Книги та їхні частини, відомі під цією назвою, реформатські Церкви називають апокрифами. За винятком однієї чи двох, вони збереглися лише в грецькому каноні та не входять до єврейського. Римо-католицька Церква та (переважно) Східні Церкви, які дотримуються ранньої християнської традиції, згідно з якою Септуагінта вважається Старим Заповітом, вважають їх натхненним і канонічним Писанням. Ось ці книги: Книга Юдити, Книга Товита, Книга Естери (грецькі доповнення), Книга Мудрости, Книга Ісуса сина Сираха, Книга пророка Варуха (Варух 1-5), Лист Єремїї (Варух 6), Даниїла 3 (Пісня трьох юнаків), Даниїла 13 (оповідання про Сусанну), Даниїла 14 (Бел), Перша і Друга книги Макавеїв. Зміст та особливі характеристики цих книг описані в різних коментарях до самих цих книг, однак тут доцільно підсумувати кілька важливих рис.
Книга Товита – це повчальна новела, в якій розповідається про випробування та благословення в житті побожної сім’ї Товита зі східної діяспори в часи правління Асирії. Текст зберігся в трьох різних редакціях грецькою мовою. Семітський оригінал датований приблизно 200 р. до Р. Хр. Книга Юдити оспівує героїзм та довіру до Бога ізраїльської вдови. Це новела, в основі якої лежать історичні події. Вона збереглася лише грецькою мовою в трьох різних варіянтах, хоча, імовірно, в оригіналі була написана єврейською або арамейською. Ця книга має чіткі ознаки І або II ст. до Р. Хр.
Книга Мудрости (Соломона) – це поєднання єврейської традиції та грецького мислення. Вона підносить мудрість ізраїльського народу, щоб озброїти єврейську діяспору проти спокус еліністичної культури. В оригіналі ця книга була написана грецькою мовою, найбільш імовірно в І ст. до Р. Хр. в Олександрії.
Книга Ісуса сина Сираха – це компіляція притч, характерних для юдаїзму. Цю книгу написав Ісус, син Єлеазара, сина Сираха на початку II ст. до Р. Хр. Грецькою мовою її переклав його правнук близько 130 р. до Р. Хр. Дві третіх оригінального тексту, написаного єврейською, було відтворено з фрагментів, знайдених у Каїрі, Кумрані та Масаді.
Книга пророка Варуха складається з різних текстів (численних літературних жанрів: історії, вірші мудрости, благальна молитва, ламентації), написаних у різний час. Кілька з них в оригіналі були написані єврейською, проте відома нам добірка, що носить назву Книга пророка Варуха, збереглася лише грецькою мовою й датується II або І ст. по Р. Хр.
Лист Єремії (Вар. 6 у Вульгаті) – це сатира на ідолопоклонство. Він тісно переплітається з такими уривками, як Іс. 44:9-20 та Єр. 10:1-8. З Книгою пророка Єремії, його пов’язує, мабуть, Єр. 29:1. В оригіналі написаний єврейською в II ст. до Р. Хр., проте збереглася лише його грекомовна версія.
Перша і Друга книги Макавеїв описують боротьбу Маттатії та його синів, відомих як Макавеї, з Антіохом IV (175-164 рр. до Р. Хр.) та його нащадками з 163 до 135 р. Перша книга Макавеїв є, очевидно, перекладом оригінального єврейськомовного тексту. Ця книга не лише розповідає про боротьбу єврейських повстанців з тираном, але й навчає їх, що Бог підтримуватиме їх, якщо вони залишатимуться вірними Його закону. Друга книга Макавеїв, яка стилістично досить відрізняється від Першої, була в оригіналі написана грецькою мовою в Олександрії, найбільш імовірно якимсь євреєм. Вона переказує частину історії, описаної в Першій книзі Макавеїв. Ця книга наголошує, що спасення більшою мірою залежить від прямого Божого втручання.
Додатки до книг Даниїла та Естери відрізняються від описаних вище книг тим, що вони не є самостійними творами, а лише додатками в середині тексту. Першим додатком до Книги пророка Даниїла є Молитва Азарії та Пісня трьох юнаків (шістдесят вісім віршів), виголошені трьома мучениками, що їх Навуходоносор кинув у розпалену піч за те, що ті відмовилися поклонитися його золотому бовванові. Цей додаток передає зміст їхньої молитви. Другий додаток, оповідання про Сусанну і старців (шістдесят чотири вірші), вміщений наприкінці, після протоканонічної Книги пророка Даниїла. Він розповідає про вродливу і благочестиву єврейку, яку неправдиво звинуватили в перелюбі два ловеласи-невдахи, яким вона відмовила. Однак натхненний ангелом Даниїл в останній момент врятував їй життя. Він розумно продемонстрував розбіжності у свідченнях обвинувачів і цим довів неправдивість цих свідчень. Третє доповнення, яке також вміщене наприкінці книги, називається «Бел і Дракон» (сорок два вірші); воно складається з двох історій. В історії про Бела Даниїл викриває обман жерців Бела, які вимагають багато поживи для золотого боввана, а самі вночі викрадають її. В історії про Дракона Даниїл убиває обожнюваного вавилонського дракона, нагодувавши його сумішшю смоли, лою й волосу. За це вавилоняни хотіли убити Даниїла, кинувши його в яму до лева, але Бог у чудесний спосіб врятував його (див. також Книга пророка Даниїла 6). Додатки до Книги Естери складаються з шести розширених частин (які називають літерами від А до Е): сон Мардохея (А), царський указ про розгром юдеїв (Б), Мардохей закликає Естеру стати перед царем (В). молитви Мардохея та Естери (Г), авдієнція Естери в царя (Ґ), царський анти-указ протидіє розгрому юдеїв (Д) та роз’яснення Мардохеєвого сну (Е). Особливістю додатків до Книги Естери, на відміну ви протоканонічної Книги Естери, є те, що в них прямо називається ім’я Боже. У протоканонічній книзі Бог присутній, але в прихований спосіб (4:14; 6:13).
Назагал, можна сказати, що релігійні ідеї девтероканонічних книг, попри відмінності між ними, засвідчують віру та дух євреїв, якими вони й були в останні два століття до Р. Хр. Згідно з цими книгами, Бог – всемогутній, трансцендентний та нетерпимий до ідолопоклонства. Бог творить чудеса, щоби врятувати благочестивих, які страждають і навіть жертвують своїм життям заради свого Бога та релігії. Важливість девтероканонічних книг полягає в тому, що вони відображають духовний клімат кінця дохристиянської ери, період, який безпосередньо передує часам Нового Заповіту.
Інші книги, які не визнає Римо-Католицька Церква, входять у канон Грецької та Російської Православної Церков. Серед них: Перша (Третя) книга Езри, Третя книга Макавеїв, Молитва Царя Манассії та Псалом 151. До канону російської Церкви також входять: Друга книга Езри (= слов’янська Третя книга Езри = Четвертій книзі Езри в апендиксі до Вульгати). Цих книг немає грецькою мовою. Перша і Друга книги Езри та Молитва царя Манассії вміщені в апендиксі до Вульгати, а Четверта книга Макавеїв – в апендиксі до грецької Біблії.
Сикст зі Сієни (помер 1599 р.) запровадив термін «протоканонічний» для позначення книг єврейського канону та «девтероканонічний» – для позначення інших книг, усі з яких (окрім Другої книги Езри) увійшли до Септуагінти і згодом їх почали вважати канонічними.
Починаючи з IV ст. і аж до Реформації в XVI ст., весь західний світ користувався Вульгатою, що складалася з книг єврейського канону в перекладі св. Єроніма (протоканонічні книги), девтероканонічних книг, взятих переважно зі старолатинської Біблії, окрім Книги Товита та Книги Юдити (які св. Єронім переклав заново), та Нового Заповіту з тієї ж старолатинської Біблії, але з поправками св. Єроніма. Упродовж багатьох століть щодо деяких біблійних книг висловлювалися сумніви, однак саме Лютер був першою людиною у світі, яка порушила порядок біблійних книг. У своїй Біблії 1534 року він (з різних причин) зібрав девтероканонічні книги в окрему групу й перемістив їх із того місця, яке вони традиційно займали, переважно в Септуагінті, аж у кінець єврейського канону. Таку зміну підтримали реформатські церкви; деякі церкви й зовсім вилучали всі ці книги. У відповідь на це в 1546 році на Тридентському соборі було прийнято рішення про те, що всі біблійні книги та їхні частини, які входили до Вульгати, вважаються священними та канонічними. Термін «апокрифи», який Єронім застосував щодо цих книг, мав на меті показати їхню сумнівність, неавтентичність і те, що вони «не є частиною канону». Реформатські церкви й далі застосовували цю назву, маючи на увазі «неканонічність» цих книг, проте дещо іншого характеру.
Цілком ймовірно, що всі девтероканонічні книги, окрім двох (Книга Мудрости та Друга книга Макавеїв), в оригіналі були написані єврейською (або арамейською), але оскільки здебільшого оригінальні тексти не збереглися, то вони ввійшли до християнської Біблії як грекомовні тексти. Більшу частину тексту Книги Ісуса, сина Сираха, написаного єврейською, було знайдено в Каїрській генізі в 1896 році та Кумрані – у 1947-1952 pp., а також фрагменти Книги Товита, Книги Юдити та Листа Єремії. Ці книги датуються приблизно 250 р. до Р. Хр. та початком християнської ери, а місцезнаходження віднайдених на сьогодні манускриптів свідчить про те, що вони були поширені не лише в Єгипті, але й у Палестині.
Оригінальні тексти, написані єврейською та арамейською мовою, найбільш імовірно, зникли (тобто, їх більше не переписували) після 70 р. Після Р. Хр. євреї ними більше не користувалися, за винятком одного чи двох, а переважна більшість християн користувалася текстом LXX. Теорія про те, що грекомовні євреї, які проживали в Олександрії, визнавали обширніший канон, ніж єврейський палестинський канон, вже давно спростована. (Див. особливо А.С. Sundberg, The Old Testament of the Early Church, 1967 та в інших місцях). Олександрійським євреям було б невигідно узурповувати владу, яка належала Єрусалиму, щодо такого важливого питання. Легенда про походження LXX, описана в Листі Аристея, безперечно мала за мету підкреслити цю залежність від Єрусалима. Окрім того, ця «олександрійська» теорія припускає, що палестинський канон було закрито ще до приходу Христа, Йосип Флавій, який писав близько 93 р. по Р. Хр. (С. Ар. 1.8), стверджує, що єврейський канон був закритий у часи правління Артаксеркса, царя Персії, коли перервалася пряма послідовність пророків, і що з тих пір ніхто не смів нічого додавати чи віднімати від цього канону або робити будь-які зміни в тексті. Однак це твердження не досліджене. Нереальна інформація в 2(4) Книзі Езри, про те що Езра переписував єврейські писання (які, за припущенням, згоріли 2[4] Езр. 14:18), є ще більш сумнівною. У будь-якому разі ця книга була написана близько 100 р. по Р. Хр. Не забуваймо все ж, що Йосип Флавій мав за намір захистити актуальний у його оточенні та його дні канон.
