9:18-11:32 – Від нового початку до родоводу Авраама

9:18-29Ной і новий початок

Ной був героєм не лише періоду потопу, він також має стати зв’язком із новим початком для людей на землі. Проте незважаючи на його важливі ролі (перший рільник та перший, кого здолав алкоголь (!)), справжньою метою історії було показати реальні ролі трьох синів як засновників різноманіття народів по всій землі. Ця конкретна оповідь підхоплює місце, де зупинився перелік у 5:32. Сюжет викликає певне сум’яття стосовно того, якими повинні бути імена синів: Сим, Хам та Яфет або Сим, Яфет та Ханаан (з додаванням, що Хам «був батько…»). Оскільки Ханаан справді є центром у віршах 25-27, можливо, що стару історію про спротив Ізраїлю проти аморальности та сексуальних збочень ханаанців допасували до нормативного переліку синів, який подано в 5:32 та 10:1.

Ной як землероб виконує властиву для людей роль (1:28; 8:22). Одним з Божих подарунків після потопу є вино, аби звеселяти серце (П.п. 1:2,4; 7:9), проте воно також приносить із собою небезпеку. Алкоголь нерідко використовували в ханаанських ритуалах, які супроводили сексуальні дії. Згадка про Ханаана, що дивився на наготу свого батька, може таким чином означати, зважаючи на приписи щодо статевости в Лев. 18:1, що син мав сексуальний потяг до жінки Ноя. Звичайно, кінцевий висновок у Лев. 18:24-27 планувався як осуд ханаанських сексуальних практик, які вважали абсолютно неприпустимими для ізраїльської віри. Заключна поема в 9:25-27 представляє трьох синів як роди, що первісно жили в Палестині. У цьому сенсі Сим символізує ізраїльтян, тоді як Яфет уособлював хеттитів, хуритів й представників інших несемітських народів, що жили в тій землі, особливо філістимлян.

Мапа народів (Бут. 10; 1Хр. 1:1-27)

10:1-31Мапа всіх народів

Цей список представляє четвертий поділ «генеалогії» згідно із редакторами (див. 2:4; 5:1; 6:9). Ця «мапа» ґрунтується на старішому переліку, що походить приблизно з X по VII ст. до Р. Хр. Усі народи походять від трьох синів і радше відображають політичні реалії, ніж якісь справжні етнічні зв’язки. Народи «Яфета» – це мешканці Півночі та Заходу: греки, народи узбереж та велика кількість народів сучасної Туреччини. «Хам» включає ханаанців, єгиптян і певні етноси Аравійського півострова та Африки. Від «Сима» виводять семітські народи Месопотамії, арамейців, євреїв, а також багато арабських поколінь. Основний перелік народів подано у віршах 2-7,20-23 та 31. Автори додали дві довші вставки до цього плану: (1) вірші 8-19 про Німрода, сина Куша та ханаанських підсімейств, та (2) 24-30 – розширення переліку Сима, що пов’язано з майбутньою лінією від Ноя до Авраама в 11:10-26. Перша вставка виділяється як додаток до факту, що єгипетський Куш з віршу 6 переплутано у вірші 8 з месопотамським Кушем. Цілком можливо, що редактори поєднали ці старіші згадки джерела J з основним списком Р, що складається з трьох частин.

Цю генеалогію додано в цьому місці прадавньої історії для того, щоби показати Боже благословення в період після потопу. Проте наголошується не лише на предках, які довго жили, а й уже численних племенах та народах. Як зазначили багато коментаторів, вона показує «мапу» світу, що втілює наказ «Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю» в 9:1. Оповідь готує нас до того, що Авраам не буде єдиним героєм серед героїв, а предтечею великого народу серед народів землі. Його покликання в 12:1 матиме важливі наслідки, таким чином готується відповідна для них світова арена.

11:1-9Вавилонська вежа

Коли редактори глав 1-11 наближаються до завершення своєї оповіді про первісний стан людства, вони подають останній приклад людської протидії Богу. Зростання чисельности населення не призводить до кращого послуху Богові, а лише до спільних намагань стати достоту як Бог. Те, що до потопу було лихою тенденцією в характерах окремих людей, тепер стає колективною енергією гріха, що отримує контроль над людськими прагненнями. Ця історія стоїть окремо від переліку народів у главі 10, де визнано, що кожен народ має свою мову (10:5,20,31). Її зазвичай приписують джерелу J, а в ній самій простежується великий інтерес до месопотамських справ. Навіть події в оповіданні розгортаються у Вавилоні, окрім цього, воно проявляє сильні полемічні акценти, спрямовані проти вавилонських вірувань у вищість їхньої релігії та головного бога Мардука. Вежа є натяком на храмову вежу Мардука в центрі Вавилона, Ентеменанкі, що, як вірили, з’єднувала небо та землю. Кульмінація історії пов’язана з грою слів Babel (Вавилон) – balal – єврейське дієслово, що означає «переплутувати» мови, про що йдеться у віршах 7 та 9. Повчання, яке можна винести з цієї розповіді, спрямоване проти вавилонських намагань правити цілим світом, а також проти їх хизування особливим доступом до Бога завдяки збудованій вежі зікурат та храмові. До того ж, розміщенням розповіді після таблиці народів світу історія особливо нагадує, що хоч наповнення землі народами було Божим благословенням, це було також початком плутанини щодо пізнання Бога та призвело до незліченної кількости хибних вірувань людей, які почали вшановувати багатьох богів різних рівнів та значень, а також моральних принципів.

Читаючи цю гарну історію, мусимо також пам’ятати і про потужну літературну драму. Вона розпочинається та закінчується коли уся земля поставлена на карту – спочатку об’єднана, потім у сум’ятті. Воно збалансовує заклик народів «Ану збудуймо» з Божим «зійдімо, і змішаймо». Ця збалансована структура підкреслює Божий висновок у вірші 6, що в об’єднаного людства зміцнилося почуття власної могутности, що воно бажає зайняти місце Бога. Хай там що, Господь сподівається від людей більш людської відповіді, помістивши людей у стані конфлікту та боротьби всіх зі всіма й залишаючи їх із проблемою комунікації навіть на простішому рівні, ніж створення якоїсь єдиної світової родини. Сьогодні цей урок може нас навчити поважати інші світові релігії як задуману та важливу частину Божого плану або й навіть необхідне середовище для того, щоби почути голос юдео-християнського об’явленння.

11:10-32Родовід від Ноя до Авраама

З одного боку, цей родовід Ноя та його сина Сима є прямим продовженням переліку з глави 5. Проте він також вужче зосереджений на виокремленні лише одного з народів, що походив з роду Авраама. Як у таблиці народів, так і в історії про вавилонську вежу послання зосереджено на Божому благословенні усього людства. Тепер повернення до благословення однієї родової лінії нагадує нам про головну мету усіх одинадцяти глав: утвердити особливе покликання Ізраїлю як частини усього людства. Те, що Бог дарує цьому народу, не є звільненням від спокус та болісних досвідів, притаманних усім людям, а лише запрошенням пізнати Бога ближче та жити краще в партнерстві взаємного союзу і не тому, що вони заслуговують цього, а тому, що Бог їх вільно обирає. Ізраїль – такий як інші, але й виділений серед інших. По ходу оповіді виділено ще два моменти: особливість цього народу пов’язана із арамейським корінням (Ур та Харан), а безплідність Сари (11:30) попереджає: все, що б не сталось з Авраамом, буде відбуватися з Божої ініціятиви.

Поділ Книги Буття 1-11 на два джерела, як пропонують критики джерел

P

J

1:1-2:4а  
2:4б-25

3:1-24

4:1-16

4:17-26

5:1-32  
  6:1-4

6:5-8

6:9-22
7:1-5,10
7:6-9,11-16а
7:16б-23
7:24-8:5
8:6-12
8:13-19
8:20-22
9:1-17
9:18-27
9:28
10:1-32

11:1-9

11:10-26
11:27-32
Попередній запис

6:9-9:17 – Великий потоп

Історія потопу – це найдовший епізод у первісній історії, що можна розділити на чотири акти: приготування, власне потоп. опадання води, ... Читати далі

Наступний запис

12:1-20 – Авраам та Сара

Вступ Друга велика частина Книги Буття представляє історію родини чотирьох поколінь у чотирьох частинах: Авраама, Ісака, Якова та Йосипа. Їхні ... Читати далі