царства в 722.

Кінцева форма Книги Буття спрямовує нашу увагу до декількох важливих релігійних тем: (1) у розповідях йдеться про віру та послух людей і про їх провини; (2) на всіх етапах історії потрібно вбачати провідну Божу руку; (3) Божа обіцянка, незважаючи на позірну невдачу, однаково збудеться; (4) не все є таким, яким здається!

Історія Авраама та Сари

Події з Авраамом та Сарою загалом розгортаються навколо трьох тем: обіцянки, даної парі, їхньої віри та їхніх сумнівів і фінального випробування, після якого Бог може врешті довіряти їм. Обіцянки стосуються сина та нової землі, й вони мають бути потверджені союзом з Авраамом (глави 15 і 17), що обіймає також і потомство Авраама та Сари, яке стане вірним народом Ізраїлю. Ця початкова стадія драми зосереджується в основному на переході обіцянки до легітимного нащадка. Обіцянка ця має надзвичайну вагу і зрештою доводить свою силу та вірність. Через те, що цей цикл відображає Авраамову віру в Бога з такою простотою та близькістю, Авраам завжди посідав важливе місце в схемі ізраїльського благочестя як батько нації, в ісламському – як «Божий приятель», а в християнському благочесті Нового Заповіту – як чоловік віри (Рим. 4:1-25, Гал. 3:15-18, Євр. 1:8-19).

12:1-9 Покликання Авраама

Оповідь про стосунки Авраама та Бога починається простою фразою: «І промовив Господь до Аврама». Власне, життя Авраама в перших одинадцятьох главах не описано як незвичне чи відмінне від життя інших людей світу, проте він виділяється тим, що насправді слухає Бога. Покликання це надзвичайно драматичне, адже воно одночасно є покиненням звичного життя та запрошенням до нових стосунків, що ґрунтуватимуться винятково на довірі. Покликання містить у собі обіцянку й благословення. У ньому є п’ять пунктів, що забезпечують тематичний обрис усього, що відбуватиметься в історії цих людей, принаймні до часів царя Давида: 1) Я покажу вам ваш край; 2) Я зроблю вас великим народом; 3) будете благословенні та станете джерелом благословення; 4) Я благословлю ваших друзів та прокляну ворогів; 5) усі народи отримають благословення через тебе.

Обіцянка є настільки значимою, що її не можна здійснити, лише отримавши більшу владу та населення. Про початки її реалізації йдеться в главах 4-9. Коли наказує Бог, Авраам підкоряється. Його згоду предбачувано, хоч немає мови про неї. Проте його наступні дії засвідчують повне уповання на Бога. Він покидає вітчизну з усієї родиною та пожитками й ніколи не повертається назад, де б він не спинився, прославляє Бога та «освячує» нову землю. «Дуб (чи теребінт) Море», мабуть, був стародавньою ханаанською святинею, адже її так описано у Втор. 11:30 та Суд. 9:37. Авраама зображено як того, хто замінює поганські вірування культом Ягве, подорожуючи всією землею від півночі до півдня.

12:10-20 Авраам наражає Сару на небезпеку

За початковою сценою глибокої віри Авраама невипадково зображено контр-портрет його слабкости та нерозважливости, що трапляється час від часу. Основний сюжет про подорож до чужоземного царя, неправду про справжні стосунки з жінкою та її порятунок через Боже втручання мають паралелі в 22 та 26 главах. Усі три версії можуть спиратись на старі народні оповіді, адаптовані для Авраама (та 26 для Ісаака), чи, можливо, ґрунтуються на юридичних хорійських прецедентах II тисячоліття, де чоловік високого роду міг прийняти свою майбутню жінку в наслідування свого роду. У цьому ж конкретному випадку йдеться про те, наскільки доля Авраама залежатиме від Божого провидіння та захисту, а не від його власної сили чи кмітливости. Без неустанних Божих повчань Авраам та його нащадки ризикують повернутись до страху, що призведе їх до втрати мужности підкорятися Божим наказам, змусить вдаватися до нечесности та діяти лише заради власної вигоди. Ця сцена вказує на близький зв’язок у Біблії між правдою (’emet) та договором вірности (‘hesed): Пс. 61:8; 25:10; 85:11; 86:15; 89:15; Вих. 34:6; І. Н. 2:14 тощо.

Співставлення акту щирої віри Авраама та його першої поразки в початковій главі повинно попередити читача, що варто очікувати тієї ж комбінації, що повторюється протягом усієї оповіді. На центральне місце влади Ягве виразно вказує в літературній побудова цієї сцени:

  • а) Авраам діє, йдучи до Єгипту;
  • б) Слова Авраама розкривають його плани;
  • в) Бог діє аби відвернути (попередити);
  • г) Слова фараона розкривають його наміри;
  • д) Фараон діє, щоби виправити шкоду.
Попередній запис

9:18-11:32 – Від нового початку до родоводу Авраама

9:18-29 – Ной і новий початок Ной був героєм не лише періоду потопу, він також має стати зв’язком із новим ... Читати далі

Наступний запис

13:1-15:21 – Союз Бога з Авраамом

13:1-18 – Боже благословення триває Третій випадок Авраамових пригод змальовує процвітання, що його Бог подарував патріярху та його роду. Лот, ... Читати далі