Святе Письмо, перш ніж дійти до нас українською мовою, з’явилося серед слов’янських народів церковнослов’янською завдяки євангелізаційній праці святих солунських братів Кирила (мирське ім’я Костянтин; 827-869) і Методія (бл. 815-885). Між 860 і 861 рр. святі брати під час своєї подорожі до хозарів зупинилися на декілька місяців у Херсонесі в Криму, де Костянтин вивчив хозарську мову (а, можливо, також і єврейську). Перебуваючи в Херсонесі, Костянтин також мав нагоду ознайомитися з рукописом Євангелія і Псалтиря, «написаним руськими письменами» і запізнатися із чоловіком, який розмовляв тієї мовою (Житіє Костянтина, VIII). Після місії до хозарів Костянтин повернувся до Константинополя, принісши зі собою також мощі святого Папи Климента, які віднайшов у Херсонесі. Однак це був тільки початок євангелізаційно-місійної праці святих братів.
У 863 році бачимо їх уже в Моравії, куди вони прибули на прохання моравського князя Ростислава до імператора Михаїла III надати єпископа і місіонерів для його народу, щоб звільнитися з-під політичного впливу німецьких єпископів. Згідно з Житієм Костянтина (розд. XIV, 13-14), ще перед подорожжю до Моравії, Кирило отримав об’явлення з неба й «уклав алфавіт і почав писати євангельське слово». Першим було Євангеліє від Івана. Вже після приходу до Моравії, за допомогою свого брата Методія, Костянтин переклав увесь «церковний чин» та інші літургійні книги слов’янською мовою.
Проповідь і богослуження зрозумілою мовою мали великий успіх серед населення, однак викликали спротив німецького духовенства, яке перед Римом звинуватило двох братів в єресі, оскільки – і це був «богословський» аргумент – лише грецька, латинська і єврейська мова могли бути літургійними мовами. Викликані Папою Миколаєм І, Кирило і Методій прибули до Риму вже за Папи Адріяна ІІ, який затвердив право використання церковнослов’янської мови в богослуженнях, висуваючи лише умову, щоб недільні читання спочатку були прочитані латиною, а потім вже слов’янською. Тут, у Римі, прийнявши монаший постриг, після важкої хвороби, 14 лютого помер Кирило, якого було поховано в базилиці святого Климента Папи, мощі якого він з братом привіз до Риму.
Після смерти брата Методій повернувся до Моравії як архиєпископ Сірмія і папський легат, що не допомогло йому уникнути подальших переслідувань та ув’язнення. Звинувачений в єресі, він ще раз повертається до Риму, де Папа Іван VIII його цілковито виправдовує і знову дає дозвіл на слов’янську мову в богослуженнях. Помирає Методій у Моравії 6 квітня 885 р. Після його смерти слов’янську мову там забороняють для літургійного вжитку, а численних його учнів проганяють з Моравії, ба навіть продають як рабів.
Однак приблизно саме в цей час спостерігаємо за розвитком культури в Болгарії і Македонії, які створили сприятливі умови розвитку християнської віри. Століттям пізніше київський князь Володимир сам прийняв хрещення та охрестив увесь народ Київської Руси, що надало нового поштовху для розвитку церковнослов’янської мови.
Сьогодні неможливо точно визначити, які саме книги Святого Письма переклали святі брати. Житіє Методія (розд. XV) каже, що «два брати переклали разом лише Псалтир і Євангеліє1[1] з книгою Апостола і вибрані богослужбові чини». Після смерти Костянтина Методій з допомогою двох (можливо, трьох) священиків-писарів «скоро і вповні» переклав усі інші книги, окрім книг Макавеїв[2]. Уся робота, отже, мала б тривати упродовж восьми місяців: березень – 26 жовтня 884 р. Натомість Іван екзарх Болгарський у своєму вступі до Богослов’я св Івана Дамаскина стверджує, що Методій під час перебування в Моравії на катедрі св. Анрдоніка в Сірмії «переклав усі 60 канонічних книг з грецької мови на слов’янську». Ймовірно, що увесь цей переклад, якщо б і можна було підтвердити слова Івана Екзарха, пропав. Поза сумнівом, найчастіше робили копії Псалтиря і більшости книг Нового Завіту (Книгу Об’явлення, оскільки вона не входила до візантійського лекціонаря, так і не переклали). Стосовно Старого Завіту, то оскільки число текстів, які використовували в богослуженнях, було обмежене (Паремійних), не дивно, що повної збірки біблійних книг церковнослов’янською мовою доведеться чекати до останнього десятиліття XV ст. або навіть 1581 р., коли – згідно з твердженням о. Рафаїла Турконяка – з виходом у світ Острозької Біблії з’явився і слов’янський канон[3].
Ім’я святого Кирила, однак, пов’язане не тільки з перекладом Святого Письма церковнослов’янською мовою, але також і з винаходом кириличного алфавіту. Це означає, що слов’янська писемність тісно пов’язана з «новою вірою», з християнством, а сам алфавіт – за словами Оксани Пахльовської – стає знаком якоїсь вищої правди, [так що] вміти читати і писати – дорівнює знати Бога[4]. Про «святість» церковнослов’янської мови ще в IX столітті писав Чорноризець Храбр, який, протиставляючи походження церковнослов’янського алфавіту грецькому, зауважує, що церковнослов’янський створив святий Климент (Кирило), на відміну від грецького, який створили погани. І тому – робить висновок Храбр – «слов’янські літери святіші, бо їх створив один святий чоловік, коли, натомість, грецькі літери були створені греками-язичниками»[5]. У будь-якому випадку, важливо не забувати про цю «святість» слов’янського тексту, оскільки саме це дуже часто зможе допомогти нам зрозуміти різних переписувачів, редакторів, видавців і меценатів рукописів, як також і видавців друкованих видань, які часто зі справжнім благоговінням ставилися до слов’янського тексту. З іншого боку, саме ця «недоторканність» слов’янського тексту стане чи не основною причиною стількох труднощів для перекладу Святого Письма українською мовою.
[1] Ймовірно, йдеться про короткий апракос, тобто напрестольне Євангеліє, яке містить тільки недільні та празничні читання, про що могло б свідчити і Житіє Костянтина (XVI, 14), де сказано, що Костянтин почав перекладати Євангеліє з перших віршів Івана – власне, той текст, з якого і починається напрестольне Євангеліє.
[2] Йдеться, ймовірно, також і про інші історичні книги СЗ, такі, як дві Книги Хронік, дві Книги Езри, Естер, Товії і Юдити.
[3] Див. Р. Турконяк, Острозька Біблія. Вступи, гравюри, дослідження, Львів: Українське Біблійне Товариство – Благодійний Фонд «Книга», 2005, с. 94.
[4] О. Pachlovska, Civilta letteraria ucraina, (Biblioteca di testi e studi, 59), Roma: Carocci editore, 1998, c. 218.
[5] Лавров, П.А. Материалы по истории возникновения древнейшей славянской письменности, Ленинград: Изд-во АН СССР, 1930, с. 163-164.
