19:1-21:34 – Лот, Ісак та Ізмаїл

19:1-38 – Доля Содома та Лота

Між главами 18 та 19 – разючий контраст. І Авраам, і Лот виказують велику повагу своїм гостям, одначе дії населення Содому більш ніж підтверджують звинувачення, які, як ми чули, дійшли до Бога проти них (18:20-21). І хоча опис дає натяк на сексуальне насильство групового зґвалтування, ізраїльська традиція завжди вбачала гріх Содому в повному беззаконні та гріховності стосовно законів Божих (Іс. 1:10; Єр. 23:14). Багато другорядних елементів оповіді згодом починають відігравати помітнішу роль: тривога Лота яро врятування Цоару; Лотова жінка, що перетворилась на стовп солі, схожий на ті, які можна часто побачити на берегах Мертвого моря; брак згадок про Гомору аж до самого кінця, незважаючи на те, що усюди пророки завжди поєднують «Содом та Гомору» як парадигму зла (Іс. 1:9-10; Єр. 49:18; Єз. 16:46-48; Ос. 11:8 тощо). Ці елементи репрезентують низку давніших народних мотивів, що, будучи засвоєними, набули в Ізраїлі функції потужних моральних наративів. Віра Лота і його родини слабка: він вагається, чи підкорятись наказам ангелів покинути місто, жінка його не послухала наказу не оглядатися. До того ж Лот ледь не вчинив злочин проти своїх дочок і рятує гостей (хоча мусимо пам’ятати, що ізраїльські читачі знали, чим закінчилась ця історія, й знали, що Бог цього не допустив би, тут присутня така ж наративна динаміка, як в оповіданні про Авраамову готовність принести Ісака в жертву в главі 22). Оскільки віра Лота слабка, то його потомки не будуть присутніми в обітниці й у наступному епізоді його буде уміщено на задній план. Покарання вогнем є типовим для пророчих оповідей (Іс. 30:33; Єз. 38:22), проте гнітюче завершення розповіді, коли Авраам оглядає долину смерті в диму, могло пояснювати древньому читачеві, чому в цій долині досі є мертве море!

19:30-38 – Лот та його дочки

В історії про Авраама цей приголомшливий випадок відіграє вирішальну роль, вказуючи, що Лотових нащадків не буде включено до обітниці, й він мусить шукати іншої долі для себе. Це і є фінальним актом у серії епізодів про Лота, що почались у главі 13, серії, які вказують що віра Лота не була такою сильною як Авраама.

20:1-18 – Авімелех, правитель Герару

Ця глава дублює дванадцяту главу, змінивши лише імена та місця. Якщо останній походить від джерела J, то цей походить від іншої традиції, яку зазвичай приписують джерелу Е. У цій главі досліджено почуття сторін, подано пояснення поведінки, а також додано безпосередню розмову між Авраамом та Авімелехом. Тут в основному мова про питанням вини чи невинности Авраама та Авімелеха. У тривалій сазі про Авраама наголошено на трьох темах: 1) Авраам – це пророк, чия праведність може зробити його цілителем та посередником Бога; 2) Авраам має у своєму житті вирішальний «страх перед Богом», якість, якої бракує народам, і навіть таким хорошим людям, як Авімелех; 3) Авраам обманював лише тому, що Бог зробив його мандрівником на цій землі. Не маючи свого власного дому, він не може забезпечити безпеку власній родині. Останнє твердження є ключовим. Тут проголошено наступний потрібний етап, а саме – отримання землі у володіння для сина, що має незабаром народитись.

21:1-21 – Ісак та Ізмаїл

Тепер оповідь набирає обертів. Згідно із пророцтвом у 17:15-21 народжується Ісак, особлива увага звернено на те, що мати його – Сара. Водночас текст повертає до сумнівів, що заволоділи Авраамом та Сарою, коли вони сміялись над обіцянкою нащадка (17:17; 18:12). Дитя мають назвати «Ісаком», що можна перекласти як «Бог сміявся», аби показати диво та радість, що принесло саме Боже покровительство, а не сила, добрість чи навіть віра пари.

Разом з цією радістю розгортається трагедія долі Ізмаїла. У жодній з оповідей глав 16 чи 17 Бог не відкидає Ізмаїла як недостойного чи лихого. Насправді він також дає обіцянку величі для його першого сина: він буде лідером кочових народів Синайсько-Єгипетської та Негевської пустелі. Цей переказ, мабуть, передавався незалежно від попередніх історій, адже зображує хлопця дуже юним. Проте з натяків у 16:16; 17:1; 18:10; 21:5 та 8 йому має бути близько сімнадцяти років. Насправді цей випадок взагалі не вказує прямо, що цей хлопчик – Ізмаїл. Цю історію включили сюди з тих самих причин, що й історію про дочок Лота – щоб відокремити від призначення Ізраїлю усі другорядні лінії людей, що етнічно належать Ізраїлю. Обіцянка та благословення входять в одну конкретну сімейну лінію – дуже важливий пункт для наголошення читачам, які знали, що моавитяни, аммоніїї та ізмаїльтяни не поділяли ізраїльської віри в Ягве.

Ранні ізраїльські сусіди в Палестині

Аморії. Назва означає «той, що з заходу» й часто вживається на позначення семітського населення Ливану та Палестини в Месопотамських документах. Із самого початку ці семітські народи мігрували з нижньої Месопотамії в Сирію, а тоді їх погнали далі на захід аж до узбережжя.

Арамейці. Бут. 10:22-23 та 22:21 перелічує предків «Арама» і відстежує родовід Авраама та його роду до їх території в Сирії. У пізнішу добу Арамейське царство, зі столицею в Дамаску, розвинулось між X і XIII століттями до Р. Хр. Арамейське царство постійно перебувало в стані війни зі своїм сусідом – Північним царством Ізраїлю в IX столітті (див. 1Цар. 17 та 2Цар. 10).

Ханаанці. Багато хто з науковців вважає, що ханаанці є частиною аморіїв, які рушили на захід близько 2000 року до Р. Хр. Вони зайняли нижню частину узбережжя східного Середземномор’я й після чотирнадцятого століття безкінечно боролись з ізраїльтянами, допоки Давид не підкорив їх. Незважаючи на те, що вони належали до панівного населення в період праоців, єгиптяни часто контролювали їх та мали на них значний вплив.

Хеттити. Це, ймовірно, те ж хетгитське населення, що складалось з індоєвропейських завойовників Анатолії. Вони рухались західною Азією в пошуках торговельних можливостей й багато хто залишився в Палестині, як аванпості Хеттитської імперії. Згадки про них знаходимо в Бут. 10:15; 23:3-20; 27:46 та в більшості списків національних груп, які живуть у цій землі.

Хорії/хіввії. Можливо, назва «хіввій» стосується хоріїв, які проживали у Верхній Месопотамії. На початку другого тисячоліття вони створили міцну імперію, а їхні аванпости можна було знайти на Ближньому Сході. Можливо, євусії, які населяли Єрусалим, насправді були хоріями. Ними могли бути і ті, які, згідно із Бут. 36:20-30, жили в Едомі.

Філістимляни. Індоєвропейське доричне вторгнення Греції та Криту в кінці Бронзової доби змусило багатьох автохтонних груп перетнути Середземномор’я, особливо до східного узбережжя. Переможені фараоном Рамзесом III у дельті Нілу близько 1190, вони були обмежені Палестинським узбережжям, де були найнебезпечнішим супротивником Ізраїлю, аж допоки цар Давид не почав їх контролювати.

21:22-34 – Криниці Герару

Випадок із криницею прив’язаний до попередньої історії згадкою про криницю в кінці випробування Агар та формує останній переказ про Авімелеха та Герар, зібраних у главах 20-21. Як і багато попередніх сцен, ця, можливо, використовує декілька старіших народних переказів, що ґрунтуються на інших темах, наприклад, як Версавія отримує свою назву, адже саме слово означає «криниця клятви» та «криниця сімох».

Використання переказу, однак, посилює питання hesed або «вірности» між Авімелехом та Авраамом. У віршах 22-25 вони підтверджують, як ставитимуться один до одного з hesed й у наступному конфлікті за криниці це перевіряється. У кінці hesed встановлюється між ними та Авімелех навіть визнає право Авраама на криниці. Це закладає основу до отримання формальної назви ханаанської власности, за яку Авраам вестиме переговори в главі 23. Цикл Герара завершується тим, що Авраам оселяється у Версавії й називає ім’я «Всевишнього Бога» (El Elyon), як у 14:18-20.

Попередній запис

16:1-18:33 – Ізмаїл та Божа обіцянка Сарі

16:1-16 – Перший син Авраама від Агарі У цій історії помітно, що Сара бере ініціятиву на себе, й Авраам неохоче ... Читати далі

Наступний запис

22:1-25:18 – Жертвоприношення Ісака, смерть Авраама

22:1-19 – Жертвоприношення Ісака Історія жертвування єдиного сина насправді є черговою перевіркою праведности Авраама перед Богом. Це є кульмінацією усього ... Читати далі