“Мудреці прибули […] зо Сходу…”
Слово “маг” (“мудрець”)[1], яке походить з перської мови, вказує на людину, яка має таємні знання, зокрема знання про рух небесних тіл. Згадка про те, що мудреці були “зі Сходу”, давала підставу припускати, що походили з Месопотамії чи з Північної Аравії. Проте найпоширенішим є переконання щодо їх вавилонського походження. На користь цього останнього припущення свідчить факт, що у Вавилонії була потужна єврейська діяспора, тому очікування Месії там було актуальним. На иншу думку, мудреці мали б походити з Персії, де були окремою кастою. В їхній доктрині, на яку мав вплив Заратустра, була ідея якогось очікуваного спасителя, який мав прийти в невизначеному майбутньому. Ідея такого спасителя могла злучитися з юдейською ідеєю Месії і в такий спосіб породити імпульс до подорожі на Захід і до Єрусалиму. Отже, подорож мудреців, з огляду на історичні обумовлення, не є неможливою, бо ж очевидних і однозначних передумов, що заперечували б появу мудреців у Віфлеємі, властиво, не існує.
Проти історичности події – появи мудреців у Віфлеємі – свідчить брак доказів цього факту як у Новому Заповіті, так і в небіблійній літературі. Проти історичности події, так, як вона подана, свідчить також те, що ціла оповідь, найімовірніше, служить головній темі, щоб унаочнити і протиставити відкинення Ісуса провідниками юдаїзму Його прийняттю поганами. Істотно, що оповідь про мудреців є ніби коментарем до Мт. 8:11, де читаємо: “Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом“. У такому разі історичною основою оповіді були б не так події часу дитинства Ісуса, як подальше відкинення Його провідниками юдаїзму і винятковий успіх християнської місії серед поган. Очевидно, така інтерпретація оповіді найправдоподібніша та обґрунтована.
Якщо “спасіння від юдеїв” (Ів. 4:22), тобто якщо Месія Спаситель походить з роду Авраама і Давида, то – на думку євангелиста – погани в особі мудреців як своїх представників мали право з’явитись в Єрусалимі, щоб розпитати про новонародженого юдейського царя. Вищість Ізраїлю стосовно поганських народів у тому, що він має слово Боже. І тому первосвященики і книжники можуть негайно подати докладну інформацію про місце народження Месії. Однак це знання не є їхнім провідником. Навпаки, воно стає приводом для переслідування (Ірод). Ті, котрі иншим вказують дорогу, самі залишаються на місці. Отож, мудреці відходять з Єрусалиму. Єрусалим виконав свій обов’язок. Завдяки своєму привілею, що наданий йому у Святому Письмі, вказав дорогу поганам. А що сам залишається на місці, то проводирство бере на себе зірка. З її допомогою мудреці відшукають Дитятко з Марією, вклоняться і повернуться у свій край. Юдаїзм уже не потрібен: мудреці пустились иншою дорогою.
Про мудреців з погляду паренези
Окрім історичного та христологічного пластів у Матвієвій оповіді (Мт. 2:1-12) з’являється також паренетичний[2] пласт. Євангелист, оповідаючи про різдво Ісуса, намагається додати віруючим бадьорости перед лицем труднощів, а також напоумити їх. В образі мудреців бачимо взірець невтомного пошуку Ісуса і Бога. Шлях до Ісуса і Бога нелегкий, вимагає відваги, а також вірности обраній меті, вимагає довготривалої наполегливости. Отже, шлях мудреців є відображенням шляху людини до Бога. На цьому шляху можна зауважити кілька етапів.
Початковим етапом є пошук, з’ясування, запитування. Саме тому, що мудреці щоночі спостерігали за зоряним небом, тому що ставили запитання, тому що шукали відповіді, зробили відкриття. Тим відкриттям була нова зірка. Подібно буває на шляху людини до Бога. На початку цього шляху є прагнення чогось більшого, є пошуки і туга за трансценденцією.
Мудрецям замало відкрити зірку. Намагаються відкрити її значення, довідатись, до чого вона закликає, що обіцяє. Щоб у цьому переконатись, треба рушати в дорогу. Треба залишити місце, в якому стільки літ перебували і в якому так добре почувались. Треба рушати у невідомість. Вирушання в дорогу пов’язане завжди з деякою непевністю. Попри це вирушили. Так само людина, яка шукає Бога, має зуміти зібратись у довгу і, бува, важку дорогу в невідомість. Невідомо, які люди і діла трапляться на цій дорозі.
Дорога до Юдеї далека. Минають дні. Із цих днів творяться тижні, із тижнів – місяці. Виникають сумніви, з’являється втома і знеохочення. Не иншою є дорога тих, хто вирушив на пошуки Бога. Коли мине період ейфорії, запалу, виникає втома, пригніченість і рутина.
У довгій дорозі буває, що хмари закривають небо і зірка зникає зовсім. Коли бракувало світла зірки, мудрецям залишалося міркувати, роздумувати, доходити висновків і набиратися снаги. Подібно буває на шляху шукачів Бога. Бог промовляє лагідно і непомітно. Буває, що начебто взагалі не чути Його голосу. Людина перебуває в темряві, і їй здається, що стоїть на місці, чи точиться назад, чи не йде в правильному напрямку. Потрібна велика чутливість, щоб у невидимих сигналах віднайти Божі знаки.
Коли мудреці добуваються нарешті Єрусалиму, довідуються, що це не тут. Отримавши потрібні відомості, вирушають до Віфлеєму, і тоді раптово з’являється зірка, яка попри всі закони змінює дотеперішній курс і прямує на південь. Чи це не якийсь обманливий і примхливий проводир, який веде, якщо й до мети, то явно манівцями. Чи такий проводир не знеохочує? Бог також веде людину до мети иноді окружним шляхом. Буває, треба піти цим окружним шляхом. Хто до цього не готовий, може не дійти до мети.
Мудреці не йшли поодинці. Напевно, радились у дорозі, заохочували, підбадьорювали одне одного, виявляли взаємодопомогу. Так само на шляху людини до Бога. Людина, яка шукає Бога, потребує розмови з приятелями, потребує їхньої підтримки, але і сама дає її иншим. Якщо чогось не знає, має нагоду запитати і довідатись про це від инших.
Нарешті мудреці приходять до мети своєї подорожі, до Віфлеєму. Тут закінчення і здивування – адже очікували побачити Царя, а тут Дитятко. Мудреці не влаштовують допиту, не розпитують з недовірою, а падають ниць перед Дитятком і підносять дари. Так само буває з людьми, що шукають Бога. Якщо не бути готовим побачити Бога в малих людях і малих ділах, можна взагалі Його не побачити.
Оповідь про мудреців у християнських віруваннях
Вплив згаданого тексту на християнські вірування був напрочуд розлогим. Виникло чимало легенд і переказів, які спиралися на тексти Старого Заповіту. Розповідали вони насамперед про походження мудреців. Святий Юстин (+150 після Р.Х.) повідомляє, що походили вони з Аравії, найімовірніше, на підставі Пс. 72:10 і Іс. 60:6. Однак більше схилялись, а надто в християнському мистецтві, до думки про походження мудреців із Персії (Клемент Александрійський). Зрідка їхньою батьківщиною вважали Месопотамію чи Єгипет. У середньовіччі з’явилось переконання, нібито мудреці уособлювали землі Сема, Яфета і Хама, тобто цілу вселенську Церкву (св. Беда).
Число мудреців довший час не було відоме. У Західній Церкві рано утвердилось число трьох, але в сирійських церквах йшлося про дванадцятьох разом з їхньою свитою. У легендах сказано також про час прибуття мудреців. Спочатку на підставі Мт. 2:16 вважали, що було це через два роки після різдва Ісуса (Евсевій), але перемогла думка Августина, який казав про тринадцятий день від різдва Ісуса. Сталося це під впливом свята Богоявлення, яке на Заході втратило первісний характер Господнього Різдва на користь 25 грудня. Свято Богоявлення стало відтоді святом трьох царів.
У малярстві катакомб мотив мудреців використовували вельми часто в зображеннях Різдва. У середньовіччі театральні вистави і містерії про трьох царів були як численними, так і розмаїтими. Для християнської паренези важливо було те, що із зображуваними постатями можна було ідентифікуватись. Від часів пізнього середньовіччя так звані реліквії трьох царів, які були перевезені до Італії під час хрестових походів, цісар Фрідріх Барбаросса переніс до Кельну, де вони зберігаються і нині.
У середньовіччі мудреців почали називати царями, мабуть, спираючись на Іс. 60:3 і Пс. 72:10 наст. Однак незабаром цю думку екзегети полишили. У народних віруваннях – як відомо – назва ця досі побутує. У ранньому середньовіччі мудрецям дано імена: Каспар, Мельхіор і Бальтазар. У середньовічних легендах Каспар був юнаком без бороди, Мельхіор – сивобородим старцем, Бальтазар – темношкірим, згодом – чорношкірим. Легенди розповідають про їхнє повернення морським шляхом, а відтак про навернення за сприяння св. апостола Хоми.
В історії впливу згаданого уривка велика увага приділялась дарам мудреців. У межах христологічного тлумачення від часів Іринея миро було символом страждань і смерти Ісуса (Мр. 15:23; Ів. 19:39), золото належалося Ісусові як Цареві, ладан – як Богові, миро – як людині. Колись вважали, що ладан вказує на первосвященицьку величність Ісуса (Максим із Турина). Більша розмаїтість була в межах паренетичного тлумачення від часів раннього середньовіччя: золото, ладан і миро – це иноді: розумна віра, правильне мислення і добрі діла, иноді: добрі діла, молитва й умертвіння або: розважливість, молитва й умертвіння. Окрім цих пояснень, розповідали, що золото даровано з огляду на вбогість Святої Родини, ладан – з огляду на місце народження Ісуса – хлів, а миро мало забезпечити здоров’я Дитяткові.
[1] У польському перекладі Євангелія вжито слово “маг”, в українському – “мудрець”. – Прим. пер.
[2] Паренеза – (грец. parainetikos) нагадування, повчання, заохочення і зміцнення віри. – Прим. ред.
