Благовіщення Марії
26 А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім’я Назарет, 27 до діви, що заручена з мужем була, на ім’я йому Йосип, із дому Давидового, а ім’я діві Марія.
Другий фрагмент євангелія дитинства від Луки – благовіщення Марії – є дуже старанно продуманою літературною конструкцією. Відносно величенький вступ знайомить читача з місцем і часом події, а також з головними дійовими особами (ст. 26-27). Далі йде потрійний діялог між Марією та ангелом. На кожну промову ангела, коротку в першому діялозі (ст. 28), розлогу в другому (ст. 30-33) і третьому діялогах (ст. 35-38), Марія відповідає спочатку стривоженням і задумою (ст. 29), відтак коротким і критичним запитанням (ст. 34) і, нарешті, однозначним прийняттям Божого наміру (ст. 38). Закінчення надзвичайно лаконічне (ст. 38б).
Оповідь побудована – за винятком вступу і закінчення – на трьох ступенях. Спочатку коротке привітання: ст. 28 (перший ступінь). Далі благовіщення дівственного зачаття обіцяного Месії, яке є кульмінацією цілої промови ангела: ст. 30-33 (другий ступінь). Третя промова ангела, яка спочатку є поясненням (ст. 35а), далі – інтерпретацією (ст. 35б) і, нарешті, обґрунтуванням (ст. 36б), – це наступний кульмінаційний ступінь. Ціла оповідь, яка не описує дії дійових осіб, існує майже цілковито в словесній площині. Висловлювання Марії та ангела охоплюють разом 10 із 13 стихів вступу.
28 І, ввійшовши до неї, промовив: Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами! 29 Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання.
“Радій, благодатная, Господь із тобою!”
Архангел Гавриїл, який не привітався із Захарією, священиком, що виконував почесний обов’язок у святині, звертається із шанобливим привітанням до дівчини з Назарету. Вже цей факт багато каже про особу Марії. Ще більше кажуть слова привітання.
Грецьке слово chaire має два значення. Може означати звичайне привітання, щось на кшталт “Добрий день!”, що в польській мові закріпилось у старопольському виразі “Zdrowas”, у латинській – словом “Ave”. Однак chaire дослівно означає: “Радуйся!”. У східних церквах саме так розуміють ангельське привітання (пор. молитва, що називається акафістом). Отож, певна річ, що євангелист розумів цей вираз як звернення до Марії і заклик до радости. Ангел послуговується тут формулюванням, за допомогою якого старозавітні пророки закликали Сіон радіти з приводу наближення есхатологічного спасіння. У пророка Софонії читаємо: “Співай, дочко Сіону! Втішайся, Ізраїлю! Радій та втішайся всім серцем, дочко Єрусалиму! […] Серед тебе Господь, цар Ізраїлів, уже ти не будеш боятися зла!” (Соф. 3:14-15). Подібне в Захарії: “Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння” (Зах. 9:9; пор. також Йоіл 2:23 наст.). Обидва пророки мислять про ту радість, яка походить з бачення провіщеного спасіння. Отже, слова ангела не є звичайним ввічливим привітанням, і не так треба їх розуміти. Таким привітанням Марію закликано до есхатологічної радости (до такої радости закликано пастухів: “Благовіщу вам радість велику…” (Лк. 2:10). Пророки періоду після неволі провіщали, що в есхатологічні часи Бог оселиться посередині Ізраїлю, у Своїй новій святині. Отож, згідно з євангелієм дитинства від Луки Марія є цим есхатологічним Ізраїлем. В її лоні оселиться Бог. Оселиться у Своєму народі, прийнявши оселю в Марії. Таким чином – як виникає з тексту євангелія дитинства – есхатологічні часи якраз почалися.
Промовляючи далі, ангел називає Марію kecharitomene. Це єдине таке слово (дієприкм. мин. часу пас. стану) у цілому Святому Письмі, яке приблизно означає: обдарована благодаттю (у польських перекладах, що орієнтовані на латинський переклад: gratia plena, прийнято формулювання: “сповнена благодаті”). Це дієслово з’являється ще раз в Еф. 1:6, де служить виразові ідеї, що в Христі і завдяки Христу нас, людей, обдаровано Божою благодаттю. Стосовно Марії вжито форму грецького perfectum (дія, що відбувалася в минулому, наслідки якої існують тепер), яка вказує на те, що Марія була обдарована благодаттю перш ніж почула слова ангела. Її першу з-поміж людей обдаровано благодаттю, тою благодаттю, яку ми отримали завдяки Христу.
Вислів “Господь з тобою” часто вживається в Старому Заповіті. З’являється тоді, коли старозавітна постать опиняється перед неймовірно важким завданням. Коли Мойсей довідується, що має вивести народ з Єгипту, чує саме ці слова (Вих. 3:12). Так було, коли Ісус Навин отримав веління перейти Йордан (І.Н. 1:9). Так само, коли Гедеонові доручають місію визволити Ізраїль з неволі мідіян, звучать саме ці слова: “Господь з тобою, хоробрий мужу!” (Суд. 6:12). Отже, слова “Господь з тобою” є звіщенням про допомогу у виконанні незмірно важкого завдання.
Материнство, певна річ, є важким завданням. Однак не настільки важким, аби перевищувало природні сили жінки. Багато жінок приводить на світ дітей. Проте, поза всяким сумнівом, жінка не може народити дитину без участи чоловіка, тобто дівственно. Це, безумовно, понад її природні можливості. Отже, якщо Марія має зачати і породити Сина від Святого Духа і силою Всевишнього, тому неодмінно потрібно, щоб Господь був із нею.
30 А Ангол промовив до неї: Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! 31 І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. 32 Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. 33 І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця. 34 А Марія озвалась до Ангола: Як же станеться це, коли мужа не знаю?…
“І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус…”
Короткий текст про благовіщення (Лк. 1:26-38) декілька разів нагадує факт, що Марія стала матір’ю, не переставши бути дівою. Та яким чином людина може зачатися без участи чоловіка? І чому Бог обрав такий шлях спасіння людини? Такі запитання, що виникли не нині, не конче є виявом невіри, а можуть свідчити про роздумування над словами Євангелія.
Деякі з учених, головно протестанти, гадають, що ідея дівственного зачаття і народження Ісуса (Лк. 1:34-37; Мт. 1:18-25) була впроваджена до оповіді про різдво Ісуса згодом, причому одні вважають, що за допомогою елліністичного міту наголошувалося на значущості постаті Ісуса, инші схильні думати, що до появи такого мотиву спричинився грецький переклад Ісаї 7:14 (“Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить…”), а також традиція безплідних жінок Ізраїлю, які лише в похилому віці стали матерями. Тобто йшлося б про заувагу, що в Ісусі сповнюється пророцтво Старого Заповіту (Іс. 7:14), а також, що стосовно до Ісуса Бог учинив щось набагато більше, ніж у випадках Ісака, Самуїла чи Івана.
Справді, у грецькій мітології є сказання про жінок, які внаслідок свого зв’язку з богом, народжували напівбогів (Ахіллеса) або славетних людей (напр., Платон нібито син Аполлона). Однак легко зауважити принципову відмінність між грецькими (та иншими) мітами і біблійною оповіддю про дівственне зачаття Ісуса. У мітах ідеться про природне людське народження внаслідок дій бога і жінки. У біблійній оповіді чогось подібного взагалі немає, немає теж навіть сліду наявної в мітах еротики. Бог ніколи не зображений як біологічний батько. Як би часто і охоче Святе Письмо не зображало Бога антропоморфно і в людський спосіб, ідея сексуального зв’язку між Ягве і жінкою там цілком чужа. Зрештою, припускаючи навіть, що якби рання Церква з будь-яких катихитичних причин хотіла впровадити ідею дівственности Матері Марії в проповідувану звістку про Ісуса, то викликала б іще більший спротив і наразила б проповідувану нею звістку на ще більші труднощі, аніж у випадку проповідування євангелія хреста. Впровадження такого мотиву було б чудовим приводом для полемічних звинувачень у незаконному походженні Ісуса, і християни не могли не знати, до яких наслідків це призведе. Важко припустити, щоб рання Церква, приймаючи міт для наголошення на значущості Ісуса, хотіла наражатись на такі закиди. Згідно з тодішніми звичаями жоден хлопець т.зв. незаконного походження не міг бути учнем рабинів, не міг бути також рабином, а тим паче Месією! Впровадження ідеї дівственного зачаття першою християнською спільнотою було б не так важким, як просто неможливим також тому, що ніколи в юдаїзмі не очікували Месію, який мав би народитися з діви. У жодному разі не виглядає на те, щоб Церква в ідеї дівственного зачаття і народження Ісуса вбачала спосіб наголошення на великій значущості Ісуса. Радше вже з перших років мусила захищати факт зачаття від Святого Духа.
