Зачаття і народження Івана Христителя
5 За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім’я Захарій, з денної черги Авія, та дружина його із дочок Ааронових, а ім’я їй Єлисавета. 6 І обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні. 7 А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, та й віку старого обоє були.
Перший із п’яти епізодів євангелія дитинства від Луки (Лк. 1:5-25) є найдовшим. Оповідь починається з представлення головних героїв. Це: Захарія, священик, а також його дружина Єлисавета (ст. 5-7). Дія друга (ст. 8-10) веде нас до святині в Єрусалимі, де Захарії випав жереб брати участь у жертвоприношенні кадінням. Дія третя, середня, за обсягом найбільша – охоплює аж 10 стихів (ст. 11-20). Оповідає про з’явлення ангела Господнього (ст. 11-12). Переляканому Захарії ангел передає звістку про народження Івана. Ця розлога центральна дія закінчується діялогом Захарії з ангелом. Ангел звіщає недовірливому Захарії знамення в несподіваній формі – “говорити не зможеш“. Дія четверта (ст. 21-22) унаочнює, що погроза ангела не була даремною. Натомість про сповнення провіщеного ангелом ідеться в завершальній п’ятій дії (ст. 23-25).
Споглядаючи на таку структуру оповіді, легко зауважуємо, що її середній елемент найважливіший (ст. 11-20). Йому передують два инші фрагменти (5-7, 8-10). Складається враження, що автор бере читача за руку і веде на вершину гори, тобто до зустрічі з ангелом і його посланням, а відтак двома наступними сходинками (21-22, 23-25) обережно зводить на землю.
“За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім’я Захарій…”
Найважливішою постаттю першого епізоду євангелія дитинства від Луки є Іван. Автор передусім знайомить читача з його майбутніми батьками. Батько на ім’я Захарія (що означає: Ягве згадав) був одним із понад семи тисяч священиків, котрі жили тоді в Палестині. Не маючи за законом наділу, священики жили скромно, навіть убого, займаючись переважно ремеслом. Кожен із них, належачи до одної з 24 черг, зобов’язаний був двічі на рік упродовж тижня служити у святилищі (1Хр. 24:19). Відтак повертався додому. Захарія належав до черги Авії. Дружина Захарії, Єлисавета (що означає: Бог виконав), також походила зі священичого роду. Обоє жили побожно, виконуючи всі заповіді Бога. Однак були бездітні. Безплідність в Ізраїлі вважали за ганьбу і Божу кару для подружжя, бо не маючи дітей, не могли мати надії, що серед їхніх нащадків з’явиться на світ очікуваний Месія. Постаті Захарії і Єлисавети з огляду на їхню вірність Божим заповідям, а також на бездітність є євангельським аналогом старозавітних постатей Авраама і Сари, а також батьків Самуїла – Елкана і Анни.
У зазначений час Захарія прибув до Єрусалиму для виконання своїх священичих обов’язків. Цього разу мав брати участь у жертвоприношенні кадінням. Жертву кадінням, символ молитви (“Нехай стане молитва моя як кадило перед лицем Твоїм, підношення рук моїх як жертва вечірня!” – Пс. 141:2) здійснювали двічі на день. Уперше – на світанку, вдруге – близько 15 години. А що сам Бог – як вважали – мав розсудити, котрий священик приноситиме святу жертву кадінням, то кидали жереб. Цього дня жереб випав на Захарію. Для Захарії це була надзвичайна і єдина нагода. Жертву кадінням священик міг принести лише один раз у житті. Здійснювалось це біля жертовника, що був у місці, яке називалося Святим Місцем, перед входом до Найсвятішого Місця (до Найсвятішого Місця міг зайти лише первосвященик, і лише один раз у році, у т.зв. День примирення, або День покути). Священик, котрий ставав перед кадильним жертовником, – за переконанням ізраїльтян – був так близько до Бога, як ніхто з людей. День, в який Захарія постане перед кадильним жертовником, мав стати для нього надзвичайним днем близькости до Бога. Жертвоприношення чинилося так, що троє призначених священиків входили до Святого Місця. Перший із них кидав на золоте накриття жертовника розжарені вуглини, припадав лицем до землі і виходив. Другий приносив кадило, теж падав ниць і виходив. Третій священик – цього разу то був Захарія – деякий час залишався сам у Святому Місці. Згідно з обрядом мав розсипати кадило на розжарене вугілля, впасти ниць і швидко вийти. За переконанням ізраїльтян така безпосередня близькість Найсвятішого Бога була для грішних людей дуже небезпечною. У Святому Місці не можна було перебувати довше, ніж треба.
8 І ось раз, як у порядку своєї черги він служив перед Богом, 9 за звичаєм священства, жеребком йому випало до Господнього храму ввійти й покадити. 10 Під час же кадіння вся безліч народу молилась знадвору.
Під час сповнення місії Захарією ангел Господній, знаний із Книги Даниїла як той, котрий провіщав есхатологічні часи (Дан. 8:16; 9:21 наст.), з’являється праворуч кадильного жертовника. Захарія так само, як і инші в Старому Заповіті свідки Божого об’явлення, відчуває страх (пор. Суд. 6:22 наст.; Іс. 6:5; Тов. 12:16; Дан. 8:17 наст.). Цей страх виникає з усвідомлення близькости слави Бога та власної обмежености і гріховности. Тому ангел каже: “Не бійся, Захаріє“. Сама подія з’явлення ангела описана вельми лаконічно. Натомість уся увага зосереджена на звістці, яку він приносить. Бог почув молитву Захарії і його дружини. Єлисавета народить сина.
11 І з’явивсь йому Ангол Господній, ставши праворуч кадильного жертівника. 12 І стривоживсь Захарій, побачивши, і острах на нього напав. 13 А Ангол до нього промовив: Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван. 14 І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато-хто втішаться. 15 Бо він буде великий у Господа, ні вина, ні п’янкого напою не питиме, і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері. 16 І багато синів із Ізраїля він наверне до їхнього Господа Бога. 17 І він сам перед Ним буде йти в духу й силі Іллі, щоб серця батьків привернути до дітей, і неслухняних до мудрости праведних, щоб готових людей спорядити для Господа
“Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван…”
У тривалій історії Ізраїлю Іван не перший ані не єдиний довгоочікуваний нащадок. Сара, дружина Авраама, стала матір’ю Ісака в похилому віці (Бут. 17-18), доволі довго бездітною була Ревека, мати Якова і Ісава (Бут. 25:21), а також Рахиль, мати Йосипа (Бут. 30:22). Довший час не дано було радіти з потомства дружині Манасії, матері славнозвісного Самсона (Суд. 13:2), а також Анні, матері останнього судді в Ізраїлі, Самуїла (1Сам. 1:6). У цій низці жінок, які довго очікували потомства, є також Єлисавета. Сенс такого довгого очікування і, врешті-решт, народження, очевидно, ось у чому. Світ не мчить наосліп, як некерований автомобіль, світ прямує шляхом до визначеної мети. Автор Об’явлення цю мету називає “новим небом і новою землею”. На цьому шляху Бог супроводить людей, не нав’язуючись, не примушуючи, а посилаючи людей, котрі в певну мить вносять суттєві корективи в хід історії так, щоб попри все мета була досягнена. Такі люди є виявом благодаті Бога, Його знаряддям у веденні історії до визначеної мети. Такими людьми були Ісак, Яків, Самуїл. Саме таким буде Іван. Тому – звіщає ангел – народження Івана має принести людям радість. Не лише батькам, а також багатьом иншим. І не лише ту звичайну радість, коли народжується нова людина, а й ту радість, яка походить від того, що Бог провадить світ і людство до щасливої мети.
Радістю є передовсім радість від народження Месії (Лк. 2:10), тому заклик до радости міститься у зверненні ангела до Марії. Однак такою радістю буде також народження Івана. З цієї причини Бог, Той, котрий посилає Івана, сам дає йому ім’я. Ім’я “Іван” означає: Бог дарує ласку. Через нього Бог виявив ласку до всіх людей. Таким чином, Іван отримує особливе завдання. Тому буде великий у Господа (ст. 15). Як людина, посвячена Богові (назорей), не питиме ні вина, ні инших п’янких напоїв (Чис. 6:1 наст.), а з материнського лона буде напоєний тверезим упоїнням Духа (sobria ebrietete Spiritus). І тому буде кимось більшим за пророків, котрі сповнювалися Святим Духом на час виконання свого завдання. Іван буде сповнений Духом постійно.
