Навернення Савла

Савло ж пізнав Назарянина як «Розіп’ятого», як Месію (раніше-бо поділяв думку служителів Храму про Нього: мовляв, викінчений розкольник, чоловік, який звів Ізраїль на манівці) завдяки існуванню елінізованої спільноти грекомовних юдео-християн, які гуртувалися в Єрусалимі довкола Степана і Пилипа, та їхньому проповідуванню. Римський прокуратор розіп’яв Ісуса на вимогу служителів Храму: напис, прикріплений до Його хреста, сповіщав: «Цар юдейський». Спільнота Ісусових послідовників справді вважала Розіп’ятого «Царем юдейським», правомірним представником влади Ягве над Ізраїлем. Але Павло, коли ще переслідував Церкву – про це він, здається, обмовився в Першому Посланні до коринтян – вимагав, аби люди в синагозі промовляли «Анатема Ісус!», доводячи в такий спосіб, що вони не належать до спільноти назореїв (пор. 1Кор. 12:3). Щойно пізніше він зрозумів, що той, хто говорить у Святому Дусі, може казати лише: «Господь Ісус» (там само).

Савло переслідував тих, хто (як він спочатку гадав) заявляв, начебто в ім’я обманщика з Назарета виконує Тору, хоча насправді скасовує її. Вони віддавна прийняли «месіянське» та «есхатологічне» тлумачення Тори, яке виходило за межі фарисейської думки, а в Ісусові бачили її єдиного справжнього тлумача. Попервах Павло був неспроможний розпізнати нове Боже діяння в Ізраїлі та світі, діяння, яке Ісусовим життям творило «все нове». Згодом, у своєму Другому посланні до коринтян, він писав, що спочатку знав Христа і осуджував Його «по-людському» (пор. 2Кор. 5:16-17) – доки сам не став «новим створінням» «у Христі». На той час Павло був одним із тих, про кого сам пізніше писатиме в Першому Посланні до Тимофія: «Вони забажали бути вчителями Закону, та не розуміли ні того, що говорять, ні про що запевняють» (1Тим. 1:7). Там-таки він каже й про себе: «Мене, що давніше був богозневажник, і гнобитель, і напасник, але був помилуваний, бо я те чинив нетямучий у невірстві» (1Тим. 1:13).

Тим істинніше стосовно Павла сказане далі: «Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, із яких перший то я. Але я тому був помилуваний, щоб Ісус Христос на першім мені показав усе довготерпіння, для прикладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя» (1Тим. 1:15-16).

Єрусалимська спільнота

В Єрусалимі Савло спочатку зіткнувся з месіанським проповідуванням «елінізованих», які гуртувалися довкола Степана; Савло був свідком, коли його каменували. Хіба ж проповідуване в Єрусалимі грекомовними юдеохристиянами з синагог діяспори не було, фактично, випадом проти Тори й проти Храму? Те, що «арамейці» з Петрового кола, мабуть, висловлювали обережніше, «елінізовані», найімовірніше, промовляли цілком виразно: історія Христа, Його життя і смерть змінили сенс Тори і Храму – не скасували їх, а перетворили і перевищили. Серед висловів, що їх вони проголошували як Ісусові слова, був: «Тут Більший, як храм!» (Мт. 12:6); але був і оцей: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати» (Мт. 5:17).

Однак очолювані Петром месіянські синагоги Єрусалима вже не вбачали в Храмі й Торі осердя Ізраїля; натомість вони говорили про Чоловіка, засудженого в ім’я «держави і Церкви». Той Чоловік помер на хресті, але Його послідовники вважали, що Він живий, що Бог воскресив Його і що запевненням цьому – сповнення пророчих обіцянок, даних Народу Божому, у наново зібраній спільноті – Божій Церкві: «А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було. І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була! Бо жаден із них не терпів недостачі…» (Дії 4:32-34).

Те, що було обіцяно зібранню Ізраїля на Сінаї і чого вимагалося від нього згідно з проголошенням Завіту в Книзі Второзаконня, тепер здійснювалося. Члени спільноти жили найбільшою заповіддю, якої навчив їх Ісус і виконувати яку дав їм змогу: вони любили Ягве всім серцем, усією душею і всією силою, а тому серед них не було бідняків, тому хворих зцілювали, бісів виганяли, прокажених повертали в спільноту, а мертвих воскрешали, як обіцяв пророк Ісая і як заповів Своїм учням Ісус. У Діях апостолів зображенням цілющої сили спільноти, а особливо апостолів, є оздоровлююча тінь Петра.

Симон та інші Ісусові послідовники наважилися перевести Дванадцятьох (без Юди), жінок, що гуртувалися довкола Марії Магдалини, а невдовзі й Марію, матір Ісуса, з Галілеї до Єрусалима, щоби вони свідчили там про Боже есхатологічне діяння в Ізраїлі. Симон Петро відгукнувся на Божий заклик, який однозначно сягнув його через Розп’ятого, своїм відходом із рибальського села Капернаума: в Єрусалимі він став «рибалкою людей» – тим, хто в ім’я Ягве і Месії Ісуса знову закидає сіті, щоби зібрати воєдино Ізраїль.

Спільнота зі ста двадцяти учасників одностайно згуртувалася довкола Петра між Пасхою і першим святом Шавуот (П’ятдесятниці) після страти Ісуса. Петро розтлумачив їм останні події й запропонував доповнити Дванадцятьох через обрання Матвія: треба було відбудувати Давидову скинію занепалу, як пізніше сказав на апостольському соборі Яків, брат Господній. Тоді початковій спільноті, що зібралася довкола Петра та одинадцятьох, через Духа П’ятдесятниці дано відвагу закликати весь Ізраїль приєднатися до них, щоби творити спасенну історію «Нового Заповіту» поширенням по всьому світу «відкуплення», яке саме розпочалося.

Ісус був розп’ятий і помер 7 квітня 30 р. Того року П’ятдесятниця, п’ятдесятьма днями пізніше, припала на суботу; тож це було дуже особливе свято. Коли сто двадцятеро, зібравшись (ймовірно, в домі на горі Сіон), святкували свято відновлення союзу – дару Тори із Сінаю в її духовній могутності та універсальній чинності – на них зійшов дар Духа від Отця, що Його послав воскреслий Господь, і вони почали різними мовами прославляти чудесні Божі діла – у творінні й у новому творінні Божого Народу через Месію Ісуса.

Уже сама кількість юдеїв із діяспори, які прийшли подивитися на це – читаємо, що три тисячі з них охрещено – була знаком вселенськости «Божої сільноти» в Єрусалимі. Ймовірно, юдеї-паломники, які прийшли до Єрусалима святкувати й перебували там від Пасхи до свята Шавуот, почувши історію Ісуса від Його учнів, негайно розпочали місіонерство у власних спільнотах, тож Павло невдовзі взявся переслідувати людей у Дамаску. Євангеліє також поширювали «елінізовані», яких вигнали з Єрусалима після каменування Степана, що відбулося за Савлової згоди.

Попервах Петрові було аж ніяк не очевидно, що й язичників – які не обрізували чоловіків і не мали зобов’язання дотримуватися всіх приписів Тори – може бути покликано до месіянської спільноти. Хоча, як пише Лука, перших язичників – Корнилія з його домом – навернув у Кесарії Петро (Дії 10-11), усе ж Павло випереджав його в розбудові Церкви з юдеїв та поган, роблячи це з небаченою відвагою, глибокою богословською проникливістю, безкомпромісністю, прямотою і невтомною ревністю (дар, успадкований від фарисейської традиції).

Попередній запис

Настільки різні, як і одностайні

Петро і Павло, яких Церква називає князями апостолів, разом представляють єдність Вселенської Церкви, до якої увійшли і юдеї, і погани. ... Читати далі

Наступний запис

Діяльність обох апостолів

Савло – як його називали співвітчизники юдеї за іменем першого царя Ізраїля, – або ж Павло, за його іменем римського ... Читати далі