Центральну роль у поширенні Церкви в ранній період її історії відгравала духовна сила Біблії. Сама ж Церква виникла в наслідок того, що учні Ісуса почали по-новому розуміти Святе Письмо. Залишаючись вірними традиційному тлумаченню священних книг, в яких йшлося про їхнє юдейське минуле, завдяки зустрічі з Ісусом апостоли знайшли в цих книгах нову звістку. Розповідь про цей досвід, якою вони ділились із вірними, отримала назву “Новий Заповіт”. Духовна сила Біблії полягає в тому, що вона завжди народжує неочікувану новизну в умах тих, що читають її, за умови, що процесом читання керує внутрішня сила того, про що читач читає. Короткий огляд творчости Філона та патристичної екзегези краще проілюструє цю думку.
Філон (бл. 13-20 р. до Р. Хр. – бл. 50 р.) був одним із найвідоміших членів юдейської спільноти в Олександрії. Він був багатим чоловіком та мав політичний вплив. Однак найбільш вирізнявся тим, що був автором біблійного коментаря. Без жодної сторонньої допомоги Філон написав перший довжелезний коментар на Тору. Розпочавши з Бут. 1:1 він написав тридцять окремих есе, в яких розлого розповів про те, що, на його думку, означають конкретні біблійні вірші та розповіді. Після смерті Філона його праці потрапили до рук Пантеона – першого відомого нам християнського вчителя в Олександрії. Попри те, що вони були написані юдеєм, місцева християнська спільнота почала жваво їх вивчати. Під впливом творів Філона перебував також і Ориген – найвидатніший з усіх олександрійських тлумачів християнської Біблії.
Філон був глибоко відданий традиції своєї віри. Це спонукало його показати, що релігійна традиція його предків була співзвучною з олександрійською культурою його часу. Тому вислови Тори надихали його на різного роду роздуми щодо тогочасних віянь думки та способу життя. Він звертався до всієї культурної та філософської спадщини, що була знана олександрійському суспільству для того, щоб у належний спосіб передати багатогранне значення Тори. Натхнення, яке Філон черпав для цього завдання зі священних книг, було таким сильним, що він міг хвалити півтисячолітню грецьку культуру та духовність, не зрадивши жодним чином юдейської релігії. Отож, Філон відшукував ті культурні цінності, які він поділяв зі своїми сучасниками, адже Біблія як джерело натхнення є герменевтичною за своєю природою. Іншими словами, Біблія – це сила, яка залучає біблійних тлумачів та їх слухачів у процес нового самопізнання та нового зрозуміння свого власного світу.
Це стає ще більш очевидним тоді, коли тлумачами Святого Письма стають християни. У перші століття історії Церкви новаторська сила Біблії діяла, немов атомна енергія. Завдяки їй в умах віруючих народжувалися нові підходи до віри, поставали нові релігійні та соціяльні інституції всередині спільнот віруючих, нові шляхи інкультурації самої Біблії. Результатом цієї духовної ланцюгової реакції став новий корпус писань, починаючи з перших євангельських розповідей та закінчуючи Книгою Об’явлення.
Герментевтичний динамізм Святого Письма визначив такі критерії канонічности новозавітних книг, як однодушне прийняття їх в основних церковних спільнотах та їхній бездоганний зміст. Для прикладу, понад двадцять Євангелій були поширені в християнських спільнотах у II ст., однак лише чотири з них були включені в так званий канон. Біблія сама, завдяки внутрішнім вимогам свого прийняття в християнській вірі, більше ніж будь-який інший зовнішній авторитет, вирішила про таке допущення до канону.
Творча сила Святого Письма перемінювала час та простір для віруючих, будуючи світ ранньої Церкви. Літургійні празники творили новий календар. У день воскресення Господа, на третій день після п’ятниці, згідно з євангельською розповіддю, розпочалося звершення Євхаристії. Цим днем стала наша неділя. Кульмінаційною точкою року стала неділя Пасхи разом із підготовчим періодом – Великим постом – та радісним продовженням святкового часу аж до П’ятдесятниці. Богоявлення – спогад про хрищення Ісуса та «об’явлення» його як Христа – це ще один давній празник. Різдво почали святкувати набагато пізніше, у IV ст. у Римі. Згодом релігійні свята, виникнення яких було зумовлене християнським прочитанням Святого Письма, заповнили всі пори року так само, як це було в юдейській та інших релігійних традиціях.
Простір також почав формуватися згідно з новою біблійною свідомістю. Великі міські осередки Римської імперії отримують назву «Петрових», що мовою церковної традиції вказувало на заснування їх апостолом Петром, наприклад, Єрусалим – у сприйнятті вірних мати всіх міст (Дії 2), Антіохія (де були написані Євангеліє від Петра, Діяння Петра та навіть Одкровення Петра), Рим (де, згідно з давнім переданням, загинув мученицькою смертю апостол Петро) та Олександрія (де Марка, який був помічником Петра, почитали як засновника місцевої Церкви). Від часів Нового Заповіту біблійна свідомість надає членам Церкви нове розуміння ойкумени – це увесь заселений світ, до якого Ісус, згідно зі Мт. 28:19, вислав Своїх учнів: «Тож ідіть, і навчіть всі народи…». Отож, духовна сила Біблії формувала світовий простір віруючих християн. За декілька поколінь купці та воїни ціною власних життів звіщали Христа по всій імперії від півночі Європи аж до берегів римської Африки, з глибини сирійського Сходу аж до південних міст Іспанії. Упродовж перших століть через катехуменат та хрещення членами Церкви стали тисячі нових християн, які в такий спосіб отримали простіший доступ до нового типу соціяльної та політичної спільноти, яка поширилася на весь римський світ. У римській Африці в V ст. Августин прославлятиме Місто Боже (саме так він назвав його), засноване, головно, на могутній істині Святого Письма.
Християнські тлумачі Біблії, служачи давній Церкві у своєму власному сакральному просторі й часі, навчали вірних нового розуміння людської гідности. Батьки відмовлялися від практики покинення новонароджених дівчаток та від строгого патріярхату. Церковні очільники, твердо спираючись на Святе Письмо, перебирали на себе служіння ранніх ізраїльських пророків – бути реформаторами суспільства. Вони популяризували аргументи, які заохочували до доброї поведінки та потішали Божий народ надією на майбутнє, що було провіщене у Святому Письмі. Навіть покликання до аскетичного життя обґрунтовували на підставі Святого Письма. Молоді жінки або ж ті, які передчасно стали вдовами, посвячували себе Богові відповідно до біблійних порад. Згодом чоловічий аскетизм проголосив себе наступником мучеництва. Наприкінці ж ІІІ ст. молодий чернечий рух став продовженням героїчних часів переслідувань. Святе Письмо спонукало до здійснення багатьох духовних подорожей: не лише до монастирів, але також і до іншого роду мандрівок – освіченого мислення та вишуканого мистецтва.
Іншими словами, Біблія була герменевтичною силою, що спонукала віруючий розум до постійного вивчення та переосмислення людських цінностей. Біблія, яку, як і більшість релігійної літератури, поверхово сприймали за просту розповідь про потойбічне життя, насправді настільки змінила суспільство, що Римська імперія в пізню добу своє історії, опинившись на порозі свого занепаду, дбала про поширення християнства.
Автор: Чарльз Каненгісер
