13:1-15:21 – Союз Бога з Авраамом

13:1-18 – Боже благословення триває

Третій випадок Авраамових пригод змальовує процвітання, що його Бог подарував патріярху та його роду. Лот, небіж та особливий опікуванець Авраама, також благоденствує. Авраам щедро обдаровує Лота будь-якою територією на вибір, й ось обидва стоять на схилі Бетелю, оглядаючи землю. Текст описує Йорданську долину аж поза територію Мертвого моря так, ніби самого моря ще не було, а долина там родюча та багата. Отже, не дивно, що Лот обирає саме цю землю. Аврааму дістається західна половина Палестини від центрального гірського хребта до морського узбережжя. Бог благословляє такий поділ і обіцяє Аврааму землю та численних нащадків, які заселять її. Відтак Авраам переходить далі на схід й засновує Мамре, півтори милі на північ від сучасного міста Хеврон Рамет ель Халіль. Руїни великої візантійської церкви досі збереглися на тому місці. А тим часом вірші 10-13 натякають на майбутню нещасливу долю Лота, що чекає його попереду та його, можливо, «кращий» вибір долини Йордану.

Ранні ізраїльські святині

Сихем. Першою зупинкою Авраама в ханаанській землі є Сихем, де він склав Богу жертву у «священому (місці)» діброві Море в Бут. 12:6-7. Назва Moreh, що асоціюється з «навчанням» або «передаванням» походить від місцевого населення. Згодом Яків повертається до Ханаану в Бут. 33:18-20 та встановлює в Сихемі вівтар Елю, Богові Ізраїлю. Коли його змушують піти, Яків ховає там ідолів свого дому (Бут. 35:1-4), знаменуючи, таким чином, відкинення язичницьких вірувань. Повернувшись до землі з Ісусом Навином, люди знову зустрічаються під дубом Море «при святині Господній», аби відновити союз з Богом (І. Н. 24:25-28). Там же, у Сихемі, поховано кості Йосипа (І. Н. 24:32).

Бетел (Бет-Ел) також відіграє важливу роль у вимогах праотців стосовно землі. Другу зупинку Авраам зробив саме тут і возвів вівтар у Бут. 12:8. Дещо пізніше, у Бут. 28:10-22, він мав видіння сходів на цьому місці й згодом встановлює меморіяльний камінь як стовп, що він його помазує олією. Він також клянеться побудувати святиню для Ягве та сплатити десятину свого майна, якщо повернеться живим. Через видіння він називає місце Beth-’El, тобто «Дім Божий».

І справді, у Бут. 35:5-15 він повертається та будує жертовник.

Мамре. У Бут. 13:18 зафіксовано, що Авраам звів жертовник у «діброві Мамре», а потім почав там жити. Пізніше Мамре згадується як місце проживання в Бут. 14:13; 18:1; 23:17-19; 25:9; 35:27; 49:30; 50:13, проте більше ніколи не згадується в Біблії. Але Йосип Флавій (Ant. 1, 10, 4) згадує «дуб Мамре» як місце культу в І столітті, а сьогодні це місце позначають величні руїни з римських та візантійських часів, які вказують на існування в тому місці великого храму.

Пеніел (Пенуїл). Небагато відомо про це місце божественної боротьби поза випадком, коли Яків боровся з невідомою істотою в Бут. 32:22-32. Він з’являється в пізніших списках міст під контролем північного Ізраїлю (1Цар. 2:25), проте його роль як святині наразі втрачено. Ймовірно, місце було також відоме своїми нічними духами, ще до часу, коли туди прибув Яків.

Версавія (Беер-Шева). Відповідно до Бут. 21:33, Авраам посадив тамариск і молився Богу, призиваючи «Yhwh El Olam» себто «Ягве, вічного Бога». То була основна святиня для Ісака, який побудував жертовник та молився перед ним Богу (Бут. 26:23-25). У Бут. 46:1-4 Яків пішов туди, аби принести жертву Богу свого батька Ісака, й побачив видіння.

14:1-24 – Авраам утверджує себе серед великих народів

Досі Авраама зображали чабаном, що пас вівці та іншу худобу, переходячи з пагорба на узгір’ях Палестини. Аж раптом ми стикаємось з абсолютно іншою історією, як він втручається в міжнародний конфлікт, спричинений атакою на поселення в долині Мертвого моря, і, коли вимагають обставини, показує себе як воїн та шляхетний шейх, який рятує своїх родичів. Метою цього епізоду є показ Авраама як рівного будь-якому іншому царю на землі. Фінальна сцена, коли він зустрічається з Мелхиседеком, царем Салима (прототип Єрусалиму, Пс. 76:2), лише підкреслює, що йому та його нащадкам судилось панувати на цій землі (див. Бут. 13:15-16). відлунням цієї зустрічі є Пс. 110, що пов’язує Давида та Мелхиседека як правителів та жреців Єрусалиму. Тому природно, що усі обіцянки, дані Аврааму, що він та його люди стануть великим народом й житимуть на просторій території (12:1-3; 12:7; 13:15-16), придворні автори ідентифікували із Давидовим царством. Авраам виявляє винахідливість, рішучі стратегії та покірну шану Богові, – чесноти, що характеризували самого Давида.

15:1-21 – Союз Бога з Авраамом

Авраам не просто отримав обіцянку землі, а ще й захищав її в главі 14. Тепер перед оповідачами постає ще більше питання потомства. У Книзі Буття 11:30 читача попередили, що Сара була безплідною. Як Бог із цим впорається? Глава 15 готує сцену для драми, яка розіграється в главі 22. У віршах 1-6 Бог поновлює обіцянку сина та численних нащадків, а у віршах 7-21 Він урочисто укладає з Авраамом союз щодо землі та, звичайно, наявности дітей як ключових елементів (пор. в. 4-5, 7-8, 18-21). Традиційні джерела J та Е тут поєднані й багато науковців вважають, що спостерігаємо початок розповіді джерела Е. Але якщо так, то наразі неможливо відокремити, які саме частини належать до джерела Е та J, адже уся книга тепер – єдина літературна оповідь про союз між Авраамом та його Богом. Результатом цього стає видіння, цілковито спрямоване від Бога, під час якого Авраам глибоко спить, як колись Адам. Незважаючи на те, що союз укладений таким чином, що він є цілковито даром від Бога, він є прямою відповіддю на Авраамову віру, виражену у віршах 1-6. Це – кульмінаційний момент, до якого ведуть глави 12-14. Від цього моменту обіцянка подарувати сина отримає чітку форму.

У віршах 1-6 фрази «слово Господнє» та «не бійся» видають пророчу мову. Тут може йтися про початкову обіцянку в Е, що паралельна версії джерела J у 12:1-3. Висновок діялогу між Авраамом та Богом (коли Авраам спочатку протестує, а згодом все ж підкоряється, так само, як Мойсей робив у Вих. 3:11-15) стверджує Авраамову віру та вказує, що Бог «залічив йому те в праведність» (вірш 6). Цей стан чесности з Богом випливає з Авраамової віри, що Бог здійснить Свою обіцянку. Це не прив’язано до дотримання закону, незважаючи навіть на те, що це може звучати саме так у Лев. 18:5,19,20,22,24; Єз. 13:17,23,28 та ін.

Обряд розтинання тварин навпіл, описаний у віршах 9-11, був добре відомим з VІІ по VI століття до Р. Хр. Згадки про кого знаходимо в Єр. 34:18 та Арамейському трактаті, що дійшов до нас з Сефіру, Сирія. Розчленування може означати погрозу, що така ж доля чекатиме на сторону, яка порушить договір пролиттям крови. Згадка про птахів, які злетілися, у вірші 11 може бути зловісним знаком, що сили зла діють проти договору. Символ Бога, Який проходить між тварин у вигляді полум’я, нагадує стовп вогню в Книзі Виходу, яким Бог вів людей у пустелі (Вих. 13:21). Образи ці підтверджують високу урочистість всієї події.

Попередній запис

12:1-20 – Авраам та Сара

Вступ Друга велика частина Книги Буття представляє історію родини чотирьох поколінь у чотирьох частинах: Авраама, Ісака, Якова та Йосипа. Їхні ... Читати далі

Наступний запис

16:1-18:33 – Ізмаїл та Божа обіцянка Сарі

16:1-16 – Перший син Авраама від Агарі У цій історії помітно, що Сара бере ініціятиву на себе, й Авраам неохоче ... Читати далі