Напрошується ще запитання, чи з огляду на сказане: “Як же станеться це, коли мужа не знаю?” можна вважати, що Марія вирішила залишитись дівою в подружжі? Напевно, не можна казати, що Марія прийняла обітницю цноти. Така обітниця є пізнішою християнською практикою. У ті часи жодній палестинській дівчині не спало б на думку добровільно відмовитись від материнства. Навпаки, здійснення своєї жіночости ізраїльські молодиці вбачали в приведенні на світ потомства. Бездітність вважалася Божою карою. Отже, правдоподібно, Марія, як инші жінки в Ізраїлі, виношувала в серці прагнення стати в ряду матерів, від однієї з яких народиться Месія. Якщо б думала инакше, важко було б пояснити факт заручин з Йосипом. Лише від моменту зачаття Ісуса тривале дівицтво стало способом життя Марії. Відколи Марія стала Матір’ю Спасителя, відтоді прийняла тривале дівицтво, так само, як і Йосип провадив дівственне життя з огляду на Ісуса Христа. Отож, можна сказати, що момент зачаття Ісуса Христа став моментом народження християнської дівственности. Сказане: “Як же станеться це, коли мужа не знаю?“, що дослівно означає: “Як же воно станеться, якщо я діва?”, в оповіді Луки радше має завданням впровадити головне ствердження ангела: “Дух Святий злине на тебе“.
Це дівственне зачаття Ісуса допомагає зрозуміти Боже синівство Ісуса. Саме тому, що Ісус народився від діви, лише Він один, винятково і вповні, може називати Бога Своїм Отцем. Дає змогу також зрозуміти, що народження Ісуса є цілковито даром Бога. Людина немає жодної “влади” стосовно до діла втілення. Людина може лише “прийняти” дар втілення. Нарешті, якби Ісус не народився від діви, не міг би бути початком нового створення і Новим Адамом, на чому наголошує Новий Заповіт (напр.: 1Кор. 15:47 наст.; Рим. 5:12-21). Таким чином, у випадку Ісуса маємо нове створення, а не народження. Це нове створення докладніше пояснюють мотиви зішестя Святого Духа, а також обгорнення силою Всевишнього (“Всевишнього сила обгорне тебе“). Стосовно зішестя Святого Духа згадується момент сотворення (Бут. 1:2). Мотив обгорнення силою Всевишнього пов’язаний із хмарою, яка зійшла на Сінайську гору і вкривала її шість днів (Вих. 24:16), яка теж вкрила т.зв. намет зборів, переносну храмину (святиню) ізраїльтян (Вих. 40:34 наст.), і яка супроводила народ на його шляху через пустелю (Чис. 10:34).
35 І Ангол промовив у відповідь їй: Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! 36 А ото твоя родичка Єлисавета і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. 37 Бо для Бога нема неможливої жадної речі! 38 А Марія промовила: Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм! І відійшов Ангол від неї.
“Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида…”
Сцена благовіщення несе “між стихами” суто богословське послання. Одним із пунктів цього послання є старанно показана, крок за кроком, вищість Ісуса стосовно до особи звіщеного раніше Івана. Отож, якщо Іван походить зі священичого роду, то Ісус належить до роду царського. Якщо матір’ю Івана є жінка похилого віку і неплідна, то матір’ю Ісуса є діва Марія. Якщо народження Івана є плодом тривалого і наполегливого благання, то Ісус виявляється несподіваним благодатним даром Бога. Якщо Іван буде великим перед Богом, то Ісус великий взагалі. Якщо Іван був сповнений Святим Духом ще в лоні своєї матері Єлисавети, то Ісус був зачатий від Святого Духа. Якщо значущість Івана як предтечі, котрий готує дорогу, зрозуміло, є обмеженою, то Ісус царюватиме повік і безконечно.
Ця вищість Ісуса стосовно до Івана виявляється ще багато в чому. Захарія іде до святині, аби зустріти ангела й отримати послання. Марія приймає послання ангела у своєму домі й у себе. Архангел Гавриїл приносить звістку Захарії під час жертвоприношення кадінням, у найвищу мить його життя. Натомість Марія отримує послання в маловідомому і нехтуваному селищі Назарет. До Захарії ангел промовляє як посланець Бога до недосконалої людини, а до Марії звертається з шанобливим привітанням. Недовірливість Захарії призвела до кари, яка водночас стала знаком, котрий визначив і поклав ангел. Марія теж питає, як же це станеться? Однак її запитання не розумілося як сумнів, Марія не сумнівається в Божій силі. Незрозумілий для неї лише спосіб, яким має сповнитись сказане Богом.
Иншою прикметною особливістю оповіді є незвична лаконічність у змалюванні обставин події – вся увага зосереджена на сенсі переданого Марії послання. Знаменно, що якщо у випадку із Захарією дізнаємось про час, місце, обставини з’явлення послання, тут дізнаємось лише про те, що сталося це в Назареті. Побожна уява авторів ранньохристиянських, а також аскетичних творів була невтомною в описах подробиць події. Ось, наприклад, ангел зустрів Марію двічі, вперше біля криниці, де брала воду, а потім вже вдома, де Марія ткала, звісно, не якесь полотно, а пурпур (“Протоєвангеліє Якова”, 11). Або ж під час молитви, коли із палкістю пророків, патріярхів і псаломників випрошувала прихід Месії (пізніші аскетичні автори). Зрозуміло, що за такими описами йшли у своїй творчості поети і малярі.
Чи попри лаконічність викладеного євангелистом можемо уявити собі благовіщення? Немає сумніву, що Бог звернувся до Марії з Назарету, щоб дала згоду саме на такий план спасіння людей. Пам’ятаючи про те, що Бог промовляє тихо і лагідно, можемо здогадуватись, що подія ця була не на показ, а вельми м’яка, вельми тиха і лагідна. Можемо також здогадуватись, що Марія поступово усвідомлювала незмірність Божої ласки і милосердя, котрі даровано в тайні втілення Божого Сина. Можемо здогадуватись, як сталася ця подія, і кожен із нас це чинить, але важко однозначно про це сказати. Чи, зрештою, Бог до кожної людини не промовляє в цілком особистий, цілком індивідуальний і дуже реальний спосіб? Чи може дивувати, що промовив до Марії в єдиний і винятковий спосіб?
“Нехай буде мені згідно з словом твоїм!”
Відповідь Марії на слова ангела: “Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!” часто називають Маріїним fiat (лат. fiat = нехай буде, нехай станеться). Що означає це: нехай буде мені? Чи це змирення, підкорення із розбитим серцем Божій волі? А може, навпаки? Може, радість?
Отож, зауважмо насамперед, що, крім цього Маріїного fiat, є також fiat Господньої молитви. Адже так молимося в третьому проханні Господньої молитви (Мт. 6:10: fiat voluntas Tua = нехай буде воля Твоя). Окрім згаданого Маріїного fiat, є також fiat Ісусової молитви на Оливній горі: “Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!” (Лк. 22:42). У латинській і польській мовах у цих трьох випадках щоразу вжито одної і тої ж форми (fiat). У грецькому оригіналі натомість з’явились дві різні форми, а отже, і два різних слова. Якщо в Господній молитві та в молитві на Оливній горі вжито форму наказового способу (genetheto), то у відповіді Марії те саме дієслово з’являється в прохальній формі (genoito). Отже, прохальна форма виражає в грецькій мові радісне прагнення. Ця форма ніколи не виражає змирення, підкорення будь-кому з усвідомленням прикрої доконечности. Отож, Маріїне fiat не є тим fiat з молитви на Оливній горі, ані fiat з Господньої молитви. Не є звичайним прийняттям і поготів – змиренням. Це fiat радісне. Це радісне прагнення співучасти в намірі Бога. Виражає радість від прийняття Божої волі за свою. Таким чином, радість останнього слова Марії є відповідником ангельського заклику радіти, що його виголошено на самому початку.
