Матвія 25:31-46 – Про суд Господній
«Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили. Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в’язниці і Мене не відвідали ви. Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці і не послужили Тобі? Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили! І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя.»
Однією з найбільших подій XX століття було заснування Міжнародного суду, який розташовується в Гаазі (у Нідерландах). Слід визнати, що це свідчить про вражаючий стрибок вперед у розвитку світового правосуддя. До недавнього часу навіть проектування будь-якого міжнародного закону було важким завданням. Але за останнє століття ми стали свідками жахливих масових злочинів проти людяності, і члени світової спільноти вирішили, що більше не можна спостерігати за ними зі сторони.
Справедливість – одне з найпотаємніших бажань людства. Коли її немає, ми в глибині душі відчуваємо, що відбувається щось неправильне. Справедливість важко виявити, і ще важче запровадити її на практиці, що ніколи не зупиняло людей, які шукають справедливості. Це поняття означає не просто покарання аморальності, але щось набагато більше – повернення світу до первинної рівноваги.
І християни, і юдеї (як і послідовники деяких інших релігій) переконані в тому, що наше пристрасне бажання справедливості походить від Самого Бога. Багато хто вірить, що врешті-решт Бог встановить справедливість у всьому світі, про яку Гаагський суд може тільки мріяти. Тільки тоді світ буде приведений до ладу.
Частиною біблійної картини майбутнього є відновлення справедливості в результаті приходу Сина Людського. В останній проповіді Ісуса з Євангелія від Матвія ми зустрічаємося не із звичайною притчею, а з описом небесної сцени, яка виглядає продовженням 24-го розділу. Ісус буде поставлений як правитель світу, займе почесне місце («засяде на престолі слави Своєї»), і усі ми станемо свідками Його праведного суду.
Згадка про пастуха, який відділяє овець від козлят (вірші 32,33), другорядне стосовно суті цього уривка, як би сильно тема різної оцінки народів не володіла уявою читачів. На Близькому Сході і зараз кіз і овець пасуть разом, але на ніч менш стійких до холоду кіз відводять у тепліше місце.
Отже, про що ж ця розповідь?
З одного боку, вона розповідає про «останній суд». Західні християни знайомі з цією ідеєю завдяки картинам і багатьом класичним творам. Але той критерій Господнього суду, який представлений у цьому уривку, виглядає для нас досить несподіваним. Усе залежить від того, як люди поводилися з «одним з найменших братів» Господніх. Хто ж такі ці брати?
Ісус якось сказав, що для Нього брат, сестра і мати – це ті, «хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме» (12:50). Значить, ті євреї, які не прийняли Ісуса як Месію, будуть судимі залежно від того, як вони ставилися до Його послідовників (яких Він вважає членами Його справжньої сім’ї).
Звичайно ж, у цьому уривку з Євангелія говориться і про те, що християни повинні піклуватися про будь-яку людину так само, як про самого Ісуса; це має бути саме собою зрозумілим. Але все таки сенс притчі – не лише в цьому звичному тлумаченні.
Ця розповідь є апогеєм проповіді Ісуса в попередніх розділах, де Він звинувачував Своїх співвітчизників (особливо їх уявних лідерів) і говорив про Своє майбутнє вознесіння відповідно до біблійного образу Сина Людського. У даному контексті розповідь про Божий суд над світом виглядає абсолютно інакше, ніж його зазвичай уявляли євреї. Ісус оголошує, що Він судитиме світ відповідно до того, як народи ставилися до того Ізраїлю, який вже оновлений Ним. Суд над народами завжди вважався частиною призначення Месії (наприклад, Пс. 2:8-12), який часто уявлявся пастухом (наприклад, Єз. 34:23). Можливо, саме тому в сцені суду Ісуса використані вівці і козляти.
Але коли Ісус посяде на Свій престол, оточений усім ангельським воїнством? Ми вже стикалися з описом цієї події у вірші 16:27. І я вже висловлював припущення, що і в цьому тексті, і вірші 24:30 (про подяку Синові Людському) Ісус говорив не про Своє друге пришестя, а про ті події, які стануться на очах людей Його покоління. Відповідно до багатьох новозаповітних текстів (наприклад, 1Кор. 15:25-28), Ісус вже править світом як його повноправний Пан. Чи не повинні ми вважати, що суд, про який говориться в цьому уривку, відбувається упродовж усієї людської історії – з часу воскресіння і вознесіння Христового до сьогоднішнього дня? Можливо, «останній суд» постійно рухається нам назустріч?
Звичайно ж, одного разу Боже правосуддя над світом відбудеться остаточно. Врешті-решт, про це говорять інші євангелісти, і апостол Павло у своїх посланнях (наприклад, Рим. 2:16, 2 Кор. 5:10). А Матвій нагадує нам про те, що Ісус, Який вже править світом, піклується про Своїх послідовників – як про Своїх братів і сестер – на усіх шляхах їх життя.
Чи не здається це тлумачення егоїстичним і самовдоволеним? Можливо, якщо мати на увазі тільки благополучне західне християнство. Ні, якщо ми згадаємо про те, що в багатьох країнах братів і сестер Христових зневажають, ганьблять, переслідують і вбивають. Уявіть, як ця розповідь повинна була надихати перших читачів Євангелія від Матвія і яку надію вона може вселити в багатьох людей у наші дні.
Матвія 26:1-13 – Ісус готується до смерті
«І сталось, коли закінчив Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням: Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Людський Син буде виданий на розп’яття. Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайяфою, і радилися, щоб підступом взяти Ісуса й забити. І вони говорили: Та не в свято, щоб бува колотнеча в народі не сталась.
Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Симона прокаженого, підійшла одна жінка до Нього, маючи алябастрову пляшечку дорогоцінного мира, і вилила на Його голову, як сидів при столі Він. Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: Нащо таке марнотратство? Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим. Зрозумівши Ісус, промовив до них: Чого прикрість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені. Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте. Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на похорон Мій. Поправді кажу вам: де тільки оця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, на пам’ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!»
Я стояв біля підніжжя гори Айгер у Швейцарії. Навіть вдень тут було холодно, оскільки сонце ніколи не проникало на її північний схил. Я бачив величезні валуни біля початку підйому, відомого з телепередач і глянсових книжечок на альпіністську тему. Високо-високо на схилі я ледве міг розрізнити три групи альпіністів, які виглядали кольоровими точками. Очевидно, дві групи почали підйом удосвіта сьогодні, а одна – ще вчора. Значить, ці альпіністи провели ніч, прив’язані до скель на висоті близько кілометра, і тепер вони дерлися до вершини, оповитої хмарами.
Прямовисна кам’яна стіна заввишки в півтора кілометри виглядала так, як ніби якийсь велетень відрубав сокирою пологу частину схилу з його лісами і лугами. Ця стіна, що загороджує сонце, непереборна і страхаюча, притягувала мене як магніт. Хоча час моїх альпіністських подвигів давно минув, я добре розумів, чому весь час знаходяться люди, готові ризикувати своїм життям, підіймаючись на вершину саме тут.
От як ми повинні себе почувати, стоячи біля підніжжя такого ж крутого схилу наприкінці Євангелія від Матвія. До цього місця ми йшли розміреним кроком через долини і пагорби історії, сідали послухати чергову притчу, проповідь Ісуса. Ми йшли дорогою під галілейським сонцем, коли Його учні поступово дізнавалися про ознаки Царства Божого. Разом з ними ми прибули в Єрусалим і стали свідками вражаючих подій. Але тепер ми стоїмо біля підніжжя прямовисної скелястої стіни, і вона не може не здаватися нам непереборною і страхітливою.
Смерть Ісуса з Назарету – одна з найзнаменитіших і поворотних подій в історії людства. Перш ніж приступити до детального аналізу цього уривка, слід прочитати два наступні розділи на одному диханні – при зачинених дверях і вимкненому телефоні. Дозвольте усьому сказаному там справити на вас належне враження.
Оповідання Матвія примушує голову паморочитися. Адже після зіткнення з владою в Єрусалимі Ісус міг би повернутися назад у Галілею, учити людей правильно молитися, наприкінці життя стати шанованим пророком з довгою сивою бородою. Але замість цього ми бачимо прямовисний зріз історії, неначе розрубаний величезною сокирою, яка залишила незахищеними почуття, очікування, страхи безлічі людей – і євреїв, і інших народів, і наші власні.
Вершину не завжди видно, найчастіше вона ховається за хмарами. Я провів більшу частину свого життя, намагаючись молитися, роздумувати, говорити і писати про значення Ісусової смерті. І, чесно кажучи, іноді мені все здається надзвичайно ясним, а іноді я знову нічого не можу зрозуміти. Богослов’я схоже на гори: ніколи не можна бути упевненим, що вершина – саме там, де ми бачимо хмари. Припущення про те, чому помер Ісус, подібні до мап або старих фотографій гір, зроблених здалека. Вони по-своєму точні і можуть бути корисними, особливо коли все навколо приховано хмарами. Але мапи не можуть порівнятися з вашим власним сходженням на вершину – і з тим видовищем, що відкриється перед вами в ясний день. Коли ви окинете поглядом усе, що простягається внизу, то втратите дар мови, і ви не зможете описати побачене.
Завжди знайдуться люди, які намагалися вдертися на гору, пройшли половину шляху і спустилися вниз, заявивши, що це неможливо чи справа не вартує таких зусиль. Деякі християни, включаючи (на жаль!) священнослужителів, не готові дістатися до вершини гори, щоб ясно побачити смерть Ісуса в усьому її жаху і красі. Але повірте, що справа того вартує. А апостол Матвій буде прекрасним гідом, якщо ми дозволимо йому вести нас вгору крок за кроком.
В останніх розділах євангеліст знайомить нас з величезною кількістю нових персонажів. Ми чуємо їх голоси, коли вони сперечаються і плетуть змови, відправляють богослужіння і плачуть. Ми відчуваємо їх хвилювання і паніку, їх політиканство і замішання, їх шок і душевну травму, їх ненависть і надію.
Матвій відводить кожному належне місце і тримає рівновагу в оповіданні за допомогою центральних фігур – Кайяфи і Петра. Ролі без слів належать дружині Пилатовій і рабиням, які вказують на Петра. Ми неначе на власні очі бачимо темну фігуру Юди і пару розбійників, розіпнутих по обидві сторони від Христа. Усі вони вписані в драму головного героя, доля якого височіє над усіма іншими. Читаючи цю історію, ви майже напевно зустрінете образи, в яких зможете дізнатися і себе, і тих, хто допоможе вам підійматися на вершину.
Сходження почнеться саме з цього уривка, і біля підніжжя гори вже зібралися ті, хто дивиться вгору – на Ісуса – під різними ракурсами. Для первосвящеників і старійшин смерть Ісуса є політичною необхідністю, оскільки Він поставив під сумнів їх владу і оволодів уявою натовпу. Ці володарі взагалі не замислюються про те, чи є Він істинним пророком, чи може виявитися Месією Ізраїлю. Їх відверте політиканство, не прикрашене навіть видимістю прагнення до правосуддя, не міняється упродовж усієї історії. Чи знаєте ви подібних людей? Чи не бачили ви колись такої людини у власному дзеркалі?
У нашому уривку з Євангелія описується вечеря, яка відбулася перед Таємною вечерею. Тут ми бачимо безіменну жінку, чия любов до Ісуса вилилася в акт несподіваної краси – подібно до альпійської квітки серед голих скель у горах. Звичайно ж, деякі люди люблять збирати такі квіти і отримувати з них користь: вирощувати у своєму саду, продавати. Але прекрасне Боже творіння призначене не для цього – як і відданість Христу. Коли людей полонить Його особа і Його хресний шлях, їх любов до Нього може стати надмірною і марнотратною. Ісус відвертається від тих, хто бурчить за це на жінку і приймає її відданість.
Ісус вже знає, що невдовзі має статися, і починає пояснювати це учням. Наближається Пасха – велике свято звільнення євреїв з єгипетського рабства. Для первосвящеників це лише означає, що час для політичних вбивств несприятливий. Для Ісуса наближається час, коли Заповіт буде оновлений, гріхи людей буде прощено, коли Бог знову відкриє шлях через Червоне море, коли свобода буде досягнута через смерть Його первістка…
Ісус знає, що це станеться швидко і несподівано, тому тоді вже не буде часу належним чином помазати миром Його тіло, і це помазання має бути здійснене за вечерею у Віфанії. Історія починається з відчуття необхідності термінової підготовки. Поквапимося, на нас чекає довгий підйом до вершини.
