Матвія 21:12-22 – Про Храм і фіґове дерево
«Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони продавцям голубів. І сказав їм: Написано: Дім Мій буде домом молитви, а ви робите з нього печеру розбійників. І приступили у храмі до Нього сліпі та криві, і Він їх уздоровив.
А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що Він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: Осанна Сину Давидовому, обурилися, та й сказали Йому: Чи ти чуєш, що кажуть вони? А Ісус відказав їм: Так. Чи ж ви не читали ніколи: Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу? І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфанію, і там ніч перебув.
А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фіґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов. І до нього Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки! І фіґове дерево зараз усохло. А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: Як швидко всохло це фіґове дерево!… Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із фіґовим деревом, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те! І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите.»
Одного разу жив-був великий цар, який вирішив захопити чуже місто і зробити його столицею своєї країни. Але це місто було розташоване на скелястій горі, і його жителі були упевнені, що зможуть легко відбити будь-які атаки. Коли цар зі своїм військом наблизився до міста, вони відправили йому глузливе послання: «Ти не увійдеш сюди; тебе відженуть навіть сліпі і криві» (2Сам. 5:6). Але воїни царя знайшли підземний хід, яким у місто поступала вода, проникли через нього в місто і захопили його. Цар не забув ворожого кепкування і тому видав наказ, що в його столиці не має залишитися жодного сліпого чи кривого. Цим царем був Давид, а захопленим містом – Єрусалим. Так склалася приказка, згадана в Біблії: «Сліпий та кривий не ввійде до дому» Господнього (2 Цар. 5:8) – в Єрусалимський Храм.
Тепер ми готові зрозуміти, що ж Матвій намагається розповісти про поведінку в цьому Храмі нового Царя – Ісуса – через тисячу років після Давида. З традиціями Храму Ісус вчинив так само, як із столами грошомінів: Він їх поперевертав. Пам’ятаючи про ставлення Давида до сліпих і кривих, звернемо увагу на текст, який є тільки в Євангелії від Матвія: «І приступили у храмі до Нього сліпі та криві, і Він їх уздоровив» (в. 14). Ті, кого раніше зневажали і не пускали в Храм, тепер були привітно прийняті і зцілені. Ця значна подія була підсумком усієї попередньої пастирської роботи Ісуса.
Але що означали інші Його вчинки, про які говориться в цьому уривку? Ісус не намагався захопити Храм силою, як чекав багато хто. Його дії насправді не були спрямовані ні проти грошомінів, ні проти продавців голубів, які заробляли на життя своєю торгівлею. Для жертвопринесень людям треба було купувати «чистих» тварин, причому це можна було зробити тільки за особливі храмові гроші. Система правил такої торгівлі вважалася встановленою Богом, а місією Храму було день у день зближувати Ізраїль з Богом за допомогою безперестанної молитви.
Тому Ісусові слова про Храм, який стає «печерою розбійників», можна зрозуміти тільки в контексті Його епохи. «Розбійниками» тоді називали революціонерів, які хотіли узяти владу у свої руки і добитися тріумфу Ізраїлю. І Храм став підтримувати прибічників великої революції, за допомогою якої можна буде силою досягти Царства Небесного. Проти цього все життя боровся Ісус, починаючи з Нагорної проповіді. Щоб символічно виразити Свій протест, Він вирішив зруйнувати систему жертвопринесень, позбавивши людей можливості поміняти гроші чи купити голубів – нехай на короткий час. Це мало змусити їх замислитися про сенс існування Храму. У м’якшій формі ту ж мету мали зцілення кривих і сліпих у цьому Храмі. Усе це було несумісне з ідеологією військових перемог Ізраїлю і силового завоювання Царства Божого.
Глибоко символічним було і те, що Ісус зробив із фіґовим деревом. Він підійшов до нього в надії знайти фрукти, і, не виявивши їх, грізно заявив, що це дерево залишиться безплідним назавжди. Те ж саме стосується Храму, що не приносить плодів молитви. Про силу і значення молитви Ісус наполегливо говорить Своїм учням. І невипадково слова Ісуса про те, що по молитві «і гора може зрушитися і кинутися до моря», були сказані недалеко від гори Храмової. Це ще одне завуальоване попередження про те, що станеться з Храмом, коли прийде час Божого суду над «розбійниками».
Несподівано все, що робив Ісус у Галілеї, проявляється з новою силою в Єрусалимі. Христос дає людям благословення і повчання, які зазвичай вони могли отримати тільки в Храмі. Його владні дії – вже початок Божого суду над Храмом і його служителями. Конфлікт Ісуса з ними досягне свого апогею, коли пророк з Галілеї зіткнеться з головним первосвящеником.
І зараз нам варто замислитися про те, наскільки актуальні символічні дії Ісуса. Які структури у вашій країні прогнили зсередини, зрадили свої ідеали? Які організації, призначені для молитви і служіння Богові, пішли зовсім не тим курсом, до якого закликала Блага звістка Христова? Що ви можете змінити?
Матвія 21:23-32 – Питання про Івана
«А коли Він прийшов у храм і навчав, поприходили первосвященики й старші народу до Нього й сказали: Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав? Ісус же промовив у відповідь їм: Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей? Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо: Від людей, боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка. І сказали Ісусові в відповідь: Ми не знаємо. Відказав їм і Він: То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню.
А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику! А той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: Я не хочу. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову? Вони кажуть: Останній. Ісус промовляє до них: Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля, щоб повірити йому.»
Коли поліція нарешті упіймала чоловіка, підозрюваного у вбивстві, його відвели до відділку і почали запитувати: «Що ви робили на вулиці в цей час? Навіщо ви намагалися влізти в той будинок? Звідки ви прийшли? Кого ви бачили? Чому ви так злякалися, побачивши поліцейських?» Звісно, насправді за всім цим стояло єдине питання: «Ви скоїли це вбивство?» Але поліцейські не квапилися його задавати, щоб людина не відповіла відразу «ні», а спочатку розговорилася і могла би видати себе, проговорившись про якийсь важливий доказ.
Питання, яке дійсно хотіли задати Ісусу первосвященики і старійшини, могло б звучати так: «Ти дійсно вважаєш Себе Месією?» Усі інші питання, задані Йому в цьому і в наступному розділі, крутяться навколо цього головного питання. Чому?
А от і відповідь: саме Месії має належати влада над Храмом. Треба визнати, що Ісус увійшов до Храму і поводився там як хазяїн. Цей молодик з Галілеї прийшов у величну столицю країни, увійшов до Храму, яким споконвіку правили первосвященики, і раптом забрав у них владу! Ким же Він Себе вважає?
Усі знали, що тільки в Месії, благословенного Богом царя, може бути більше влади в Храмі, ніж у первосвященика. Ніхто не знав, коли це станеться. Лже-месії приходили і йшли, і от тепер з’явився Ісус. Природно, Його запитали: «Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?» (в. 23).
Ісусова відповідь є блискучим ходом. Він не хотів заплутати або збентежити людей, хоча це і сталося. Уявіть собі натовп, що спостерігає за напруженою дискусією, яка може обернутися строгим покаранням «сільського вискочки», але замість цього Він примушує міських мудреців визнати, що вони не знають відповіді на Його запитання.
Питання Ісуса про Івана Христителя ставить єврейських лідерів у скрутне становище: що б вони не відповіли, це може накликати на них неприємності. Але це ще не все. Ісусові слова – це ключик до питання про те, ким Він Себе вважає, але доки Христос не дає прямої відповіді. Читачі Євангелія від Матвія вже знають, що після Іванового хрищення Ісус отримав Боже благословення за допомогою Святого Духа (3:16-17). Вже тоді Він був названий улюбленим Сином Божим, тобто Месією. Ті люди, які визнавали Івана пророком, мали б розуміти, звідки в Христа влада поводити Себе в Храмі як Месія.
Але Ісус на цьому ще не закінчив дискусію, запропонувавши Своїм слухачам притчу про двох синів. Один з них каже батьку «ні», а потім йде і виконує його завдання, а другий каже «так», але нічого не робить. Ісус роз’яснює сенс цієї притчі так. Поведінка першого сина символізує митників і блудниць, які спочатку не корилися Богові, але, почувши Івана, розкаялися і кардинально змінили своє життя. Другий син – це первосвященики та інші релігійні лідери; здається, що вони виконують Божу волю, дотримуючи усі встановлені правила, але вони не послухалися Іванового заклику до покаяння. Тепер Сам Месія прийшов, щоб призвати їх до відповіді. Недивно, що їм це не сподобалося.
Завдання, яке ставить перед нами сьогодні цей уривок, полягає в тому, щоб переконатися в чесності нашої відповіді Христу. Чи не уподібнюємося ми другому синові, кажучи «так» Богові, але рухаючись в абсолютно невірному напрямі? Не менш важливе питання: що Ісусові послідовники повинні робити сьогодні, щоб спантеличити наших володарів звісткою про те, що Христос – істинний Господь світу? І якщо люди запитають нас, якою владою ми це робимо, чи зуміємо ми у відповідь говорити вже не загадками, а розповісти про самого Ісуса?
