Втеча до Єгипту
13 Як вони ж відійшли, ось Ангол Господній з’явивсь у сні Йосипові та й сказав: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити.
Уривок Мт. 2:13-23 – це останній акт Матвієвої історії про дитинство Ісуса. Уривок складається з трьох коротких дій, кожна з яких закінчується біблійною цитатою. Дія перша (ст. 13-15 – цитата: Ос. 11:1) розповідає про те, що Йосип отримав веління з Дитятком і Його Матір’ю втікати до Єгипту. Йосип негайно виконав веління ангела. У дії другій (ст. 16-18 – цитата: Єр. 31:15) сказано про гнів Ірода і його наказ повбивати у Віфлеємі дітей, яким не виповнилось два роки. Дія третя (ст. 19-23 – цитата: Іс. 11:1) веде мову про наступне ведіння ангела, адресоване Йосипу по смерті Ірода. Йосип виконує веління і повертається в ізраїльську землю, та, побоюючись Архелая, сина Ірода, оселяється в Назареті в Галілеї.
Вищезгадані три епізоди сформувались явно під впливом оповіді про Мойсея (Вих. 1-4). І в Матвія і в Книзі Виходу є ті самі головні теми: небезпека смерти, втеча, повернення. Як бачимо, залежність від Старого Заповіту існує не лише у т.зв. рефлексійних цитатах, а й у помітному зв’язку з історією Мойсея. Найважливіші подібності стосовно до оповіді євангелиста Матвія такі: фараон наказує вбити юдейських немовлят – хлоп’яток (Вих. 1:22). Дещо згодом Мойсей утікає з Єгипту, бо його життя в небезпеці (Вих. 2:15). Після смерти фараона Мойсей отримує веління повернутися і негайно його виконує (Вих. 4:19-20). Окрім подібности в подіях можна зауважити певну подібність у лексиці. Напевно, Матвій мав на гадці історію Мойсея, коли описував історію Ісуса. Фараон є прототипом Ірода, Мойсей – Ісуса. Той, хто вивів свій народ з Єгипту є есхатологічним прототипом того, хто спасе “людей Своїх від їхніх гріхів” (Мт. 1:21). Історію Мойсея почали вважати заповітом того всього, що мало спіткати Ісуса. Причиною посилання на Мойсея було не лише те, що він – найвидатніша постать Старого Заповіту (Втор. 34:11), а й передовсім те, що згідно з Божою обітницею в книзі Второзаконня (Втор. 18:15-18) Бог мав послати народові у визначений час пророка, подібного до Мойсея. Коли Матвій представляє Ісуса, порівнюючи Його з Мойсеєм, цим самим наголошує, що обітниця з Второзаконня виконана.
Однак водночас Ісус є кимось більшим за Мойсея. Адже якщо Мойсей за велінням Бога вивів народ з Єгипту – Ісус виводить усіх людей з неволі гріха (Мт. 1:21). Якщо Мойсей рятує народ, чинячи чуда в пустелі (Вих. 16-17; вода, манна, перепелиці) – Ісус після Нагорної проповіді чинить чуда, гуртує в одне ціле Божий народ. Так само, як і Мойсей, був обраний Богом, щоб прийняти і передати народові Закон (пор. Вих. 19:3 з Мт. 5:1; 8:1), так і Ісус авторитетно проголошує Свою етику, не усуваючи старого Закону. Нарешті, як Мойсей був посередником завіту Бога зі Своїм народом, так само Ісус через Свою смерть укладає Новий Заповіт з Богом (Мт. 27:45-56).
14 І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. 15 І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: Із Єгипту покликав Я Сина Свого.
“Візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту…”
Йосип слухняно виконує веління ангела. Євангелист не вдається в подробиці, а саме: якою дорогою йшов Йосип до Єгипту, скільки тривала подорож, як довго Свята Родина перебувала в Єгипті і т.ин. Мабуть, оповідь є скороченою версією Передання. Не дивно, що апокрифічне Передання заповнило прогалини, немало при цьому фантазуючи. Згадка про нічний час утечі, можливо, певним чином пов’язана з нічною порою, коли схоплено Ісуса. Може також бути свідченням негайного виконання веління ангела. Йосип виявляється турботливим опікуном. Цього разу Ісус уникнув пастки. В оповіді про Страсті Ісус каже, що міг би попросити Отця, і Він дав би більш як дванадцять легіонів ангелів для захисту; але настав час, щоб збулося Писання (Мт. 26:53-54). Проте зараз до цього ще далеко. Тому – веління ангела. Нічний час, мабуть, полегшив непомітний відхід Святої Родини.
Про перебування Ісуса в Єгипті євангелист Матвій нічого не пише. Натомість рабинські джерела згадують – хоча й у полемічному контексті – про перебування Ісуса в Єгипті. Так само незалежні від Матвія і полемізуючі з християнством поганські джерела повідомляють про перебування Ісуса в Єгипті. Там Він мав нібито навчитися мистецтва чорної магії. Згадані джерела мало допомагають у з’ясуванні історичности Мт. 2:13-23, бо пишуть про перебування дорослого Ісуса в Єгипті. Окрім цього, виникає запитання, наскільки вони незалежні від Матвієвої оповіді?
У цілому згаданому уривкові Ісус змальований як Той, котрий Собою повторює історію Свого народу. Ісус і Його Родина порятувалися, але порятувалися завдяки втечі. Багато мешканців Палестини упродовж цілих століть знаходило в Єгипті притулок (пор. 2Мак. 5:8,9). З цього приводу Бог наказував Ізраїлю приязно ставитись до біженців, бо вони самі були чужоземцями в Єгипті (Вих. 23:9). Оповідь сповіщає також про майбутнє відкинення: Син Людський не матиме місця, де б міг голову прихилити (Мт. 8:20). Те, як світ трактує Ісуса, не обіцяє кращого ставлення до Його учнів і послідовників (Мт. 10:22-25). Мають бути готові до ворожости, неправдивих оскаржень і навіть до смерти в ім’я Ісуса (Мт. 10:17-39; 13:21; 16:24-27; 24:9-14; пор. 1Сол. 3:3; 1Пет. 4:12-13).
16 Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав.
Перебування Ісуса в Єгипті закінчилось зі смертю Ірода, так само, як перебування Мойсея в Мідіяні тривало аж до смерти фараона (Вих. 4:19). Євангелиста не цікавлять подробиці подорожі і перебування Святої Родини в Єгипті. Натомість він намагається збагнути їх богословське значення. Що Бог замислив, виславши Ісуса до Єгипту? Відповідь знаходить у словах пророка Осії: “З Єгипту покликав Я сина Свого” (Ос. 11:1). Осія каже про Ягве, Який промовляє і нагадує народові часи, коли вивів Ізраїль з Єгипту, як батько свого сина. Євангелист у переконанні, що Бог вже тоді мав на увазі Ісуса, виймає слова Ягве зі старозавітного контексту й відносить до особи Ісуса. Таке виривання слів з контексту чуже для нашого способу пояснення Святого Письма, але гармоніює з юдаїстським способом екзегези, яка надавала нового значення висловлюванням через поєднання слів і понять. Євангелистові неважко відносити текст до Ісуса також тому, що християнська традиція в часи перед Матвієм показувала Ісуса як Того, котрий відновлює і повторює деякі події з історії Ізраїлю. У такий спосіб євангелист зображає шлях Ісуса на тлі шляху Ізраїлю. За допомогою такого актуалізуючого віднесення євангелист стверджує, що Ізраїль і справді згідно з Ос. 11:1 та Вих. 4:22 є первородним сином, але справжнім уподобаним Сином Божим є Ісус (пор. голос під час хрищення і преображення Ісуса, Мт. 3:17; 17:5). Той новий Син від початку Свого життя іде по землі шляхом Свого народу. Ісус поділяє долю Свого народу.
У поверненні з Єгипту повторюється чудо виходу. Як Ягве в незвичайний спосіб провадив Ізраїля через пустелю, так само незвичайно супроводить Ісуса. В Ісусі повторюється і доповнюється вихід з Єгипту. Визволення чиниться ще раз. Це спасіння, яке чиниться в Ісусі Христі, є есхатологічним і стосується всіх головних випробувань Ізраїлю.
17 Тоді справдилось те, що сказав Єремія пророк, промовляючи: 18 Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх…
“Тоді Ірод […] послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше…”
З історії відомо, що панування Ірода було позначене численними вбивствами невинних людей. Однак це ще не доказ історичности оповіді про вбивство немовлят. Щоправда, не можна цього відкинути (Йосип Флавій не згадує про вбивство немовлят, але міг це пропустити як “неважливий” інцидент). Однак зв’язок Матвієвої оповіді з оповіддю про Мойсея підводить до богословської інтерпретації: жорстокість світської влади, що захищає своє існування, не в змозі знівечити спасенних намірів Бога, а Ірод не може бути справжнім царем юдеїв, якщо вбиває дітей Ізраїлю. На самому початку Свого шляху Ісус стає перед лицем великої небезпеки. Цього разу зміг уникнути смерти. Уникне її вдруге. Та врешті-решт, вороги Ісуса розіпнуть Його на хресті. Від самого початку життя Ісуса в смертельній небезпеці.
Черговий раз євангелист покликається на слова Святого Письма. Приводом до цього, правдоподібно, є могила Рахилі, яка згідно з традицією тих часів мала бути при дорозі до Віфлеєму. Саме цій Рахилі пророк Єремія вкладає в уста гірке ридання з приводу взяття в полон синів Ізраїлю (Єр. 31:15). Місцевість Рама згадана тому, що за стародавньою традицією могила Рахилі була саме тут, на північ від Єрусалиму (1Сам. 10:2). Матвій обґрунтовує – подібно, як у 2:15 – трагічну подію вбивства віфлеємських дітей, посилаючись на текст Святого Письма. Згідно з тим, що сказав пророк, Рахиль, мати цілого Ізраїлю, яка похована в Рамі (1Сам. 10:2; Єр. 31:15) у шести милях на північ від Єрусалиму, гірко ридає через поневолення ізраїльтян. Проте контекст сказаного пророком сповнений надії. Глави Єр. 30-31 є “Книгою утішання”, до якої входить провіщення Нового Заповіту (Єр. 31:31-34). Таким чином, болісні за своєю суттю слова Єр. 31:15 обрамлені зверненням до месіянських радощів. Аналогічно Матвієва оповідь про месіянську радість і сповнення прикриває смуток з приводу смерти дітей у Віфлеємі.
Згідно з иншою традицією, імовірно, поширеною в часи Матвія, могила Рахилі була на окраїні Віфлеєму, у п’яти милях на південь від Єрусалиму (Бут. 35:19; 48:7). Вуха євангелиста, який більше, ніж двоє инших синоптиків[1], заглиблюється в історію Ізраїлю, чують у лементі батьків у Віфлеємі голосіння Рахилі. Рахиль, мати Ізраїлю, плаче не лише за вигнанцями в VI ст. перед Р.Х. Її лемент стосується також убитих набагато пізніше віфлеємських дітей. Через заміну “своїх дітей” на “своїх синів” (Єр. 31:15) висловлена думка, що Рахиль оплакує також єврейський народ, який замикається перед своїм Месією. Тема страждання невинних дітей потрактована побічно. Євангелист оповідає про їх убивство без емоцій. І в пізнішій екзегезі не приділено цьому питанню багато уваги. Більшість коментаторів зазначала, що краще вмерти за Христа, аніж жити в гріху, або що з-поміж віфлеємських дітей Ісуса врятовано, щоби зміг померти за всіх.
В образі Ірода, який постановляє вбити Ісуса, вперше зустрічаємося в євангелії дитинства зі злом. Згідно з Матвієм, зло постійно протистоїть Божим намірам. Це зло сягає своєї вершини в події розп’яття, і з ним пов’язані деякі висловлювання з євангелія дитинства. Водночас явним є Провидіння, яке береже Дитятка Ісуса. Доброзичливі наміри Бога не можуть бути знівечені. Месійна Галузка, обіцяний нащадок Давида, вже прийшов у світ. Прийшов, як народ Ізраїлю, з Єгипту, після років вигнання, до Галілеї, принісши світло тим, хто залишається в темряві. Жодна з цих подій не була випадковою. Усе має своє місце в плані Бога.
19 Коли ж Ірод умер, ось Ангол Господній з’явився в Єгипті вві сні Йосипові
[1] Синоптики – від грецького слова “synopsis”, яке означає “погляд, що обіймає разом усю цілість”. Перші три євангелисти називаються “синоптиками” через подібність викладу в Євангеліях.
