Це далеко не всі переклади Святого Письма українською мовою. Правда, майже чверть століття не з’являється жодного нового українського перекладу, ба навіть на території УРСР не передруковано ні одного старого перекладу Біблії або її частини. Лише з 1988 p., у зв’язку зі святкуванням Тисячоліття хрещення Руси-України, починають з’являтися нові видання і нові переклади. Спершу це просто перевидання перекладу Огієнка, але тепер, вже під егідою Московського патріярхату (1988 р.)!, або Синодальне видання перекладу П. Морачевського з 1906-1911 p., відредаговане і пристосоване до літургійного вжитку (1988 p.). З початком 90-х з’являються і нові переклади: Четвероєвангеліє і Апокаліпсис Івана Богослова Л. Герасимчука (за участю о. Леоніда Лутковського) з 1990 p., а в журналі «Людина і світ» протягом 1990-1998 року друкує і свій переклад Є. Дулуман – кандидат богослов’я і випускник Московської духовної академії, а відтак відлучений від Церкви (1958 р.) і активіст атеїстичного руху. Над перекладами працюють і діячі Євангельської Церкви християн баптистів Я. Духонченко і Г. Деркач, який у Канаді організував перекладацький центр. Після смерти Деркача його дружина Даяна очолила цей центр, і в співпраці з пасторами Я. Духонченком і Ф. Смольчуком у 1994 р. у Мінську було видруковано «Новий Завіт. Новий переклад», а в 1995 р. у Києві – «Новий Завіт. Псалми. Притчі». У 1996 році виходить «Новий Заповіт сучасною мовою», зроблений у США в «World Bible Translation Center», ймовірно, з англійської мови. На основі перекладу П. Куліша – І. Пулюя в Мінську надруковано 1998 р. «Біблію для повного життя: Новий Завіт з симфонією» за редакцією єпископа ЦХВЄ Василя Боєчка.
Невдовзі після заснування Українського Біблійного Товариства в 1991 р. виникла думка про необхідність нового перекладу Біблії сучасною українською мовою, який одночасно був би прийнятним для різних християнських конфесій. Отримавши благословення від усіх християнських Церков, які на той час входили до УБТ, Центральне правління затвердило перекладачем єромонаха Рафаїла Турконяка (УГКЦ), який у грудні 1991 року розпочав роботу над перекладом. Повний четвертий переклад Святого Письма було заплановано завершити до 2000 року.
У червні 1995 року о. Турконяк закінчив переклад НЗ, а в липні 1997 – і СЗ. Однак редакційна праця затягнулася, і в 2000 році вийшов друком тільки Новий Завіт. Праця над перекладом Старого Завіту, який здійснювався не з єврейської мови, як попередні переклади Куліша, Огієнка і Хоменка, а з грецької з Септуагінти, тривала ще довше і закінчилася в 2011 р. Цей переклад відрізняється від попередніх ще й тим, що в ньому використано слов’янський канон Острозької Біблії, який включає девтероканонічні книги (Товита, Юдити, 1-2 Макавеїв, Мудрости, Сираха, Варуха і Лист Єремії), які поміщені й у виданні о. Хоменка (але яких немає в перекладах Куліша чи Огієнка), а також додані 3 Книга Езри і 3 Книга Макавеїв, які не увійшли в жодне з попередніх видань СЗ.
З нагоди підготовки святкування 2000-ліття Різдва Христового Українська Православна Церква Київського Патріярхату видала Апостола (1997 р.) та Євангеліє (1999 р.) для богослужбового вжитку. Це не нові переклади, а відредагований переклад Нового Завіту, здійснений у 70-х роках ХХ-го століття і виданий 1988 р. із благословення Патріярха Філарета. У 2004 році виходить і повний переклад Біблії: «Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі з паралельними місцями і додатками» за редакцією Патріярха Філарета. Цей переклад, однак, не є перекладом з оригінальних мов Святого Письма, а виконаний «за Біблією російською мовою, яка була перекладена з єврейської та грецької мов у другій половині XIX століття».
Серед інших перекладів треба згадати ще переклад «сучасною українською літературною мовою» письменника Олександра Гижі, здійснений у період 1993-2006 р. і виданий у червні 2013 р.: «Біблія. Новітній переклад українською літературною мовою». Автор перекладу, чутливий зокрема до сучасної літературної мови, намагається, за його словами: «Уникнути щонайменших розбіжностей, будь-якої смаківщини, прагнучи одного: слово Боже має бути перекладене сучасною українською літературною мовою».
Висновок
Цей огляд перекладів Святого Письма спершу церковнослов’янською, а відтак і українською мовою, можна б не тільки доповнити[1], але і продовжити оглядами чи то нових видань і редакцій вже наявних українських перекладів[2], чи то цілком нових перекладів окремих біблійних книг. Водночас можна б звернути і більше уваги на філологічний аналіз певних перекладів та історичний контекст, в якому вони виникли. Нашим бажанням, однак, було представити якомога повніший перелік свідчень біблійних перекладів, пов’язаних з Україною, звертаючи увагу зокрема на їхній зміст, обставини, за яких вони виникли, на осіб, пов’язаних з перекладами, а також вплив, які вони мали на Церкву й суспільство.
Історія виникнення перших перекладів церковнослов’янською мовою, їхнє розповсюдження спершу як рукописів, а відтак – як і друкованих видань, є свідком не тільки високого рівня культури книги і друкарського мистецтва, які існували ще з часів Київської Русі на території сучасної України. Вони засвідчують і про центральне місце, яке Святе Письмо завжди посідало в Церкві, й про важливість того, щоб Боже слово було доступне й зрозуміле до кожного члена Божого люду. Історія перекладів Святого Письма українською мовою показує не тільки розвиток національного усвідомлення й тернистий шлях творення української літературної мови, але й переконання, що Бог не перестає промовляти до Свого народу і відповідати на його молитви.
Своєю чергою, лінгвістично-філологічний аналіз різних перекладів виявляє різні етапи і чинники розвитку мови – від зовнішніх упливів і запозичень до оригінальних утворень і неологізмів. Якщо, з одного боку, кожний переклад Святого Письма – це завжди більше або менше вдале «перенесення» біблійних мов, культури, світогляду в зрозумілі параметри-схеми української мови і культури, то, з іншого боку, – переклади одночасно збагачують літературну мову (хоча б взяти переклад Куліша, який увійшов до джерел «Словаря української мови» за редакцією Б. Д. Грінченка з 1907-1909 рр.).
Окрім цих історично-мовних аспектів перекладів Святого Письма українською мовою, треба зважити на ще один – богословський. Зрештою можна перекласти Святе Письмо з єврейської, арамейської чи грецької мови на українську, зрозумілу сьогоднішньому читачеві. Але це ще не факт, що перекладач зумів передати у своєму перекладі і «Слово Боже, яке міститься у Святому Письмі»[3]. Для цього ані недостатньо знати досконало біблійні мови, ані вміти бездоганно висловлюватися літературною мовою. Перекладач повинен бути ще глибоко вірувати в «Слово Боже, що стало тілом» (див. Ів. 1:14) і бути дуже покірним, щоб своїми знаннями, припущеннями чи теоріями насправді не стати перешкодою розумінню і сприйняттю Божого слова віруючими. Саме тому точність перекладу (відповідність значенню оригінального тексту й одночасно дотримання норм літературної мови, на яку перекладається), не є єдиним критерієм якісного біблійного перекладу. Потрібно ще бути «вірним» і Божому людові, до якого, власне, Бог і звертається насамперед Своїм Словом, щоб навчити і потішити, підтримати і настановити, подарувати Своє милосердя, прощення і спасення. Тому що кожен народ має право, «щоб Слово Боже проповідувалося його мовою та в його культурі»,[4] «всі мають право отримати Євангеліє»[5] і кожна людина має право почути Боже слово своєю рідною мовою (див. Дії 2:6) та розуміти і висловити в рідній мові й культурі свої стосунки з Богом[6].
[1] Подаємо тут тільки деякі найважливіші праці з історії українських перекладів Святого Письма: В. В. Німчук, «Українські переклади Святого Письма», // Das Ukrainische als Kirchensprache. Українська мова в Церквах, (Slavische Sprachgeschichte, 1). Wien: Lit Verlag, 2005, c. 15-64; M. Жукалюк – Д. Степовик, Коротка історія перекладів Біблії українською мовою, Київ: Українське Біблійне Товариство, 2003; Т. Т. Haluscynskyj, «De ucrainis S. Scripturae versionibus» // Богословія 3 (1925) 1-4, c. 218-225, 309-319; Митрополит Іларіон, Біблійні студії. Богословсько-історичні нариси з духовної культури України, том. 1, Вінніпег: Видавництво «Наша Культура», 1963; К. Костів, Біблійний довідник, Торонто: Християнське місійне видавництво, 1971; О. Горбач, «Мовостиль новітніх перекладів Св. Письма на українську народну мову 19-20 вв.» // Наукові записки Українського вільного університету 13 (1988) с. 29-98.
[2] Напр. Єрусалимська Біблія. Новий Завіт і Псалми. Зі вступами і коментарями з «La Bible de Jerusalem», перекл. І. Хоменко. Львів: Свічадо, 2009.
[3] Пор. Венедикт XVI, Післясинодальне апостольське повчання Verbum Domini [«Слово Господнє»], (30 вересня 2010), Львів: Свічадо 2011, § 17.
[4] Пор. Verbum Domini, § 4.
[5] Франциск, Апостольське повчання Evangelii gaudium [«Радість Євангелія»], (24 листопада 2013), Львів: Свічадо 2014, § 14.
[6] Див. J. М. Vesely, Scrivere sull’acqua: Сіrillo, Metodio, l’Europa. Introduzione alla lettera apostolica «Egregiae virtutis», (Gia e non ancora), Milano: Jaca Book, 1982, c. 74.
