Матвія 21:33-46 – Притча про винарів
«Послухайте іншої притчі. Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого. Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину! І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям? Вони кажуть Йому: Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно. Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших! Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити. І хто впаде на цей камінь розіб’ється, а на кого він сам упаде то розчавить його. А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він говорить. І намагались схопити Його, але побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.»
Минулої ночі мені приснився сон, але, на мій превеликий жаль, я його не запам’ятав. Коли я прокинувся, сон здався мені настільки важливим, що я хотів записати його, але не встиг. Цілий день я думав про нього, відчуваючи, що цей сон міг би відкрити мені щось важливе про мене самого чи про навколишній світ.
Одного разу в давнину цар поставив перед своїми радниками дивне завдання: не розповівши їм свого сну, цар хотів, щоб мудреці розтлумачили його. Він погрожував їм жорстокою розправою, якщо вони не зуміють зробити це. Можливо, цар відчував важливість свого сну, але просто не міг згадати його (як це сталося зі мною) або ж він просто хотів перевірити мудрість своїх радників. Справа здавалася безнадійною, поки одному пророку, по молитві його друзів, не було дароване особливе знання про царський сон.
Ця історія описана в 2-му розділі Книги пророка Даниїла. Царю приснився величезний істукан, голова якого була із золота, руки і груди – із срібла, живіт і стегна – з бронзи, ноги – із заліза, а ступні – із суміші заліза і глини. Коли по цих ступнях ударив камінь, увесь істукан впав і розбився вщент. Камінь же той «став великою горою, і наповнив усю землю» (Дан. 2:35). Тлумачення, яке дав пророк Даниїл сну царя Навуходоносора, жило в пам’яті євреїв до часу Христового. Цей сон був про царства світу і про Царство Боже.
Золото, срібло, бронза і залізо символізували світові царства, що змінюють одне одне, кожне з яких було слабкіше за попереднє. Згідно з пророчим сном, останнім буде крихке царство із заліза і глини, яке рухне, як і вся система світових імперій. На їхньому місці Бог «поставить царство, що навіки не зруйнується» (Дан 2:44), і Він буде по-новому правити світом.
У жодного єврея в Ісусові дні не виникло б труднощів з розумінням цих символів. Світові держави змінювали одна одну, починаючи з Вавилона і Персії, а зараз настав час Римської імперії, коли мав з’явитися той самий Камінь – Месія, який зруйнує цю імперію і встановить Царство Боже.
Як же все це пов’язане з притчею Ісуса про злих винарів, що убили сина хазяїна? Ісус пояснює це, цитуючи Псалом 118(117): «Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем» (в. 42). Син Божий (Камінь) – це той син з притчі, якого не прийняли винарі. Він помститься, коли повернеться його батько і віддасть виноградник іншим працівникам. Цікаво, що на івриті слова «син» (ben) і «камінь» (eben) відрізняються лише однією буквою.
Тому історія, розказана Ісусом, передбачає прийдешні події. Хазяїн винограднику (Ізраїлю) – це, звичайно ж, Бог; винарі – первосвященики і старійшини; раби хазяїна – пророки, зокрема Іван Христитель; сином хазяїна може бути тільки сам Ісус.
Ця історія повна глибокого сенсу, печалі і сили. Вона розповідає про те, як Ісус прийшов в Єрусалим, щоб призвати «винарів» до покаяння перед Богом. Ізраїль мав стати світлом Божого світу. І ця історія про те, як Ізраїль в особі своїх первосвящеників і старійшин відмовиться прийняти Христа і вб’є Його.
Можливо, Ісус вважав, що останнє царство із заліза, змішаного з глиною, – це не Римська імперія, а союз Ірода і первосвящеників. І це хистке царство паде, коли Камінь нарешті впаде на нього. Але перш ніж цей Камінь (Месія) стане головним у будівлі світу, Він буде знехтуваний. Незабаром це і станеться.
Матвія 22:1-14 – Притча про весільний бенкет
«А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи: Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого. І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, та ті не хотіли прийти. Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове. Ідіть на весілля! Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг. А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх. І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані. Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась. Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного, та й каже йому: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної? Той же мовчав. Тоді цар сказав своїм слугам: Зв’яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів… Бо багато покликаних, та вибраних мало.»
Якось увечері мій друг сказав: «Проблема сучасних політиків у тому, що вони обіцяють нам настання світлого майбутнього, якщо ми за них проголосуємо. Краще б вони сказали нам правду, що світ залишиться небезпечним місцем, але вони постараються допомогти нам вижити, – тоді, можливо, ми б їм повірили».
«Так, – втрутився інший співрозмовник, – те ж саме відбувається і в церкві. Ми завжди готові сказати людям, що Бог любить їх, що все буде гаразд. Але християнам доводиться жити в реальному світі, де люди брешуть, шахраюють, захоплюють чуже майно. Якось все не сходиться».
Я згадав про цю розмову, читаючи притчу про весільний бенкет; вона часто хвилює людей, оскільки в ній говориться зовсім не те, що вони хотіли б почути. Це зовсім не красива історія про те, що Бог привітно запрошує всіх нас на бенкет. Ми не хочемо чути про суд над злими людьми, про плач і скрегіт зубів. Хіба в пророка Ісаї (25:8), а потім і в Об’явленні (21:4) не говориться, що Бог зітре кожну сльозу з очей будь-якої людини?
Так, говориться, але ці слова слід розуміти правильно. Вони не означають, що Бог, подібно до батька, заспокоюватиме нас після нічного кошмару, як Своїх дітей. Бог хоче, щоб ми були дорослими і уміли відповідати за свої вчинки і свій моральний вибір. Ми повинні розуміти, що людське життя не схоже на програну шахову партію, після якої можна скласти усі фігурки в коробку, щоб з ранку почати нову гру. Велика і глибока таємниця Божого прощення – зовсім не в тому, що будь-які наші гріхи так чи інакше будуть забуті. Це не той урок, який нам захотілося б вивчити, і багато людей не люблять цю притчу.
Можливо, найгрізніший 7-й вірш цього розділу був доданий Матвієм пізніше, щоб читачі могли провести паралель між словами Ісуса і жахливими подіями 70-го року нашої ери (у 24-му розділі натяк на ці події буде виражений ясніше). Ця притча набуває особливий сенс ще і тому, що вона розказана Ісусом відразу після вражаючої історії про злих винарів з 21-го розділу. У ті часи кожен Його слухач знав, що весільний бенкет, влаштований царем для свого сина, – це символ настання Царства Божого і приходу Месії.
Гості, покликані на Божий весільний бенкет, влаштований Їм для Свого Сина, – це релігійні лідери Ізраїлю тих днів і безліч їх послідовників. Жителі Галілеї в більшості своїй ще раніше відмовилися прийти на це свято (11:20-24), а тепер так само чинять жителі Єрусалиму. Бог вирішив влаштувати бенкет на честь Месії, якого вони так довго чекали, а вони не хотіли про це чути; за це їх місто буде зруйноване.
Коли Блага звістка про бенкет – Царство Боже – не була сприйнята релігійними лідерами євреїв, Бог послав Своїх слуг у найвіддаленіші куточки країни, покликавши на бенкет усіх підряд. Як ми вже знаємо з Євангелія, за Ісусом пішли натовпи людей – митники, блудниці, сліпі і криві. Цим ізгоям суспільства, здавалося б, забутим усіма, теж була призначена Божа Блага звістка.
Але є різниця між цим привітним запрошенням і нашим сьогоднішнім бажанням почути, що Бог любить усіх нас – незалежно від наших вчинків. Коли криві і сліпі прийшли до Ісуса, Він не сказав їм: «ви хороші і такі», а зцілив їх. Коли до Нього прийшли блудниці і митники, Його любов не дозволила ним залишатися в пітьмі; і самі ці люди, і усі їхні життя змінилися до кращого.
Насправді ніхто в глибині душі не вважає, що Бог хоче залишити нас такими, як ми є. Бог любить навіть серійних вбивць і розтлителів малолітніх, Він любить безжальних і гордовитих бізнесменів, Бог любить владних матерів, які нівечать життя своїх дітей. Але суть Божої любові в тому, що Він вимагає кардинальних змін усіх цих лиходіїв, ненавидячи їх вчинки. Врешті-решт, як благий Бог, Він не може допустити таких людей на бенкет на честь Свого Сина, якщо вони не бажають змінюватися.
Це і пояснює кінець історії, який інакше здався б дивним. Звідки ж у гостей могли з’явитися весільні вбрання, якщо слуги зібрали їх на вулиці і привели на бенкет? Чому когось треба виганяти через невідповідний одягу? Хіба саме Євангеліє не спрямоване проти такого ставлення до людей?
Так, при буквальному розумінні цього тексту так і є. Але насправді Ісус у цій притчі використовує символ: весільне вбрання – це любов, справедливість, милість і святість Царства Божого. Якщо ви відмовляєтеся від такого наряду, значить, вам не місце на бенкеті. От істина. Якщо у вас бракує хоробрості визнати це, ви обманюєте самих себе і тих, хто вас слухає.
