Марія в Єлисавети (Закінчення)

“А Марія промовила…”

Окрім гимну “Величає душа моя Господа…” уперше зустрічаємося з текстами гимнів Луки (пор. ще гимни Захарії, Семена, ангелів). Тому доцільно об’єднати розгляд питання про їх виникнення.

Хоча всі чотири гимни звучать з уст різних осіб, через притаманну їм однорідність стилю важко повірити, що належать різним авторам. Щобільше, деякі формулювання гимнів не надто гармоніюють зі становищем особи, яка мала б бути їхнім автором (Марія, Захарія, Семен). Приміром, звідки в словах Марії з’являється формулювання: “Розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого“, а також “багатих пускає ні з чим“? Лише стихи 48-49 найкраще передають становище Марії і фактично можуть бути сказані Марією: “… зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Потужний!“. Однак ці слова, затим що розбивають сказане 48а/49а, могли бути додані пізніше. Який зв’язок з народженням Івана мають слова Захарії: “… що від ворогів наших визволить нас, та з руки всіх наших ненависників” (ст. 71)? Нарешті, як пояснити факт – стосовно гимну Марії – що кожен його стих має чимало паралелей зі Старим Заповітом, а в цілому явно наслідує пісню Анни, матері Самуїла (1 Сам. 2:1-10)? Чому гимн не має прямого зв’язку із тим, що сказала щойно Єлисавета? Наприклад, бракує слів, які стосувалися б очікуваного Дитятка Ісуса. Отож, чи Марія, Захарія і Семен насправді були авторами гимнів?

51 Він показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого! 52 Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, 53 удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим!

Припущення, що автором гимнів міг бути євангелист Лука, непереконливе. Справді, його літературний і поетичний хист, як і знання грецької Біблії, загальновідомі. Однак у такому разі можна було б сподіватися більшої однорідности гимнів і передовсім кращого введення їх у контекст. Тим часом, якщо з контексту Євангелія вилучити гимни Марії, Захарії та Семена, важко було б зауважити, що чогось бракує. Саме тому здебільшого вважають, що ці гимни створені перед Лукою, а євангелист залучив їх до свого євангелія дитинства. Найімовірніше, Лука додав деякі уривки, допасовуючи гимни до контексту. Наприклад, правдоподібно, Лука додав до гимну Марії слова: “Зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть“. Те саме стосується стихів 76-77 (гимну Захарії), які допасовують гимн до факту народження Івана: “Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед Господом, щоб дорогу Йому приготувати, щоб народу Його дати пізнати спасіння у відпущенні їхніх гріхів“.

Звідки Лука почерпнув ці гимни? Вони репрезентують стиль гимну в юдаїстській літературі, що існував у період 200 р. перед Р.Х. – 100 р. після Р.Х. У них переважає характер мозаїки, який полягає в тому, що майже кожний стих споріднений з поетичними композиціями стародавнього Ізраїлю, тобто з псалмами, пророками, а також з гимнами, що їх уміщено в П’ятикнижжі та инших т.зв. історичних книгах. Ці гимни, хоч і мають старозавітний колорит, постали в християнському середовищі. Юдеохристиянська спільнота, правдоподібно, єрусалимська, є автором цих ранніх літургійних пісень. Цій спільноті євангелист Лука відводить у Діях апостолів чимало місця. Послуговуючись згаданими піснями в щоденній молитві, нинішня Церква єднається з ранньою, апостольською Церквою в спільному славленні Бога.

Назріває ще запитання, чи з огляду на це євангелист не нав’язував постатям євангелія дитинства слів, що їх знаходив у молитві апостольської єрусалимської Церкви? Отож, ні. Євангелист дуже вміло пристосував їх до конкретних постатей. Наприклад, у Лк. 1:40 сказано, що Марія привітала Єлисавету, але не подано її слів. Залучення гимну Марії, в якому змальовано поетичну душу Марії, було напрочуд вдалим. У Лк. 1:64 читаємо, що Захарія почав говорити, славлячи і вихваляючи Бога. Однак не подано слів цього величання. Лише гимн Захарії (Лк. 1:68-79) розкрив зміст цього славлення Бога.

54 Пригорнув Він Ізраїля, Свого слугу, щоб милість згадати, 55 як прорік був Він нашим отцям, Аврааму й насінню його аж повіки! 56 І залишалась у неї Марія щось місяців зо три, та й вернулась до дому свого.

“Величає душа моя Господа…”

У відповідь на слова Єлисавети Марія промовляє гимн “Величає душа моя Господа…”. Це поєднання гимну з оповіддю про відвідини Єлисавети є, найправдоподібніше – як вже згадано – плодом праці автора євангелія дитинства. Припускаючи, що Марія у своїх молитвах, як і її сучасники, покликалась на історію свого народу, і знаючи, що в часи Ісуса створення релігійних гимнів, укладених цілковито зі старозавітних цитат і посилань, було поширеною і звичною справою, важко повірити, що за одну мить виголосила так старанно і майстерно укладену величальну пісню. Радше – як вже зазначено – пісня ця була вкладена в уста Марії згодом, зі слушним переконанням, що вона добре відображає становище скромної і незнаної слугині Господньої, для якої Бог учинив великі діла. Можливо теж, що цей гимн, перш ніж його залучено до нинішнього контексту євангелія дитинства, був пов’язаний з особою Марії. З цього приводу слушно має бути інтерпретований стосовно до Марії.

У центрі першої частини гимну (ст. 46-49) – величання Бога. Далі Марія переказує благословення і похвалу, які почула з уст Єлисавети. Покора Марії полягає в тому, що вона є вбогою і скромною дівчиною зі скромного Назарету. Однак Бог зглянувся на її покору і вибрав її. Цей Божий вибір стає подією світового значення. Тому всі покоління віднині її благословитимуть. Однак у ній перебуватиме Бог, бо це Він перемінив її малість у превеликість. Ця превеликість не применшує Божої величности. Марія залишається слугинею, задля котрої Бог учинив великі діла. Її радість є радістю, причина якої – Бог і Спаситель. Без Нього була непримітною убогою слугинею. Ця радість есхатологічна, яка бачить наближення спасіння.

Наступні стихи (тобто друга частина: ст. 50-53) вже не стосуються безпосередньо Марії. Адже йдеться про діла Бога для Ізраїлю і в Ізраїлі. Однак про Марію тут не забуто. Те, що вчинив Бог у ній, чиниться також в инших. Те, що чиниться в инших, починається в ній. З цієї причини, якщо наступні слова й не стосуються її безпосередньо, однак у розумінні євангелиста Марія є есхатологічним Ізраїлем, Церквою. Зокрема, діяння Бога в Ізраїлі полягає в зміні встановленого порядку. Цієї зміни порядку, яка полягає в скиненні володарів з трону і вивищенні покірних, у нагодуванні голодних і відісланні багатих, очікували, а надто “убогі” в Ізраїлі. Ці “убогі” – це ті, котрі не мають частки земних багатств, ті, котрі виконують Божу волю, не зважаючи на несприятливі наслідки. Ці “убогі” очікують Божого втручання і не погоджуються на угоду й компроміси зі злом і тими, що уособлюють і чинять зло.

У третій частині (ст. 54-55) особа Марії начебто відходить на задній план. Вона каже не про себе, а про Боже діяння для Ізраїлю. У такий спосіб сказано щось вельми важливе про неї саму. Авраам і Яків були символами Ізраїлю. В їхній історії, яку провадив Бог, відображалась історія Ізраїлю, якого провадив Бог. У гимні Марія є персоніфікацією Ізраїлю убогих, вірних і благочестивих, є есхатологічним Ізраїлем, задля котрого Бог вершить великі діла. Таким чином, Марія є також новим Ізраїлем – Церквою.

Попередній запис

Марія в Єлисавети (Лк. 1:39-56)

39 Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську околицю, у місто Юдине. 40 І ввійшла вона в дім ... Читати далі

Наступний запис

Народження Івана Христителя (Лк. 1:57-80)

Народження Івана Христителя 57 А Єлисаветі настав час родити, і сина вона породила. 58 І почули сусіди й родина її, ... Читати далі