39 Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську околицю, у місто Юдине. 40 І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоровила Єлисавету. 41 Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її. І Єлисавета наповнилась Духом Святим, 42 і скрикнула голосом гучним, та й прорекла: Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї! 43 І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа? 44 Бо як тільки в вухах моїх голос привіту твого забринів, від радощів затріпотала дитина в утробі моїй! 45 Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!
Марія в Єлисавети
Оповідь про відвідини Єлисавети Марією, яку особливо полюбляють у мистецьких колах, довша за попередню важливішу оповідь про благовіщення. Її структура прозора. Короткий вступ (ст. 39) розповідає, як Марія поспішно вирушила до міста в гірській околиці Юдеї. Головна частина фрагмента (ст. 40-56а) дещо складніша. Зображає сцену в домі Єлисавети. У центрі вміщено два гимни. Перший, коротший, то величальний гимн на честь Марії, який проспівала Єлисавета (ст. 42-45). Другий, довший, то гимн Марії: “Величає душа моя Господа…” (46б-55). Цей гимн за стилем і вжитими образами та поняттями споріднений з псалмами (зв’язок зі Старим Заповітом у нашому цитуванні позначено грубшим шрифтом). Цілий гимн складається з трьох строф. Перша і найдовша строфа (ст. 46-50) містить подяку Марії Богові. Друга строфа (ст. 51-53) розповідає про великі діла Бога, здійснені в останні часи, що настали із приходом у світ Ісуса. Третя строфа (ст. 54-55) є виразом віри в непохитну вірність Бога, котрий виконав обітниці, що їх дав батькам у минулому, цим самим даючи надію на майбутнє. Оповідь закінчується короткою заувагою, що Марія після трьох місяців гостювання в Єлисавети повернулась додому (ст. 56).
“Марія й пішла, поспішаючи, у гірську околицю…”
Метою подорожі було “місто в гірській околиці Юдеї”, де жили Захарія і Єлисавета. Назва міста не подана. На підставі Передання, що сягає початку сьомого століття, можна припустити, що це місто Еін Карін – місцина, положена в 7,5 км на захід від Єрусалиму. Нині дві церкви, що є там, нагадують про Івана Христителя і Єлисавету. Щоб подолати віддаль від Назарету до Еін Карін (бл. 120 км) подорожньому потрібно щонайменше чотирі дні. З огляду на те, що дорога пролягала через непривітні терени Самарії, Марія, очевидно, пішла безпечнішою, окружною дорогою. Однак тоді подорож тривала довше.
Своїми відвідинами Єлисавети Марія є взірцем апостольського проповідування. Швидко пускається в гірську околицю, щоб звістити своїй родичці Єлисаветі радісну новину про спасіння. Єлисавета належить до тих “убогих Ягве”, які очікували утіхи Ізраїлю. Марія прагне звіщати їм наближення Царства Божого і, таким чином, провіщати мир, щастя і спасіння. Ця проповідь Марії скромна, це лише привітання. Так само скромним є проповідування Церкви і її посланців. Проповідування Церкви не руйнує мурів сучасного світу.
Євангеліє від Луки не уточнює, якою мірою Марія була родичкою Єлисавети. Від часів Отців Церкви побутує думка, начебто Єлисавета була сестрою Анни, матері Марії. Тоді Єлисавета була б тіткою Марії. Згідно з иншою думкою, Єлисавета була зовицею Марії. Новозавітні богослови (надто автор Листа до євреїв) охоче наголошують на священичій і царській гідності Ісуса. Можливо, євангелист Лука теж, зазначаючи, що родичка Марії Єлисавета була зі священичого роду, делікатно дає зрозуміти, що Ісус є не лише царським нащадком Давида, а має також зв’язок зі священичими традиціями Ізраїлю. Попри згадану спорідненість, стосунки родини Єлисавети з Марією не були надто жвавими. Знаменно, що Євангеліє подає чимало відомостей про Івана, але ніколи не згадує про його родинний зв’язок з Ісусом. Причиною була, очевидно, велика віддаль, що їх розділяла.
Марія залишалась в Єлисавети три місяці. Невідомо, чи повернулась перед самим народженням Івана, чи вже після народження. Як бачимо, конкретної інформації щодо перебування Марії в Єлисавети небагато. Складається враження, що автор навмисне не вдається в подробиці для увиразнення глибшого богословського пласту події.
“Мати мого Господа”
Сповнена Святим Духом Єлисавета вітає прибулу гостю словами: “Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї!“. Перша частина цього благословення нагадує подібні слова, звернені до Юдити. Це слова, якими Озія вітає Юдиту, котра повертається з ворожого табору: “Благословенна ти, дочко, Богом Всевишнім понад усіх жінок землі…” (Юд. 13:18). Подібні слова чуємо з уст Девори і Варака, коли вони благословляють Яїлу, котра перемагає ворога Ізраїля, Сісеру, у його власному таборі: “Нехай буде благословенна між жінками Яїл…” (Суд. 5:24). Вираз “між жінками” є семітським зворотом, який означає найвищий ступінь: найблагословенніша. Тому ми переклали: “З усіх жінок найблагословенніша”.
Продовжуючи привітання, Єлисавета стверджує: “І звідкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа?“. Уперше Ісуса названо Господом. Слово “Господь” не з’явилося випадково. В євангелії дитинства його вжито близько 30 разів, зазвичай у значенні: Бог (ангел Господній: Лк. 1:11; 2:9); слава Господня: Лк. 2:9; Господній закон: Лк. 2:23-24,39). У Старому Заповіті слово “Господь” також означає лише “Бог”. Вираз “Мати Господа” відображає зміст, дуже подібний до того, який після десятків років богословської дискусії приніс свої плоди на Етеському Соборі (431 р.) у вигляді формулювання: “Богородиця”.
Єлисавета словами: “звідкіля мені це” підказує також инше ім’я Марії: Марія – Ковчег Заповіту. У 2 Сам. 6:2 наст, читаємо: “І встав та й пішов Давид та ввесь народ, що був з ним з Юдиного Баалу, щоб винести звідти Божого ковчега, що над ним кличеться Ім’я, Ім’я Господа Саваота, що замешкує на херувимах. І вони поставили Божого ковчега на нового воза, і винесли його з Авінадавового дому, що в Ґів’ї […] А Давид та ввесь Ізраїлів дім грали перед Божим лицем […] І Давид злякався Господа того дня та й сказав: Як увійде до мене Господній ковчег?“. Старозавітна оповідь закінчується так: “І пробував Господній ковчег у домі ґатянина Овед-Едома три місяці, і Господь поблагословив Овед-Едома та ввесь його дім“. Вищезгадані збіги наводять на думку, що Марія, котра залишалась в Єлисавети “щось місяців зо три“, маючи у своєму лоні Спасителя світу, як новозавітний Ковчег Завіту є джерелом благословення, джерелом радости й осередком нового культу.
46 А Марія промовила: Величає душа моя Господа, 47 і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм, 48 що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, 49 бо велике вчинив мені Потужний! Його ж Імення святе, 50 і милість Його з роду в рід на тих, хто боїться Його!
Величальний гимн Єлисавети закінчується словами: “Блаженна ж та, що повірила…” (ст. 45). Актом віри Авраама починається історія спасіння: Авраам вирушає в невідомість, спираючись лише на веління та обітницю Бога. Актом віри Марії починається історія Нового Заповіту та новозавітна історія спасіння. Марія отримує обітницю, що, не переставши бути дівою, стане Матір’ю. Дарма що розум каже ні, постійно ні, Марія, однак, вірить, Марія переконана в правдивости Божого слова.
Марія вірить, коли є молодою дівчиною, вірить також згодом, у труднощах подальшого життя, попри появу щораз нових і непоступливих запитань. Вірить тоді, коли її Син виглядає иншим за всіх і тих, визнаних усіма, котрими всі захоплюються, коли полюбляє усамітнення і перебування в молитві, коли збирає навкіл себе юрми простих людей і навіть жінок сумнівної репутації, коли подорожує Палестиною, звіщаючи, що несе Царство Боже, коли Його не лише висміюють, а чимраз дужче ненавидять, коли, врешті-решт, умирає, як злочинець на хресті. Бог не полегшив Марії її перебування у вірі. Лише після воскресення – після довгих літ без відповідей на запитання – те, що незрозуміле, стало очевидним.
Звідки черпає Марія і кожен віруючий стільки віри? Де це непересихаюче джерело віри? Для Марії й кожної віруючої людини в Старому Заповіті цим джерелом була історія народу, його стосунки з Богом. Для людини невіруючої історія є темним пасмом, що снується крізь віки, незрозумілим на кожному етапі. Однак віра має свої очі і бачить сліди Божої руки, яка тче полотно історії. Марія була людиною із зором віри, вигостреним словами пророків. Отже, бачить діла Бога, серце котрого звернене до малих та убогих.
