Українські переклади

Лише в половині XIX ст. з’являються перші переклади, а радше – переспіви Святого Письма на літературну українську мову. У 1845 р. Тарас Шевченко (1814-1861) пише цикл поезій під назвою «Давидові Псалми». Дещо раніше, вкінці 30-х – на-початку 40-х років Маркіян Шашкевич (1811-1843) переклав декілька глав Євангелій від Матвія і Івана. У 1859 р. Михайло Максимович (1804-1873) видає в Москві збірку із 29 псалмів, перекладених на «український діялект». До перекладу брався також письменник та історик Микола Костомаров (1817-1885). У 1874 р. Антін Кобилянський (1837-1910) публікує у Львові свій переклад Євангелія від Луки двома алфавітами: кирилицею і латинкою, а в 1881 р. – Євангелія від Івана. У Харкові в 1883 р. Володимир Александров (1825-1894) публікує свої переспіви псалмів на основі єврейського тексту під назвою «Тихомовні співи на святі мотиви».

Перший переклад Євангелій українською літературною мовою належить Пилипу Морачевському (1806-1879). У листі 28.09 (10.10) 1860 р. він звертається до Санкт-Петербурзького і Новгородського митрополита Ісидора з проханням про дозвіл на друк, зазначаючи, що на цей момент вже закінчено переклад Євангелія від Матвія, Івана і велику частину Луки. Відповідь митрополита містила чітке «ні», доносячи, що «порадившись зі Священним Синодом, ваш переклад Євангелія чи будь-чого іншого, не може отримати дозволу на друк». Морачевський, однак, не здається і в листі 14 (26.11) 1860 p. викладає митрополитові свій план перекладу цілого Нового Завіту, просячи про повернення надісланого раніше рукопису. Вже в 1861 р. Морачевський надсилає свій переклад до імператорської Академії наук у Санкт-Петербурзі, яка спершу доручила перевірку перекладу академікам О. Востокову, О. Нікітенку та І. Срезневському, а відтак, отримавши позитивну відповідь, надсилає текст перекладу до Священного Синоду для дозволу на друк. Синод не поспішає, а Морачевський, окрім редакції вже наявного перекладу, перекладає ще книги Одкровення і Псалмів, про долю яких, однак, нічого не знаємо. У 1863 році виходить Валуєвський циркуляр, у 1876 році – Емський указ Олександра II, а в 1881 році – заборона викладання в народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою. Лише в 1904 році розпочато підготовку до друку перекладу Морачевського. Під відповідальністю Парфенія Левицького протягом наступних семи років опубліковано чотири Євангелія (1906 р. – Матвій; 1907 р. – Марко; 1909 р. – Лука і 1911 р. – Іван). Поширення перекладу треба також завдячити Британському і Закордонному Біблійному Товариству, яке придбало 92000 примірників для розповсюдження. У 1907 році було видано так зване «Пасхальне Євангеліє», а рік перед тим, у 1906 p., «В Кам’янці-Подільському на перший день Великодня архиєрей Парфеній читав у соборі євангеліє українською мовою. Люди і здивувалися, і зраділи, почувши в церкві рідне слово»[1]. Одним томом чотири Євангелія в перекладі Пилипа Морачевського з’явилися в 1914 і 1917 роках паралельно з церковнослов’янським текстом. У 30-х роках у Польщі переклад Морачевського вибрано для тексту напрестольного Євангелія. Це видання Священного Синоду Польської Автокефальної Православної Церкви та Блаженнішого Діонісія із 1938 року було перевидане в 2013 році УПЦ МП. Ще раніше, з нагоди 100-ліття від першого видання Євангелія Морачевського, у 2007 році його перевидання поблагословили Блаженніший Патріярх Любомир і Патріярх Філарет.

Переклад Михайла Лободовського (1841-1919), окрім двох коротких уривків, опублікованих у статті П. Житецького «О переводах Евангелия на малорусскій язык»[2], так ніколи і не був опублікований. Саме Житецькому було доручено проаналізувати і порівняти переклади Морачевського, Лободовського і Куліша, а відтак і порекомендувати один із них для Синодального видання. Житецький не тільки зауважує занадто велику залежність перекладу Лободовського від російського Синодального перекладу з 1897 року, але також критикує діялектизми, невдалі висловлювання, відхилення від граматичних норм, ба навіть вульгаризми в перекладі Лободовського.

У той самий час, коли готується до видання український переклад у центральній Україні, у Львові в 1903 році священик Греко-Католицької Церкви о. Олександр Бачинський (1844-1933) видає «Ѱалтирь» і «Новый ЗавѢтЪ». Обидва переклади виходять з церковним «imprimatur», який підписав митр. Андрей Шептицький, а в їхній редакції брала участь комісія в складі священиків Лева Туркевича, Івана Бартошевського, Ісидора Дольницького й Івана Редкевича. У вступі до Псалтиря о. Бачинський констатує недоступність біблійного тексту для вірних через церковнослов’янську мову, яка творить правдиву перешкоду для розуміння, а також через вислови, які походять з далекого старозавітного світу і потребують пояснення. Тому він не тільки перекладає, але також і додає численні пояснення до тексту, основані на затверджених католицькою Церквою коментарях; зрештою, якщо і цього недостатньо, о. Бачинський радить звертатися за поясненнями до священиків. Обидва тексти надруковано з церковнослов’янським текстом у лівому стовпці і відповідним його перекладом – у правому. Це, зрештою, вповні відповідає і наміру цих перекладів: допомогти кращому розумінню церковнослов’янського тексту для потреб духовного життя. З цієї позиції і треба оцінювати оці чи не перші офіційно затверджені Церквою переклади Святого Письма українською мовою, які не були призначені для публічного вжитку в богослуженнях.

У 1904 році в Жовкві ще один греко-католицький священик о. Олексій Слюсарчук (1838-1912) перевидає з досить широким вступним словом Митр. Андрея свій переклад Псалтиря з 1889 року. О. Слюсарчук впроваджує кожний псалом коротким вступом, відтак у лівому стовпці подає церковнослов’янський текст, а в правому – свій переклад народною галицькою мовою.

У 1919 році до Митр. Андрея Шептицького звернулися деякі представники львівського ставропігійського братства з проханням про переклад Нового Завіту, який не тільки передавав би зміст Святого Письма, але теж був би написаний чистою і витонченою українською мовою. Митрополит створив комісію з богословів і філософів у складі: О. Бачинського, Я. Левицького, Т. Галущинського і Ю. Дзеровича; філологів: К. Студинського, О. Барвінського, І. Кокорудза, Е. Макарушки, В. Щурата і Ф. Колесси. Перевірений і узгоджений переклад, що його виконав о. Ярослав Левицький, було опубліковано в Жовкві 1921 р. Того самого року о. Ярослав Левицький видає також переклад П’ятикнижжя Мойсея (зроблений з латинської Вульгати), перевиданий відтак ще в 1933 р. А в 1925 о. Левицький видає свій переклад Псалмів, зроблений «з грецького тексту із узглядненнєм тексту церковно-слов’янського».

Михайло Кобрин (1871-1956), православний мирянин і професор богослов’я, переклав з грецької мови Псалтир. Його переклад був визнаний «згідним з грецьким текстом Сімдесяти» «Комісією перекладів Святого Письма і Богослужбових Книг при Українському Науковому Інституті під головуванням Його Блаженства, Блаженнішого Діонісія, митрополита Варшавського і всієї Польщі» і видрукуваний 1936 року. У 1942 році його переклади Апостольських послань і Книги Одкровення склали «перше православне видання усього Нового Завіту українською мовою», до якого увійшов переклад Євангелій Морачевського і переклад Діянь апостолів, зредагований Комісією перекладів Святого Письма і Богослужбових Книг. Переклад Псалтиря Кобрина в 1990 році передруковано в Молитовному Псалтирі оо. Студитів у Римі, а відтак його декілька разів в Україні перевидало видавництво «Свічадо». Таким чином він став чи не єдиним Молитовним Псалтирем УГКЦ по сьогодні.

Великий доробок до перекладів Святого Письма вніс греко-католицький священик Михайло Кравчук (1890-1972). У 1934 році він видав гармонізований переклад чотирьох Євангелій на основі грецького тексту з поясненнями. У 1936 році М. Кравчук видає віршований переклад із грецького тексту з поясненнями Пісні Пісень, а в 1938 р. – переклад віршем на основі грецького тексту Плачу Єремії. У 1937 році о. Михайло Кравчук видає у Львові переклад Євангелій з коментарем. Цей переклад, за словами самого автора, «передає оригінальний текст, щоправда не невільничо, слово за словом, одначе докладно й вірно у віддані гадок, як це тільки було можливе». За основу перекладу взято критичний текст видання А. Мерка з 1933 р., який містить як грецький оригінал, так і латинський переклад Вульгати. Окрім того, перекладач звернув увагу і на церковнослов’янський текст та й на всі інші переклади українською мовою, намагаючись з мовного погляду іти за найкращими зразками тогочасної літературної мови та «стараючись дати переклад, що був би легко зрозумілий і послужив би рідному народові на всіх українських землях». Отець Михайло Кравчук переклав на основі грецького тексту ще й Псалтир з поясненнями, який видав у 1966 році Український Католицький Університет ім. св. Климентія Папи в Римі. Цей переклад здійснений «ритмічним віршем, правда, не дослівно, але вірно в відданню гадок, спертого на найновіших поясненнях мовних властивостей текстів грецького, латинського, а то й єврейського».

На основі перекладу Євангелій о. Кобрина духівник Української Папської Колегії св. Йосафата в Римі о. Теодосій Галущинський (1880-1952) на бажання Конгрегації Східних Церков уклав для українських іммігрантів і видав у Римі 1946 р. «Святу Євангелію Господа нашого Ісуса Христа». Окрім самого тексту Євангелій, це видання містить ще й важливі пояснення для кращого розуміння євангельського вчення, короткі вступи до кожного Євангелія, зокрема вказівки, як читати святе Євангеліє. Сам о. Галущинський пише, що цей переклад «не можна назвати [його] перекладом в повнім значенні», оскільки він скористався вже наявними давнішими перекладами, додаючи дуже мало свого. Зрештою, метою цього видання був не стільки новий переклад українською мовою, скільки духовна підтримка для українських іммігрантів, про що свідчить довгий вступ, а зокрема молитви перед і після читання святого Євангелія.

Володимир Дзьоба (1913-1979), український греко-католицький священик і капелан для військовополонених УД УНА в Ріміні, переклав шість біблійних книг: Книгу Мудрости (1944), книги Рут, Товита, Пісню Пісень (1957), Книгу Юдити (1945-1957) і Книгу Проповідника (1944-1962). Окрім того, йому належать переспіви Книги Псалмів (1944-1961) і Книги Йова (1944-1964). Кожне видання містить короткий вступ до біблійної книги, а також, досить часто, різні вказівки щодо оригінального тексту, з якого зроблено переклад, чи наукові джерела його коментарів. Дзьобин переспів Псалмів, зроблений на основі єврейського тексту, з широким використанням різних перекладів сучасними мовами, серед яких і рукописний переклад Псалмів о. Івана Хоменка з 1941-1942 р., а також переклади Пулюя, Слюсарчука, Огієнка і Кобрина, за словами о. Петра Голинського, делегованого цензора, «зберігають вірність тексту Псалтиря». Цікаво також зазначити, що вступ до Пісні Пісень написав о. Іван Хоменко – це чи не єдина його публікація окрім перекладу Святого Письма.


[1] «Українська мова в церкві» // Киевская старина 92 (1906) 3-4, с. 91.

[2] П. И. Житецкий, «О переводах євангелія на малорусскій язык» // Известия Отделения русского языка и словесности АН, 10 (1905) 4, с. 62-65.

Попередній запис

Друковані видання

Найдавнішою друкованою книгою на території сучасної України вважають так званий Львівський Апостол, або Діяння і апостольські послання Івана Федорова, надрукований ... Читати далі

Наступний запис

Переклад Куліша, Пулюя, Нечуя-Левицького (1903 р.)

Окрім цих, численних, але все ж завжди часткових перекладів, у XX столітті з’являються ще три повні переклади Святого Письма українською ... Читати далі