Процес перекладу складається з п’яти етапів: 1) прийняття рішення, з якої мови відбуватиметься переклад; 2) визначення тексту, з якого перекладатимуть; 3) з’ясування значення цього тексту; 4) вибір відповідної теорії перекладу, щоб заповнити прогалину між значенням вислову мови джерела і еквівалентним вислову мови перекладу; 5) пошук належного рівня мови перекладу, на якому буде передане значення перекладеного тексту. Переклади різняться між собою, бо різниться підхід до перекладу на кожному з вищезгаданих етапів.
1) Не завжди Біблію перекладали з мов оригіналу. Навіть деякі протестантські переклади, що з’явились вже після Біблії Тіндейла, перебували в певній залежності від латинського перекладу. Доказом цього є транслітерація, а не переклад, з латини окремих слів. Наприклад в Іс. 14:12а в деяких перекладах читаємо «Люцифер». а не «світлоносний»; в Лк. 23:33 читаємо «Кальварія», а не «Череп».
2) Також інколи переклади базуються на різних редакціях оригінальних текстів. У деяких грецьких рукописах в Ів. 5:2 міститься слово «Витзата» (у такій транслітерації воно присутнє в RSV/NRSV. Good News Bible і Contemporary English Version), в інших – «Витезда» (у такій транслітерації воно присутнє в NEB/REB, NJB, NAB і NIV). Ще інші читають це слово як «Витсаїда», яке в такому вигляді потрапило з латинської Вульгати в англомовну Біблію Рональда Кнокса.
3) Кожен переклад може містити різне розуміння певного слова мови оригіналу. Наприклад, єврейське слово адам, з одного боку, може бути звичайним іменником, що вказує на певну людину, або ж універсальним терміном, що означає людський рід – «людство»; а з іншого, воно може бути людським іменем «Адам». Серед біблістів немає одностайної думки стосовно тлумачення й перекладу цього терміну в кількох біблійних віршах. Отож, користуючись одним перекладом, ви зустрінете власне ім’я – «Адам», а користуючись іншими, натрапите на загальний іменник – «чоловік» – у Бут. 2:19 (KJV, Біблія Кнокса і New Living Translation, як і у Вульгаті), Бут. 2:20 (NJV, NIV), Бут. 2:23 (Living Bible), Бут. 3:17 (RSV), Бут. 3:20 (Good News Bible), Бут. 3:21 (NEB), Бут. 4:25 (NJB, NAB, REB і NRSV).
4) Більшість перекладів задля зручности можна поділити на такі категорії:
а) відносно дослівні, т. зв. «формально-еквівалентні» переклади; б) відносно довільні, т. зв. «динамічно-еквівалентні» або «функціонально-еквівалентні» переклади. Переклади, що належать до другої категорії, є менш залежними від порядку слів і структури мов оригіналу. Їх автори намагались уникнути можливих двозначностей у тексті. Своїм пріоритетом вони вважали передачу значення оригіналу, а не відтворення мовних форм первісного тексту. Дослівний переклад 1 Сам. 26:12а: «І Давид узяв списа й кінву з водою з голови Саула, та й пішли собі», – може бути дещо незрозумілим. Читач може запитати: а) чи в голові Саула була вода? б) Чи Давид був нейрохірургом? в) Куди поділись «спис» і «кінва з водою»? Good News Bible уникає такого різночитання і подає цей вірш так: «І Давид узяв списа й кінву з водою, що були в головах у Саула, та й пішов разом з Авішаєм».
5) Врешті-решт, переклади в певних місцях різняться між собою, бо представляють різні пласти мови. Мова KJV є архаїчною, незвичною для сучасного англомовного читача. Наприклад, у Суд. 12:14 KJV подає слово «племінники», тоді як у всіх сучасних англомовних перекладах у цьому місці вжито слово «онуки».
Англійська мова розвивалась не лише в контексті часу, але й також у контексті росту числа носіїв цієї мови в різних частинах світу. Наявність різних діялектів англійської мови змушує сьогодні видавців сучасних перекладів Біблії видавати окремі версії для кожної країни, де є англомовне населення. У британському виданні Good News Bible Мр. 5:23 звучить так: «Моя… дочка сильно нездужає», – а в американському виданні: «Моя… дочка сильно захворіла».
Автори багатьох сучасних перекладів подбали, щоб мова біблійного тексту була «інклюзивною». Питання Ісуса, яке Він у Мр. 8:27 ставить апостолам, колись, зазвичай, перекладали так: «За кого Мене чоловіки мають?» (Біблія Кнокса, RSV; пор. Біблія Філіпса, NEB, Translator’s New Testament і NKJV). Однак вже в 1904 р. автори Twentieth Century New Testament, знаючи, що грецьке слово, яке використане в цьому питанні, стосується не лише осіб чоловічої статі, переклали цей вірш в такий спосіб: «За кого Мене люди мають?» Відтак приклад цього видання наслідували й інші переклади Біблії: Біблія Веймута, Біблія Мофата, Біблія Гудспіда, Біблія Монтгомері, Біблія Ч. Б. Вільямса, Біблія Ч. К. Вільямса, Біблія Рая, Біблія Шонфілда, NASV, JB/NJB, Good News Bible, NAB, NIV, New Century Version, REB, NRSV і New Living Translation.
Підсумовуючи сказане, можемо зробити висновок – для того, щоб переклад відповідав своєму завданню, він повинен правильно передавати значення оригіналу. Разом з тим він має змусити нас забути, що він є перекладом. Іншими словами, він має бути точним і читабельним.
Автори Біблії писали свої книги в епохи, у культурах і мовами, що цілковито відрізнялись від наших теперішніх обставин. Окрім цього, біблійні автори навіть не підозрювали, що колись їхні книги будуть зібрані в одну книгу – Біблію. Вони також не могли собі уявити того, як виглядатиме процес переписування книг і зберігання цих копій, не кажучи вже про те, що з часом виникне потреба усувати помилки, які закрались у біблійні тексти в процесі їх переписування від руки в давнину. Священні автори не могли собі уявити, яких титанічних зусиль вимагатиме процес зрозумілого перекладу Біблії тисячами сучасних мов світу. Отож, можемо зробити висновок: те, що письмовий запис Божого об’явлення, яке було дане Божому народові та міститься в Біблії, дійшов до нас, – це ніщо інше як чудо, за яке маємо бути вдячні Богові.
