16:1-18:33 – Ізмаїл та Божа обіцянка Сарі

16:1-16 – Перший син Авраама від Агарі

У цій історії помітно, що Сара бере ініціятиву на себе, й Авраам неохоче погоджується зачати дитя зі служницею Сари. Крок цей юридично дозволений у стародавніх юридичних кодексах, проте лише за згоди безплідної жінки. Вчинок Сари можна справедливо назвати героїчним, незважаючи на те, що дитя за законом вважатиметься її. Очікується, що Агар скромно передасть право своїй пані. Вона ж, натомість, цілком передбачувано, починає поводитися зверхньо стосовно Сари, адже вагітність вважалась найважливішою ознакою статусу жінки. Сара має повне право наполягти, аби Авраам вжив заходів для утвердження законного місця Сари та кращого розуміння Агар її статусу служниці.

Натомість Сара виганяє Агар. Цей другий етап драми розширює Божий план і включає обіцянку ізмаїльтянам стати великим народом, який походить від Авраама. Ізмаїл тут ідентифікується з арабами, що живуть вільним і диким життям у пустелі. Бог дає Агар обіцянку через ангела, можливо, для того, аби применшити її порівняно з обіцянкою, даною Сарі. Агар змушена повернутись додому та терпіти аж до наступного етапу своєї драми, описаної в 21:9-21.

17:1-27 – Відновлення та розширення союзу

Спливають тринадцять років у житті Авраама. Потому Бог ініціює розширення союзу. Уся ця глава належить до найпізнішого священицького писання з ймовірним додаванням декількох окремих традицій джерела Р. Вони відображають погляди, розвинені у вигнанні, що підкреслюють непроминальний характер союзу, незважаючи навіть на періодичну втрату громадських структур, як-от Храм та формальні обряди.

(а) Розширений союз Бога (17:1-14). Перша секція – це розширений опис союзу словами Бога. «El Shaddai» – це старовинне Боже ймення, відоме навіть у Месопотамії, проте немає певности щодо його значення. Від першого перекладу Септуагінти його передають як «Всемогутній». Вірші 1-8 визначають союз Божою обіцянкою сина та землі, тоді як Авраам, своєю чергою, буде вірним у дотриманні Божих наказів. Зміна імени з Аврама на Авраама є незначною, проте вона акцентує увагу на обіцянці багатьох нащадків. Більш багатозначно автори називають його «вічний союз». Союз цей стосується не лише Авраама, а й усіх прийдешніх поколінь, а отже, правила та умови варто ретельно вивчити усім ізраїльтянам, які читають чи чують цю главу. Попередній союз із Ноєм також називався «вічний союз» (9:16), це ж стосується союзу на Сінаї (Вих. 31:16, Лев. 24:8, Пс. 105:10, усі в стилі джерела Р). Поза сумнівом, термін походить з культового використання й був популярним у часи вавилонського полону, аби запевнити полонених, що Бог не покинув їх. У віршах 9-14 потреба обрізання, хоча це давній ритуал включення в спільноту серед багатьох семітських народів, отримує особливий наголос у цьому оповіданні адже репрезентує знак зобов’язання союзу, що можна практикувати, навіть якщо усі інші формальні вирази поклоніння буде втрачено.

(б) Обіцянка Сарі (17:15-27). Хоч Бог і продовжує розмовляти з Авраамом, темою наразі є Сара, і чудо, що знадобиться, аби відкрити її лоно, зважаючи на вік та історію безпліддя. Це не раптова примха Бога, а навмисне втілення плану, що його Бог мав зі самого початку, і про який читачу дано було натяк ще до початку оповіді про Авраама в 11:30. Бог знову підтверджує обіцянку сина і навіть дає йому ім’я: Ісак. Ця глава таким чином переходить до глави 21, а тоді повертається до 16, прив’язуючи союз до серії обіцянок від 12 глави й далі.

18:1-15 – Ще один випадок обіцянки щодо Сари

Ця дивовижна історія про те, як Бог навідав Авраама із повідомленням про народження сина, майже точно співвідноситься з попереднім епізодом у 17:15-27. Проте це ще давніша версія, й вона має дивовижну рису показати Авраама з якнайліпшого боку як щедрого та гостинного шейха, який виявляє особливу доброту до незнайомців. Результатом стає передача йому дару ще більшої вартости – оголошення про народження довгоочікуваного сина його коханою жінкою Сарою. Можливо, оповідь ця ґрунтується на добре знаному стародавньому народному переказі, проте традиція J використовує її, аби показати, як навіть найдосконаліших людей можна заскочити зненацька. Зараз Сара сміється – точнісінько так відреагував Авраам у 17:17. Відтак посланці Божі суворо виправляють її. Вони можуть здатись строгими, проте це лише спосіб показати, що останнім насправді сміється Бог, і це стає очевидно в 21:6. Той факт, що провіщення приносять три посланці, також додає важливости. Ранні автори Церкви вбачали в цьому уривку пророцтво, яке стосується Пресвятої Тройці.

18:16-33 – Розмова Бога з Авраамом

Наступна драматична сцена включає спочатку монолог Бога у віршах 16-19, а потім, у віршах 20-33, – діялог Авраама та Бога. І монолог, і діялог зосереджуються на питанні праведности та вказують читачам, які уроки він повинен почерпнути із діянь цих предків. З’являючись у самій середині циклу про Авраама, ця сцена є ніби інтерлюдією, готуючи нас до наступної дії. Як Авраам діє праведно у віршах 16-19, так Содом є звинуваченим, але Бог, перш ніж карати, прагне з’ясувати усе детально. Діялог Авраама акцентує увагу на важливості, яку Бог надає милосердю разом з однозначним наполяганням на справедливості та праведності. У цій сцені стародавні традиції стикаються із зацікавленнями сапієнціяльних шкіл Ізраїлю й стають предметом рефлексій про праведність і гріховність (див. Книгу Приповістей).

Попередній запис

13:1-15:21 – Союз Бога з Авраамом

13:1-18 – Боже благословення триває Третій випадок Авраамових пригод змальовує процвітання, що його Бог подарував патріярху та його роду. Лот, ... Читати далі

Наступний запис

19:1-21:34 – Лот, Ісак та Ізмаїл

19:1-38 – Доля Содома та Лота Між главами 18 та 19 – разючий контраст. І Авраам, і Лот виказують велику ... Читати далі