Відтоді, як у 988 році київський князь Володимир охрестив Русь-Україну, разом з християнством тут поширюється старослов’янська писемна мова давньоболгарської редакції. Однак дуже скоро ця «імпортована» мова зазнає впливу живого мовлення східних слов’ян, і вже наприкінці XI ст. формуються основні риси східнослов’янської редакції цієї міжслов’янської літературної мови, що функціонувала поряд із давньоруською літературною мовою, загальновживаною в позацерковних сферах[1]. Однак майже у всіх рукописах Святого Письма помітний більший або менший вплив живої народної мови, який найяскравіше проявиться в Пересопницькому Євангелії (1556-1561), в якому староукраїнська книжна і народна мови замінили церковнослов’янську.
Згадаймо тут лише деякі з найважливіших рукописів Святого Письма, які виникли на території сучасної України або так чи інакше пов’язані з нею.
Одним із найдавніших церковнослов’янських рукописів Святого Письма Київської Руси[2] є Остромирове Євангеліє, що його переписав диякон Григорій упродовж семи місяців (21 жовтня 1056 – 12 травня 1057) для новгородського посадника Остромира, князя Ізяслава. Йдеться про так званий короткий Апракос, що містить лише читання на суботи і неділі протягом року, починаючи з Пасхального Євангелія. З 1092 року походить Архангельське Євангеліє, у переписуванні якого брало участь щонайменше двоє переписувачів, імовірно, також з двох різних протографів. Для багатьох дослідників саме це Євангеліє може бути зразком літературної продукції Київської Руси, тобто продуктом якоїсь майстерні з переписування книг для літургійного вжитку. З першої половини XI ст. походить і кирилична частина Реймського Євангелія, що його переписали, ймовірно, у Києві, а відтак княгиня Анна Ярославівна взяла зі собою до Франції.
У ХІІ-ХVІ столітті знаходимо інші важливі біблійні рукописи: Мстиславове Євангеліє (1115-1117), яке містить повний Апракос; Юріївське Євангеліє (1119-1128); Галицьке Євангеліє з 1144, що є найдавнішим датованим слов’янським рукописом Чотириєвангелія; Галицьке Євангеліє (1264-1301), написане в Холмі або в Перемишлі в часи правління князя Лева; Євсевієве Євангеліє (1283), назване за своїм переписувачем Євсевієм, сином священика при храмі св. Івана (у Перемишлі або Холмі); Бучацьке Євангеліє (ХІІ-ХІІІ ст.); Королевське Євангеліє (1401) – найдавніший український рукопис на папері, переписаний у Королево (тепер селище) на Закарпатті, який містить також і Вступ («Сказаніє») про те, як читати Євангелія, починаючи від великої неділі Пасхи.
Серед усіх біблійних рукописів найвизначніше місце займає Пересопницьке Євангеліє (1556-1561). Це Євангеліє з 482-ма листками формату 380×240 і 9,3 кг. ваги є найдавнішим повним перекладом Чотириєвангелія українською мовою. Цю «унікальну пам’ятку української мови» і «перлину книжкового мистецтва», як називають у різних публікаціях Пересопницьке Євангеліє, за словами його ж переписувача, було перекладено «з болгарської мови на милу для читача мову руську […] для кращого розуміння люду християнського посполитого […], на науку люду, що живе в Новому Завіті, тобто в новому законі Христової віри». Працю над Євангелієм розпочато 15 серпня 1556 у Свято-Троїцькому монастирі, а завершено – 29 серпня 1561 р. у Пересопницькому монастирі. Над перекладом і переписуванням Євангелія працювали щонайменше дві особи: Михайло Василієвич, син священика із м. Сянок (Лемківщина), і архимандрит Пересопницького монастиря Григорій.
Пересопницьке Євангеліє містить повний текст чотирьох Євангелій. Розпочинається воно коротким вступним словом про порядок євангельських читань, за яким іде перелік розділів рядових євангельських читань з відповідними зачалами від Пасхи до Неділі сиропусної. Кожному Євангелію передує зміст і короткий вступ про автора, місце і час написання Євангелія, з точними вказівками про кількість глав, зачал і віршів. У кінці Євангелія знаходимо порядок євангельських читань, за яким слідують читання Місяцеслова, а відтак – вказівки щодо євангельських читань для субот і неділь Чотиридесятниці та 11 воскресних Євангелій, закінчуючи переліком євангельських і апостольських читань на Божественній Літургії за гласами октоїха і вказівкою щодо читань Євангелія на часах Світлого тижня. Завершується Пересопницьке Євангеліє післямовою переписувача Михаїла Василієвича, в якій він коротко підсумовує обставини написання рукопису і звертається з проханням «не критикувати переписувача за помилки, а по дружньому говорити або подумки виправляти».
Оригінал пам’ятки в бібліотеці Переяславської семінарії в 1830-х роках відкрив Осип Бодянський, який зазначив, що мова цього Євангелія «чисто Південно-руська, переважно Русинська, якою розмовляють у колись Червоній, а сьогодні Галицькій Русі», характеризуючи її «чистою, як небесні зорі». Своєю чергою, Іван Франко писав, що мова Пересопницького Євангелія залишається зразком для перекладу Біблії, якого не досягнули інші перекладачі – Лободовський, Куліш чи Пулюй.
Це Євангеліє, на якому сьогодні присягають президенти України, містить також мініятюри чотирьох євангелистів надзвичайно високого мистецького рівня і краси.
Ще одним надзвичайно цікавим рукописом є Крехівський Апостол, перекладений між 1563 і 1572 роками на тогочасну українську народну мову з так званої Брестської, або Радзивілівської Біблії, що була першим протестантським перекладом з оригінальних мов цілої Біблії на польську мову. Перекладач, який залишився невідомим, мав бути дуже освіченою людиною, оскільки окрім Брестської Біблії користувався ще і польським перекладом Нового Завіту Шарфенберга з 1556 року, церковнослов’янським Апостолом, виданим Скориною у Вільнюсі 1525 року, а також іншими церковнослов’янськими і грецькими текстами. Окрім того, знаходимо в Апостолі короткі пояснення змісту (для кращого розуміння), а також мовні примітки, в яких український текст порівняно з грецьким, церковнослов’янським, болгарським і польським. Про призначення цього тексту радше для приватного читання, ніж для літургійного вжитку, може свідчити відсутність зачал, та наявність Книги Об’явлення (яку, зрештою, ніколи не використовують у нашій літургійній традиції), як також і апокрифічного Послання апостола Павла до лаодикейців. Однак Апостол показує і свою незалежність від Брестської Біблії, додаючи після Послання до колосян вже згадане Послання до лаодикейців, а також змінюючи порядок книг з латинської Вульгати, застосований Брестською Біблією, на більш властивий Східним Церквам розклад: Діяння апостолів, соборні послання, послання ап. Павла.
Волинське, або Житомирське Євангеліє, переписане «рабом Божим Петром» у 1571 році в Житомирі вважають рукописною копією, ба навіть правдивою обробкою, але не точною репродукцією Пересопницького Євангелія.
Євангеліє Негалевського, або Хорошівське Євангеліє з 1581 року містить увесь Новий Завіт, а не тільки чотири Євангелія. Йдеться про переклад на староукраїнську мову, який здійснив Валентин Негалевський «за намовою і напоминанієм многих учених», бо люди «язика словенскаго [тобто, церковнослов’янської мови] не разуміют». Переклад цей був зроблений з польської мови, соцініянського перекладу Нового Завіту Мартина Чеховича, який вийшов друком 1577 року в Ракові.
Літківське Євангеліє окрім тексту чотирьох Євангелій містить ще і вступи до Євангелій Теофілакта Болгарського, єпископа Охридського. Створене між 1595 і 1600 роком, ймовірно, у Луцьку, містить в Євангелії від Луки довший уривок (1:57-9:37), перекладений староукраїнською мовою. Більша частина цього блоку (1:57-7:10) показує велику схожість із Пересопницьким Євангелієм, уривок 7:11-9:27 нагадує якусь чернетку перекладу з численними церковнослов’янізмами, а натомість розповідь про Переображення (Лк. 9:28-37) подає церковнослов’янський текст, переписаний з якогось рукопису сербського походження. Після зруйнування церкви в Літках у 1930-х роках місцезнаходження пам’ятки невідоме.
[1] Див. В. В. Німчук, «Українська мова – священна мова» // Людина і світ, № 11/12 (1992) с. 29.
[2] Давнішим за Остромирове Євангеліє міг бути хіба що «Новгородський кодекс» чи «Новгородський псалтир», датований початком XI ст., що містить повний текст 75 і 76 псалма і уривок із 67 псалма. Складається із липових дощечок із чотирма вощаними сторінками. Виявлено в 2000 році.
