6:9-9:17 – Великий потоп

Історія потопу – це найдовший епізод у первісній історії, що можна розділити на чотири акти: приготування, власне потоп. опадання води, наслідки. Це велична оповідь з безліччю повторів та таємничих цифр, які створюють ефект драматичного стилю, ідеального для проголошення в спільноті, як з нагоди свят, так і при катехизі. Читач повинен звернути увагу на ключові поворотні моменти, як-от 6:13; 7:11; 8:1; 8:21; 9:8-9. Саме вони відкривають іронічні повороти Божих планів і доказують, наскільки крихкою є людська доля без Бога. Критика джерел вказує на велику кількість неточностей у ході оповіді, адже разом сплелися дві різні оповіді з джерела J та Р. Є дати, які побудовано навколо періодів семи та сорока днів, інші – навколо року в 365 днів. Інколи мова йде про сім пар чистих тварин (7:2), часом – лише про одну пару (6:19-20).

1) Приготування (Бут. 6:9-22). Вступний етап починається з повідомлення про «родовід» (toledot) Ноя. У Книзі Буття важливі етапи називаються toledot. Їх усього десять. Це третє місце позначене таким чином (див. 2:4 та 5:1), й у ньому розповідається, що увага зосереджується на долі Ноя, який вижив після потопу. Поки що Бог бачить усе інше як «зіпсоване» та «переповнене насильства» (6:11). Слово hamas («непокірний») у єврейському тексті оповіщає, що увесь сотворений порядок порушив людський гріх, що спонукає Бога знову повернути землю у водний хаос, з якого її раніше було вийнято (1:9). Тут Ноя представлено як єдину «праведну» людину (saddik) на землі. Бути saddik означає бути з Богом, бути вірним божественному наказу та задуму. Не вказано, яким чином Ной довів свою праведність, однак це чітко виявляється в тому, що він свято вірить у Бога та дослухається до Його, здавалося б, ірраціональних наказів. Ймовірно, люди вважали Ноя немудрим, адже на землі він побудував ковчег довжиною 300 ліктів! Незважаючи на те, що ставлення людей не вказано в 6:14-16, воно було дуже важливим для авторів Нового Заповіту. У 2Пет. 3:5-7 використано цей текст, аби показати, як люди висміювали суд, що неухильно наближався. Текст 1Пет. 3:20-21 також посилається на Бут. 6:9-22, говорячи про Ноя як тип охрещеного християнина: так, як Бог не поспішав із хрещенням світу, так само Він терпляче чекав, поки Ной побудує ковчег, але перед знищенням Бог врятував Ноя, так Він і рятує охрещену людину.

Під час приготування Ной повинен був зберегти кожен вид тварин. Саме цей факт переконує читача в тому, що Бог не мав наміру знищувати Своє творіння як таке, але волів перебудувати його в новому напрямі після потопу.

2) Потоп накриває землю (Бут. 7:1-24). Разом із тваринами Ной сходить до ковчегу. Відмінності між джерелами Р та J очевидні у двох переліках віршів 3 та 9. Більша кількість тварин, що її вказано в джерелі J, може бути пов’язана з тваринами для принесення жертв або як їжа після потопу. Потоп сам по собі описано в колосальних масштабах. Це не звичайний дощ: вода, зібрана за небесним склепінням (mabbul, 7:10), вихлюпнеться на землю, а води під поверхнею землі вийдуть назовні. Творіння другого та третього днів знищено (Бут. 1:6-9).

На цьому моменті драми Бог зачиняє двері ковчега для Ноя (7:16), даючи зрозуміти, що Божа опіка є найважливішою. Сам ковчег має висоту тридцять ліктів, але оскільки вода накрила найвищу гору лише на 15 ліктів, кіль ковчега, цілковито завантаженого, мав би майже зачіпати найвищі вершини. Оскільки збережено лише усіх земних тварин, жодної згадки не знаходимо про рибу в морі. Припускаємо, що вона вижила, адже фокусом драми було не знищення усього живого, а лише «того, що на землі» було пов’язане із людським життям. Земля проклята через наш гріх, й ми прокляті обробляти її, згідно із Бут. 2-3. Тепер Бог очищає землю, щоби підготувати її для нових стосунків із людьми.

3) Води опадають (Бут. 8:1-19). Сцена розпочинається потужним твердженням, що дух Божий заопікувався водами, коли Бог згадав про Ноя. Тут присутні два богословські твердження. Перше: з цього моменту історії починає розгортатись нова паралель у Бут. 1:2. Друге: Бог «пригадав» і є ключем нашого тривалого ставлення до союзу. Спасення існує, адже Бог не забув про Свій союз з Ізраїлем. Це спасення через потоп залишиться драматичною згадкою, що дасть початок майбутньому, у часах виходу з Єгипту, звільненню Ізраїлю (Вих. 2:24).

Майже уся восьма глава присвячена спокійному спаданню води. Вірили, що гора Арарат – це найвища точка землі. Ймовірно, сама назва вказує на стародавню назву землі Урарту на кордоні Туреччини із Вірменією. Для стародавніх людей високі гори завжди були далеко на півночі. Це символічна висота, з якої зійде, відповівши за гріхи, оновлене людство, й знову наповнить землю (глава 10).

4) Наслідки – нове благословення (Бут. 8:20-9:17). Четверта й фінальна сцена мають по три частини, кожна з яких представляє нове благословення та обіцянку для людства. Вони завершують величну драму потопу, що тривала від засудженні землі в главі 6 аж до нового створення в главі дев’ятій. Таким чином уся драма стає схожою на пророчі книги Ісаї чи Єзекіїля, що являють Боже слово, рухаючись динамічно від покарання до відновлення.

(а) 8:20-22 Ці вірші є протилежністю засуду, проголошеного в 6:5-8, незважаючи навіть на факт, що людське серце не зміниться після потопу. Серце ж самого Бога, однак, виявиться всепрощенним та довготерпеливим. Справді, урочиста обіцянка у вірші 22 посилює Божу обіцянку підтримувати творіння. Оповідач стверджує, що першим діянням Ноя була жертва Богу, а першим об’єктом, збудованим на землі, був вівтар. Він і стане центральним пунктом нового ставлення людини до Бога.

(б) 9:1-7 повертає нас до благословення, даного першому створінню в 1:28, та знову встановлює все, що Бог планував для благословення людей із самого початку. Наступні декілька віршів пом’якшують жорсткі вимоги благословення, дозволяючи людям вбивати та їсти тварин, під умовою що люди шануватимуть джерело життєвої сили як людей, так і тварин. Це представляє наступне пророцтво для Ізраїлю, і в практиці жертвування та правил кошерної їжі (Лев. 17:10-14, Втор. 12:16, 24,25). Урочисте повторення благословення в 9:7 закріплює новий закон.

(в) 9:8-17. Провіщення союзу було в 6:18, проте лише тепер Бог справді укладає союз із людством. Цей перший союз включає всіх живих істот, але особливо стосується нашої людської родини, адже знаком буде веселка – символічний лук божественного воїна. Його повішено в небі, аби він більше ніколи не влучав у землю та людей на ній. Це підтверджується новим запевненням, що Бог завжди пам’ятатиме та рятуватиме (як Ноя в 8:1!). І нарешті, у кінці Свого нового порядку створення, Бог відпочиває, що цілком підходить до Божого відпочинку в Бут. 2:1-3.

Попередній запис

5:1-6:8 – Допотопний час

5:1-32 – Великі предки до потопу Глава 5 складається з переліку десяти великих предків, що жили до потопу, починаючи від ... Читати далі

Наступний запис

9:18-11:32 – Від нового початку до родоводу Авраама

9:18-29 – Ной і новий початок Ной був героєм не лише періоду потопу, він також має стати зв’язком із новим ... Читати далі