Після роботи біблійної комісії переклад мав ще пройти літературну редакцію. За винятком Книги Одкровення, літературну редакцію якої зробив Василь Барка (1908-2003), усю мовно-літературну редакцію зробив Ігор Костецький, (псевдонім Іван Мерзляков (1913-1983)). Цінну допомогу в літературній редакції, зокрема стосовно культури мови, надав ще один відомий український поет і перекладач Михайло Орест-Зеров (1901-1963). Цікаво відзначити, що усі літературні редактори були православними, ніхто з них не був уродженцем Галичини, а двоє з них походили з Полтавщини, діялект якої став основою сучасної української літературної мови.
У питаннях правопису переклад Хоменка дотримувався академічного правопису з 1929 року. Переклад зі СЗ зроблено з критичного видання Biblia Hebraica Кіттеля з 1937 р. Інші книги СЗ, які оригінально були написані грецькою мовою, перекладено з критичного видання Септуагінти Ральфса, а Новий Завіт – з критичного видання Мерка.
Отже, після 12 років праці Хоменка над перекладом (1945-1957) і 5 років праці біблійної комісії (1957-1962), нарешті в 1963 році в Мюнхені, у друкарні «Ціцеро» вийшов невеликим накладом (прибл. 2000 примірників) перший повний католицький переклад Святого Письма Старого і Нового Завіту українською мовою.
У вступі до цього видання протоархимандрит оо. василіян о. Павло Миськів писав, що «видання Біблії не править за діло однієї людини [оскільки]… Над тим трудилася цілий ряд років спеціяльна комісія». І висловлює сподівання, що новий переклад Святого Письма зможе об’єднати український народ, розсіяний по цілому світі, в одну християнську родину, закликаючи кожного читача до співпраці в покращенні перекладу, так щоб «наша Біблія стала ще більш у духовній пригоді також і читачам майбутнього».
З виданням Святого Письма 1963 р. розпочинається новий етап в історії перекладу Хоменка. Будучи на той час вже в Канаді, де мав пройти василіянський новіціят, о. Іван Хоменко починає скаржитися на те, що оо. василіяни «зіпсували» його переклад та висловлює бажання повернутися до Риму, щоб це виправити і видати друге видання. До Риму він повертається за сприяння патріярха Йосипа Сліпого 1966 р., але довго там не залишається, тому що вже через рік за досить незрозумілих обставин мусить покинути Святу Софію і оселитися на Капрі. Лише в 1980 році, по 17 роках після виходу у світ Святого Письма вдається видати друге, «поправлене» видання, і то лише Чотириєвангелія, а вже після смерти о. Хоменка, у 1983 році виходить і увесь Новий Завіт. Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський відтак передрукує його, але вже як напрестольне Євангеліє і Апостол, що їх по сьогоднішній день вживають у греко-католицьких храмах. На основі видання з 1983 р. Патріярша Катехитична Комісія в 2014 р. видала новий, виправлений з літературного погляду, переклад у співпраці з видавництвом «Свічадо»[1].
Нелегко дати відповідь, що саме василіяни «зіпсували» в перекладі о. Хоменка. Можна було б спробувати порівняти дві тексти: видання з 1963 і «друге, поправлене видання» з 1980 р., але порівняння буде обмежене тільки до Чотирьох Євангелій, а видання з 1983 р. вийшло вже після смерти Хоменка, так що не можна стверджувати, що всі зміни в ньому належать саме йому. Можливо, відповідь можна шукати в одному примірнику Святого Письма з 1963 р., який Хоменко власноруч корегував вже після його видання. Знаходимо там поправки різного типу, більшість з яких все ж стилістичні. Хоменко також не щадить коментарів до поодиноких «помилок»: «А де був рукопис?», «Чий це переклад?», «То не мій рукопис», «Цілком зіпсоване», «Гріх! Жах!», «Гірше калічити Св. П. Не можна», «Нище всякої критики», «Horrendum», «Викинути ввесь цей переклад! Взяти рукопис!». Крім того, на першій сторінці, де були імена перекладача, членів Комісії і мовних редакторів. Хоменко викреслив своє ім’я і переправив «переклад тексту» на «переспів тексту», пов’язуючи його стрілкою з ім’ям Івана Костецького. Найбільше зауважень Хоменко має до Книги Сираха і Євангелія від Йоана, які, справді, Костецький не тільки зредагував, але також дуже виправив, відповідно до свого розуміння мови. Труднощів додавало і те, що Хоменко не мав при собі своїх рукописів і насправді важко було згадати, як саме він переклав, оскільки о. Ісидор Патрило вже під час роботи Комісії не один раз вказував Хоменкові на те, що він вимагає повернення до свого рукопису, коли Комісія нічого і не змінювала.
Для Хоменка, у кожному разі, переклад Святого Письма був чимось «святим», що вже можна було зауважити з досить палких реакцій навіть на друкарські помилки при переписуванні рукопису. Тим більше, коли ці зміни були зроблені свідомо і відображали стилістику конкретного редактора. Хоменко не один раз повторює: «Геть святотацькі руки. Бо це Святе Письмо». А причину, через яку взявся до перекладу, він записав власноручно: «Даймо Народові Св. П. на його чарівній, простій, усім зрозумілій мові». Він не бажає перервати співпраці з оо. василіянами, бо сам закликає їх «Вернімося до рукописів, перегляньмо їх ретельно, бо ж і там будуть недоліки. Sine ira et studio».
Деякі поправки, передусім технічні, були внесені вже в друге видання, а відтак без жодних змін Святе Письмо передруковували декілька разів аж до 90-их років, коли з видань, які вже з’являлися в Україні, зникли сторінки зі згадкою про Другий ватиканський собор, Слово від Видавництва о. Павла Миськіва, а в деяких випадках – навіть і Покажчики. Нову верстку приготував о. Дам’ян Кіча ЧСВВ для видання, яке з’явилося друком 2005 року у видавництві «Місіонер». У 2007 році Фонд Біблійного Апостоляту, у співпраці з Українським Біблійним Товариством і видавництвами «Місіонер» та «Свічадо», за дозволом оо. василіян, видає Святе Письмо СЗ і НЗ у перекладі о. Івана Хоменка з декількома поправками до тексту і з-понад сотнею поправок до приміток.
[1] Ініціятором цього перевидання і його меценатом був покійний др. Петро Пшик (1924-2011). Виходячи з його зауважень, зроблених на основі порівняння між українським і англійським перекладом (KJV) Нового Завіту, було зроблено мовну редакцію усього Нового Завіту відповідно до сучасних правил літературної української мови. Відтак усі зауваження і мовні поправки були перевірені і затверджені групою біблістів (о. Євген Станішевський, о. Юрій Щурко, о. Ігор Цмоканич, Марія Хома, Галина Теслюк), працю якої координував о. Тарас Барщевський, який також приготував верстку, відповідно до побажань Петра Пшика.
