Найдавнішою друкованою книгою на території сучасної України вважають так званий Львівський Апостол, або Діяння і апостольські послання Івана Федорова, надрукований у Львові 1574 року. П’ять років перед тим Іван Федоров вже був видав Учительне Євангеліє в Заблудові (сьогоднішня Польща).
Друк Апостола тривав майже повний рік з 25 лютого 1573 р. по 15 лютого 1574 р. – його здійснив Іван Федоров у друкарні, яку він сам заснував роком раніше – у 1572 році у Львові. Починається книга аркушем із зображенням на звороті герба Г. О. Ходкевича, далі йдуть 14 ненумерованих аркушів і 264 аркуші, нумеровані кириличними літерами. На ненумерованих аркушах знаходимо Слово св. Епіфанія, єпископа кипрського про дванадцять святих апостолів, хронологію життя ап. Павла, не враховуючи його подорожей. Окрім того, там містяться тексти, які вибрав Доротей, єпископ Тирський, із житія сімдесяти апостолів, чуда святих апостолів, які містяться в Діяннях, заголовки Діянь апостольських і зміст усієї книги. Нумеровані листки починаються зі «Слова про Книгу Діяння апостолів, написану св. Лукою» і прекрасною мініятюрою євангелиста. Далі йдуть Діяння апостолів, сім соборних послань і 14 послань св. Павла – усім передує короткий зміст і вступ. Вкінці знаходимо ще Слово про апостольські читання на щодень, на Чотиридесятницю, на вибрані дні Місяцеслова, на різні потреби, а також щоденні антифони. Закінчує книгу Апостола надзвичайно цінне оповідання самого Федорова про свою друкарню.
Загалом Львівський Апостол великою мірою відтворює Московський Апостол, що його видали 10 років раніше той же Федоров і Мстиславець у Москві 1564 року. Натомість Московський Апостол можна вважати результатом кропіткої видавничо-редакційної праці Федорова, який не обмежився передруком якогось рукопису, а й доповнив своє видання різними додатками, виправив помилки в рукописах, переклав численні незрозумілі грецькі слова, усучаснив мову, замінивши застарілі слова і терміни, які набрали нові значення. У Львівському виданні збережено великою мірою навіть однакову нумерацію сторінок, а всі зміни можна звести хіба до ортографії і наголосів.
Тираж Львівського Апостола на той час був досить великим: від 1000 до 1200 примірників, з яких до наших часів дійшло близько сотні.
Усе ж першість у друці біблійних текстів церковнослов’янською мовою належить не Іванові Федорову, а Франциску Скорині (прибл. 1490 – прибл. 1540), уродженцю Полоцька. Вже в 1517 році в Празі він видав Псалтир, а відтак упродовж трьох років (з 1517 по 1519) – 22 старозавітні книги, йдучи, однак, не за канонічним порядком біблійних книг, а радше за етапами підготовки до друку. Загальна кількість надрукованих листків – 2389. Деякі книги, зокрема пізні пророки й історичні книги (Макавеїв і Хроніки), які сам Скорина у своєму вступі рекомендує для глибшого пізнання історії, у цьому виданні відсутні. Ймовірно, що ці книги були приготовані до видання, але так ніколи і не надруковані.
Повна назва Біблії Скорини звучить так: «Біблія руська, викладена доктором Франциском Скориною зі славного міста Полоцька, Богу на честь та людям простим на добру науку». Мова Біблії Скорини – «руська», яку він сам відрізняє від «слов’янської», тобто церковнослов’янської, хоч сьогодні переважають тенденції класифікувати її як церковнослов’янську мову білоруської редакції.
Першоджерелом Руської Біблії Скорині послужила Чеська Біблія, видана 1506 року, хоч він сам дуже скрупульозно звіряв свої переклади з церковнослов’янськими текстами, серед яких, дуже імовірно, була і Геннадієва Біблія. Деякі тексти були виправлені на основі Вульгати, а деякі – на основі масоретського тексту. Часами Скорина звертається до слов’янського перекладу, а інколи навіть пропонує власну редакцію. Що стосується різних вступів до біблійних книг, мусимо визнати обізнаність Скорини з писаннями Святих Отців, зокрема свв. Василія Великого, Івана Золотоустого, Григорія Богослова, а також свв. Григорія Ниського, Євсевія Кесарійського, Кирила Олександрійського та інших. Неодноразово Скорина цитує і св. Єроніма, вважаючи себе його «негідним послідовником». Ще іншим джерелом вступів послужили писання Миколи Лірського (нар. у Ла-В’єй-Лір прибл. 1270 – помер у Парижі 1349).
«Руська Біблія» Скорини продовжила своє існування і в рукописній формі, оскільки стала прототипом для численних рукописів. Один із таких рукописів віднайшов греко-католицький холмський єпископ Фердинанд Цехановський. Це рукопис «Луки з Тернополя» 1569 р., який, на жаль, до нас не дійшов. Ще іншим рукописним переписом «Руської Біблії» Скорини є рукопис з 1575-1577 років, здійснений Дмитром із Зінькова, про якого згадує в «Русалці Дністровій» 1837 р. Я. Головацький в описі слов’янських і руських рукописів, що перебувають у бібліотеці монастиря св. Василія Великого у Львові.
Першою повною друкованою Біблією церковнослов’янською мовою є Острозька Біблія, видання якої було здійснене стараннями князя Костянтина Острозького, який не тільки був меценатом цього великого проекту, але також і організатором групи науковців, які працювали над її підготовкою. Саму Біблію, на 628 аркушів (або 1256 сторінок) Іван Федоров закінчив друкувати в Острозі ще 12 липня 1580 року, але офіційно з’явилася вона на світ лише 12 серпня 1581 року, що, на думку І. Огієнка, було зумовлене бажанням доручити ще комусь прочитати увесь текст, а водночас виправити ще деякі друкарські помилки.
Острозька Біблія містить 76 книг: 49 – Старого Завіту (порівняно з переліком книг Святого Письма о. Івана Хоменка з 1963 р. додано три книги: 2 і 3 Книгу Езри і 3 книгу Макавеїв, а Лист Єремії приєднано до Книги Варуха) і 27 – Нового Завіту (з єдиною відмінністю, що соборні послання випереджають послання ап. Павла). Окрім книг Святого Письма, Острозька Біблія містить ще зображення герба князя Острозького і вірш на його герб, молитву грецькою і церковнослов’янською мовами, вступ князя Костянтина Острозького і передмову Герасима Смотрицького «до віруючого і православного читача всякого стану», список книг, поміщених у Біблії, численні вступи до окремих книг. У кінці книги подано Місяцеслов і різні покажчики, а на останньому аркуші – і коротку післямову друкаря Івана, «сина Теодора з Москви».
У вступі до Біблії князь Острозький, зазначаючи, що православні ще не мають повного видання старозавітних книг церковнослов’янською мовою, пише, що йому вдалося отримати від князя московського Івана Васильовича переписану Михайлом Гарабурдою «повну Біблію, що з грецької мови сімдесят і двома перекладачами більше ніж п’ятсот літ тому перекладена на слов’янську мову ще за великого Володимира». Однак князь Острозький також зауважує, що він знайшов і багато інших Біблій різними мовами та доручив дослідити їхній зміст, чи відповідають вони у всьому Божественному Писанню. Спершу «дуже розстроєний» численними відмінностями та зіпсованими текстами, він все ж наважився, з Божою допомогою, зібрати по різних країнах світу «добре справлені списки, які з певністю без помилок». Таким чином, Острозька Біблія – це результат кропіткої праці над церковнослов’янськими текстами, звірення їх з оригінальним грецьким текстом. Тому і стала вона справжньою «editio princeps» слов’янської Біблії на майбутні століття.
«Повна Біблія», про яку згадує князь Костянтин у вступі, що «перекладена ще за великого Володимира», імовірно, є переписом так званої «Геннадієвої Біблії» з 90-их років XV ст., яку зреалізував латинський монах хорватського (або чеського) походженням Виніямин переважно на основі латинського тексту Вульгати під патронатом Новгородського архиєпископа Геннадія (Гонзова, або Гонозова). Хоча князь Костянтин прийняв цей рукопис за авторитетний переклад часів Володимира Великого, все ж у кінцевому виданні Острозької Біблії деякі біблійні книги були цілком наново перекладені з грецької на слов’янську мову, а інші суттєво зредаговані. Таким чином Острозька Біблія великою мірою є оригінальним виданням Святого Письма, видавці якого не тільки зредагували вже чинний переклад Біблії, але й утворили новий «текст» слов’янської Біблії – як за змістом, так і за формою. З часом Острозька Біблія у своїх пізніших перевиданнях (зокрема, Московська Біблія з 1663 р., Єлисаветинська Біблія з 1751 р, як також Почаївська з 1798 р. і Перемишльська з 1859 р.) стане офіційним «канонічним текстом» віри і молитви Церкви, відсуваючи на другий план, а, отже, і вповні елімінуючи інші, не менш легітимні, переклади.
Божий люд, однак, хотів не тільки мати затверджений текст Святого Письма, але й бажав розуміти його. Приблизно в той же час, коли готується до друку Острозька Біблія, Василь Тяпинський між 1570 і 1580 роками видає Євангеліє від Матвія і Марка (можливо, і Луки, хоч до наших днів дійшли тільки тексти Євангелій від Матвія і Марка (неповний; до 14:7)) з двома паралельними текстами: церковнослов’янським – у лівій колонці і його перекладом на народну мову (білоруську) – у правій. Після появи Острозької Біблії, як вже було сказано, текст Святого Письма значною мірою став усталеним і вже практично не з’являтимуться нові переклади на церковнослов’янську. Однак набуває популярности, якщо так можна назвати, новий літературний жанр – Учительні Євангелія, з яких, мабуть, найвідомішим із надрукованих є Учительне Євангеліє Кирила Транквіліона Ставровецького, що вийшло тогочасною руською книжною мовою в Рохманові 1619р.[1]. Таким чином Ставровецькому до певної міри вдається зреалізувати задум Г. Ходкевича, який у своєму вступі до Заблудівського Євангелія 1569 року писав, що він бажав донести Євангеліє «простою» мовою для кращого розуміння простолюддя. Окрім цих двох друкованих видань, як також Учительного Євангелія з 1637 р., що вийшло в друкарні Києво-Печерської лаври за наказу та з передмовою Петра Могили, наша історія знає понад сто примірників рукописних учительних Євангелій з кінця XVI ст. – першої половини XVII ст., що були чи не наймасовішою «духовною літературою» тих часів[2].
Та до появи перших перекладів Святого Письма українською літературною мовою доведеться ще чекати понад два століття.
[1] Сьогодні український читач має доступ до цієї унікальної пам’ятки українського проповідництва завдяки прекрасному виданню «Свічада» з 2014 р.
[2] Див. Г. Чуба, Українські рукописні учительні Євангелія. Дослідження, каталог, описи, Київ – Львів: Свічадо, 2011, с. 5-36.
