Рання Церква
Отже, Септуагінта, відкинута євреями за те, що, на їхню думку, її на свій лад трактували християни, стала суто християнським текстом. Причиною цього було не лише те, що нею справді користувалися християни, але й те, що вона містила девтероканонічні книги, які євреї відтепер не визнавали, хоча, власне конкретна кількість книг мало цікавила їхню спільноту. До появи форми книги чи кодексу, люди користувалися сувоями різних розмірів. Усе Писання на жодному з них не помістилося б, тож незначні розбіжності були неминучими. Однак був один практичний наслідок того, що євреї відкинули девтероканонічні книги, який не можна було ігнорувати. Християнські апологети були змушені уникати цитування цих книг, оскільки їхні опоненти не визнавали авторитету цих книг. Постало питання: які книги не можна використовувати в суперечках із євреями?
Єпископ Мелітон Сардійський створив вибірку цитат із Писання під назвою «Уривки з Закону та Пророків, які стосуються нашого Спасителя та нашої віри». Це було зроблено спеціяльно для одного допитливого учня на ім’я Онисим, який «багато разів» просив його про це та про перелік книг Старого Заповіту, які він міг би використовувати. Останнє прохання було не з легких, оскільки такого християнського переліку не існувало. Тож Мелітон здійснив подорож до Палестини, «де саме цим займалися і вивчали», і повернувся з Єврейським каноном – єдино можливим переліком. Після повстання Бар Кохби – 135 р. по Р. Хр., – покинувши Явне, рабини непогано освоїлись у Тиверіяді. Незабаром там, неподалік від Галілейського озера, було засновано успішну рабинську школу.
Перелік книг, які Мелітон надіслав Онисиму (принаймні, так стверджує Євсевій, Hist. Eccl. 4.6) подає книги не в єврейському порядку, а в порядку LXX (оскільки саме цей порядок відомий християнам), упускаючи при цьому девтероканонічні книги. Мелітон додає, що свою вибірку біблійних цитат він зробив саме з цих книг, але відмінності в Бібліях не коментує. Здається зрозумілим, чому він дає Онисиму єврейський канон, адже лише ці книги можна було використовувати в суперечках є євреями. Це й було його мотивацією, на противагу «авторитетному» канону, який, очевидно, не був офіційно проголошений Церквою.
Близько століття після цих подій Ориген (помер 254 р.) також подає список книг Писань, але уточнює, що цей список «запозичений у євреїв» (Eusebius, Hist. Eccl. 6.25). Однак він додає Книгу Макавеїв. У своїй праці Ориген не забуває час до часу уточнювати, що це єврейський список. Він часто цитує девтероканонічні книги в той самий спосіб, що й канонічні книги, при чому обидві категорії книг (девтероканонічні та канонічні) присутні в Біблії, яка була у звичному вжитку. «Ориген не розумів необхідности Церкви відмовлятися від них [девтероканонічних книг] лише тому, що євреї не визнавали їх. Для Церкви ці книги були Біблією» (М. F. Wiles, “Origen as a Biblical Scholar,” Cambridge History of the Bible, 1.455-456).
IV століття
Девтероканонічні книги було вилучено з ужитку через існування вище описаних суперечок. Це поступово призвело до того, що багато богословів почали вважати: відмінності в застосуванні біблійних книг автоматично означають, що ці книги відрізняються і за своїм статусом, авторитетом. Книги, які не можна було використовувати для доведення певної доктрини в суперечках із євреями, почали розглядати як книги, які не мали в собі авторитету, а отже, не були канонічними. Атанасій Олександрійський у своєму Празничному листі 39 (367 р.) подає єврейський канон та Книгу пророка Варуха як священні та божественні, і водночас вважає, що інші книги (Книга Мудрости. Книга Ісуса сина Сираха, Книга Естери, Книга Юдити, Книга Товита) призначені для читання тим, «які щойно приєдналися до нас». Книги Макавеїв не входять до цього переліку. Святий Кирило Єрусалимський (помер 386 р.) заходить ще далі, зараховуючи девтероканонічні книги до апокрифів (Катехизи, 4, 33, PG 33, 495). Погляди цих великих мужів мали вплив на багатьох латинських письменників того часу. Руфин Аквілейський (340-410 pp.), богослов, монах і друг Єроніма, слідом за Атанасієм описує девтероканонічні книги як «церковні», тобто як призначені для церковного читання, але в питаннях віри – неавторитетні (Comm. in Symb. Apost. с. 36-38). Усе ж, як і його попередник, він і далі використовував та цитував девтероканонічні книги на рівні з канонічними. Згодом (див. нижче) він повернувся до традиційних поглядів та критикував Єроніма за вилучення цих книг.
Єронім (331-420 pp.) набагато перевищив своїх сучасників у вивченні Біблії. У його часах «[латинських] версій Біблії було не менше, ніж кодексів», як з гіркотою висловився Єронім. Папа римський Дамасій І хотів, щоби Єронім звірив та об’єднав тексти. Йшлося про «Стару латинську» Біблію, перекладену з LXX, а не з єврейської. За два роки Єронім переглянув Євангелії та Псалми, оскільки саме ці книги найбільше використовували. Але на превеликий подив самого Єроніма, його серйозно розкритикували за «перекручування слова Божого». У той час помер папа, тож у 385 р Єронім, який не дуже ладив із його наступником (Сиріцієм), вирішив покинути Рим. Тож він поселився у Віфлеємі, де і провів решту свого життя.
У Віфлеємі Єронім продовжив перегляд латинського перекладу грекомовної Біблії. Паралельно він почав навчатися єврейської в рабина Бар-Аніни (Baraninas). Минуло небагато часу, як Єронім зрозумів, що лише безпосередній переклад із єврейської – це те, що насправді потрібно. Аргументував він це тим, що тільки в такий спосіб можна дискутувати з євреями, які й надалі критикували LXX та її похідні варіянти. (Див. Preface to Psalms [Вульгата], PL 28.1123-1128.) Це призвело до того, що він відкинув не лише саму LXX як переклад Біблії, але й девтероканонічні книги, які були в ній. У вступі до Книги пророка Самуїла та Книги Царів (своєму Prologus Galeatus, в якому він обстоює свій новий переклад із єврейської), Єронім проголосив девтероканонічні книги неканонічними, «non sunt in Canone» (PL 28.555-556). Далі він (разом із Кирилом Єрусалимським) назвав ці книги «Апокрифами». Свою велику роботу Єронім, найімовірніше, почав у пізні 390 pp., а завершив її у 405/6 р. Зрозуміло, що Єронімове бачення девтероканонічних книг мало неабияке значення, адже він був найбільшим біблієзнавцем свого часу. Оскільки ж Prologus Galeatus часто друкували у виданнях Вульгати, його погляди були дуже поширеними. Єронім не мав жодного наміру включати девтероканонічні книги, однак він таки почав це робити, щоправда, під тиском. Він переклав Книгу Товита та Книгу Юдити, а також грекомовний додаток до Книги Естери, але ми не маємо точної інформації про те, скількома девтероканонічними книгами (які зараз містяться у Вульгаті) ми завдячуємо саме йому, а скількома – іншим перекладачам. На той час уже відомий Августин, а з 395 р. ще й єпископ Гіпонський, висловив своє занепокоєння щодо нового перекладу, оскільки той «породжував сумніви щодо LXX, яку християнська Церква так довго вважала авторитетною Біблією» (Лист до Єроніма, 5 [394/5]). Руфин Аквілейський (тоді, на жаль, уже відлучений через суперечки) також звинуватив Єроніма в тому, що той підпав під вплив свого єврейського рабина, Бар-Аніни, і тепер відкидає LXX та виключає девтероканонічні книги, які так шанує Церква (Апологія проти Єроніма, 401). Глибоко вражений такою опозицією, Єронім, схоже, відступає від своєї позиції. У своїй відповіді Руфинові він говорить, що відмовляючись від додатків до Книги пророка Даниїла, єврейськомовних оригіналів яких немає, він виражав погляд євреїв, а не свій! (Apologia adversus libros duos Rufini, 2. 33 [PL 23.476]). Проте малоймовірно, що він змінив свої погляди.
Саме в цей час (396-397 pp.) Августин зробив вагомий внесок у ці дебати. У своїй праці «Про християнську доктрину» (De Doctrina Christiana) 2. 8 він виділив такі критерії:
- Писання, прийняті всіма католицькими Церквами, мають перевагу над тими, які не приймають лише деякі церкви.
- Книги, прийняті більшістю Церков та важливішими Церквами, мають перевагу над книгами, прийнятими лише кількома або менш важливими Церквами.
- Якщо є такі книги, які приймаються більшістю Церков, але при тому відкидаються Церквами більш важливими (або навпаки), вони вважаються такими, що мають однаковий авторитет.
- Далі подається перелік усього старозавітнього канону, книга за книгою. Це означає, що попри те, що він вважає ці книги більш чи менш авторитетними, вони всі включені в канон. Цей перелік відповідає переліку, який проголосили Картагенські собори та підтвердив папа Інокентій І у своєму «Листі до Екзуперія Тулузького» 405 р. по Р. Хр.
У 393 р. Августин вже скликав синод у Гіпоні, на якому було видано перелік книг Старого Заповіту, включно з девтероканонічними книгами, які, найімовірніше було взято зі старої латинської Біблії. Існує ймовірність, що такі книги, як Плач Єремії, Книга пророка Варуха та Лист Єремії мали увійти до Книги пророка Єремії, а девтероканонічні частини Книги пророка Даниїла та Книги Естери – до їхніх однойменних книг. Там була ще й примітка про те, що для погодження цього переліку папою, потрібно звертатися до «ecclesia transmarina» (тобто, Риму). Цей перелік книг затвердив Третій Картагенський собор у 397 p., але вже в 398 р. помер папа Сиріцій. У 402 році, після того, як Інокентій І став папою, йому надіслали цей перелік разом із приміткою. Папа включив цей перелік книг у свій 405 лист до Екзуперія Тулузького, друга Єроніма, який, з огляду на відоме всім Єронімове бачення цього питання, звернувся до нього за роз’ясненням. Інокентій І відповів: «У Церкві мають читати лише канонічні книги. Лише ці книги Церква називає натхненними Богом». Далі йде перелік книг: п’ять книг Мойсея, Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, 1-4 Книги Царів (тобто, Книги Самуїла та Царів), Книга Рути, шістнадцять пророчих книг (чотири плюс дванадцять), п’ять книг Соломона (Приповідки, Проповідник, Пісня Пісень, Книга Мудрости, Книга Ісуса сина Сираха), Книга Іова, Псалми, Книга Товита, Книга Юдити, Книга Естери, 1-2 Книги Маккавеїв, 1-2 Книги Езри, 1-2 Хронік. (Див. Mansi, Concilia 3.924.)
У 419 р. Четвертий Картагенський собор (417 р.) надіслав цей лист новому папі Боніфацію І разом із сердечною рекомендацією прийняти його, «бо таким отримали ми його від Отців для читання в Церкво (Mansi, Concilia 4.430). Наступного року, у віці 89 років, помер Єронім. Зрештою, його версія перекладу Біблії таки була прийнята, окрім Псалтиря, перекладеного з єврейської. Занадто довго вірні співали старолатинську версію, щоби мати бажання змінити її. Перегляд старолатинської версії Псалтиря, здійснений Єронімом раніше і відомий під назвою «Галіканський Псалтир», завоював всезагальне визнання і використовується ще й досі.
Ці собори дуже чітко показали, що, в їхньому розумінні, було змістом християнського канону, і попри те, що це були провінціяльні, а не вселенські собори, очевидна підтримка папи Інокентія І неабияк посприяла зміцненню їхнього авторитету. На їхню думку, всі прото- та девтероканонічні книги були частиною канону.
