22:1-25:18 – Жертвоприношення Ісака, смерть Авраама

22:1-19 – Жертвоприношення Ісака

Історія жертвування єдиного сина насправді є черговою перевіркою праведности Авраама перед Богом. Це є кульмінацією усього драматичного життя Авраама. Після цієї історії оповідь швидко згасає.

Починається все доволі просто. Незважаючи на те, що Авраам вже пережив багато горя, Бог знову його перевіряє. Причин не пояснено, Авраам і не запитує про них. Наразі його послух ще сильніший, ніж будь-коли протягом усієї історії. Тричі в ключових моментах він каже довірливо «Ось я!» (вірші 1,7,11). Ми запитуємо, як таке може статись. Натомість текст не надає причин або внутрішніх думок. Насправді геніяльність оповіді полягає в тому, що розповідь про цю подію викладено в такій манері, де всі почуття приховано. Тривогу очікування ми відчуваємо на кожній стадії, а поміж тим кожен читач запитує сам себе: чи Ісак підозрював щось? Чи знала Сара? Чи дала свою згоду на те? Які ж муки роздирали Авраама зсередини? Після декількох слів на кожній сцені драма стрімко розвивається. «Перевірка» Бога не терпить жодного аргументу у своїй зрозумілій меті. Бог навіть визнає, що Авраам повинен відмовитись від «сина, свого одинака, що його полюбив ти» (вірш 2).

Безсумнівно, відповідно до богослов’я попередня оповідь учить нас, що усі події розгортаються за Божим планом спасення. Тут наявне фундаментальне вчення, що усі надії, обіцянки та плани на майбутнє часто піддаються небезпеці та нерідко не збуваються. Авраам мусить усвідомити й вивчити, що лише віра в Бога є шляхом до процвітання та успіху. Ісак був тонкою лінією надії в обіцянці. Усіх інших родичів було виключено один за одним, й навіть тепер він мусить покинути свої плани та йти туди, куди вкаже Бог. Звичайно, Авраам проходить перевірку й сцена закінчується новим словом у віршах 15-19, і слово це підтверджує та встановлює обіцянку, дану в 12:1-3. Авраам шукав «страх Божий» серед інших народів, з якими зустрічався (20:11), довівши, наразі, що є найкращим з них. Заради самих себе варто зазначити, що жах який у нас викликає думка що Бог міг наказати вчинити таку дію, не відображено в самій історії. Точно так, як діти добре пам’ятають казочку про «Червону шапочку», і ще до того, як просять прочитати, згадують її, так ізраїльський читач знайомий із закінченням цієї найвідомішої з усіх історій про Авраама ще до прочитання. Звичайно, це – перевірка, усього лише тест, результат якого відомий усім.

22:20-40 – Діти Авраамового брата Нахора

Ця коротка генеалогія здається не надто доладною після величної попередньої сцени, проте автор помістив тут трохи родинної інформації, щоби в 24 главі підготувати нас до одруження Ісака та Ревеки, дочки Бетуїла, сина Нахора. Це є традиційний фрагмент, що не дуже співвідноситься з подальшим посиланням до Лавана, як сина Нахора (29:5), а не як тут – його онука. Зверніть також увагу, що в Нахора було всього 12 синів, як буде в Ізмаїла в 25:12-15 та Якова в 35:22-26. Число «12», ймовірно, символізує абсолютне благословення Господа. Усі Нахорові сини відображають арамейські території Сирії.

23:1-20 – Смерть та поховання Сари

Тепер Авраамове життя йде до свого завершення. Три останні глави розповідають про смерть Сари, купівлю родинного місця поховання, заходи для здобуття жінки для Ісака, відтак смерти Авраама. Фокус змінюється, адже Бог більше не є активним учасником жодної із вищеназваних подій.

Смерть Сари стверджується реалістично та природно. Оповідь більше переймається потребою отримати законне місце для поховання. Формально зустрівшись зі старшинами міста Хеврон біля міської брами, Авраам у гідній та відповідній манері веде переговори з цього приводу. Текст підкреслює традиційні манери східного виховання, а також цілком законну природу справи. Вперше Авраам насправді отримує у володіння шмат обіцяної землі. Ціна, здавалося б, висока, але крайня необхідність не залишає часу на маневр. Авраам радо приймає пропозицію. Купівля ця, одначе, не стала підґрунтям для ізраїльської вимоги на землю. Пізніше, під час вавилонського вигнання, Бог знову підкріплює дар в обіцянці, не купівлі. Проте момент передрікає наступні події. Урочистості додає факт, що Сара (а згодом і сам Авраам) будуть поховані тут. Навіть місцеве населення шанує Авраама як «могутнього правителя» їх землі.

24:1-67 – Заручини Ревеки

Надзвичайно великий обсяг та одноманітний сюжет історії про заручини Ревеки стоїть окремо від низки окремих випадків, що розповідають про Авраама, Сару та їхні родини, що утворили глави 12-23. Це може бути дещо пізнішою переробкою деяких давніх традицій про арамейські родинні зв’язки Авраама; акцент більшою мірою, ніж у попередніх оповідях, зроблено на ставленні та думках різних героїв історії. Події розгортаються з допомогою чотирьох довгих промов, що окреслюють чотири етапи процесу заручин: вірші 1-9, де Авраам повчає слугу, підтверджуючи знову обіцянку Бога як свою керівну силу, вірші 10-27, де слуга покладається на допомогу Бога в знайденні дівчини, й отримує більш ніж просто винагороду, вірші 28-61, в якому Лаван сприяє тому, аби родина пристала на пропозицію, та нарешті вірші 62-67 – зустріч пари та кохання з першого погляду.

Текст передає два важливих повідомлення читачу. По-перше, Ізраїль не родичатиметься з ханаанцями, по-друге Ісак (як і будь-який інший ізраїльтянин) не повернеться до Арамеї, адже Бог покликав їх на захід до обіцяної землі. Історія є також чудовим розумінням того, як організовувались шлюби в традиційних племінних спільнотах. А найважливіше, воно розкриває, що навіть цей новий етап обіцянки забезпечує невидима рука Бога. Цей факт постійно наголошується упродовж усієї історії такими словами, як «з Богом процвітаємо, Бог благословив, Бог вів» тощо.

25:1-18 – Смерть Авраама

Наступна частина оповідей про Авраама ділиться на три короткі повідомлення, що завершують необхідну інформацію його життя та стосунки. Вірші 1-6 зазначають новий шлюб після (?) смерти Сари, результатом чого стало об’єднання арабських племен з мідійцями. Вони – родичі Ізраїлю, але не втішалися благословенням. Вірші 7-11 позначають смерть Авраама, такою, як і його життя, – цілковито благословенну Богом. І справді, він помирає точно через сто років після того, як прийшов у свою нову батьківщину. Фінальний запис у віршах 12-18 надає генеалогію в 12 синів для Ізмаїла. Імена ці також представляють різноманіття арабських племен, але розповідається про них як про toledot («генеалогія»), як про створення світу (2:4), предків до потопу (5:1), Ноя (10:1) і Тераха (11:27). Разом з останніми цей toledot наразі формує одну з кількох кінцівок навколо величної оповіді про Авраама.

Попередній запис

19:1-21:34 – Лот, Ісак та Ізмаїл

19:1-38 – Доля Содома та Лота Між главами 18 та 19 – разючий контраст. І Авраам, і Лот виказують велику ... Читати далі

Наступний запис

25:19-26:35 – Народження Якова, діяння Ісака

Історія Якова в 25:19-36:43 Наступний великий блок оповідань зосереджено на тому, як Яків, молодший син Ісака, став спадкоємцем обіцянки, даної ... Читати далі