Споглядання – вирішальний момент дня

Коли Слово вже посідає в нашому серці центральне й постійне місце, це означає, що пошуки Бога сягнули своєї завершальної стадії та от-от дадуть результат. Слово пробуджує в нас здатність споглядати та через неї веде нас до переживання щоденності в тісному зв’язку із Богом. Воно дає нам змогу глибше розуміти дійсність, тобто бачити все очима Бога та переживати все в поєднанні з Ним. Ми починаємо сприймати повсякденність як простір, у якому нам невпинно об’являється Бог. Досвід споглядання дає змогу сприймати й переживати щоденність як простір, у якому Бог безперестанку перебуває зі мною та формує мене: за посередництвом подій, ситуацій, зустрічей і послуг, в яких я беру участь. Здатність споглядати – один з найважливіших симптомів християнської зрілості.

Усупереч загальноприйнятій думці, споглядання потрібне не лише в монастирях. Наважуся сказати, що воно навіть більше потрібне поза їхніми мурами. Що глибше ми занурені в щоденність, то більше потребуємо споглядання. Інакше наражаємо себе на небезпеку того, що наші повсякденні дії стануть неефективними, поверхневими, невиразними й навіть безплідними. «Не досить, – зазначає Г. Навен[1], – якщо в майбутньому священики й інші особи, які присвятили своє життя служінню Богові, шануватимуть моральність, вирізнятимуться високим рівнем підготовки та проявлятимуть бажання допомагати іншим; не досить, якщо ці люди вмітимуть творчо відповідати на злободенні проблеми свого часу. Усі ці речі дуже цінні й важливі, але не вони є серцем християнського провідництва. Найважливіше питання стосується того, чи майбутні провідники справді будуть Божими людьми, чи пронизуватиме їх полум’яне прагнення перебувати в Божій присутності, вслухатися в Божий голос, вдивлятися в Божу красу, торкатися Воплоченого Слова Божого, повною мірою смакувати нескінченною Божою добротою. […] Для майбутнього християнського проводу особливої ваги набуває, однак, повернення містичного аспекту богослов’я, тобто такої ситуації, коли джерелом усіх висловлюваних слів, будь-якої поради, яку даємо, і кожної стратегії діяльності має бути серце, котре зблизька знає Бога».

Мав рацію Карл Ранер[2] пишучи, що «християнин майбутнього буде або містиком, або взагалі не буде християнином». Здатність споглядати, по суті, означає здатність передчувати, виявляти й розпізнавати присутність Бога в кожній з подій історії, з яких складається наша щоденність. Хіба ж велике покликання християнина не полягає в тому, щоб постійно об’єднувати людську й Божу історію, щоб постійно відчувати й помічати спасенну дію Бога в кожній миттєвості людської історії. Досвід споглядання підтримує та дає змогу «запам’ятовувати» присутність Бога кожної миті й за будь-яких обставин. «Наші страждання й радощі, почуття жалю й задоволення залежать не лише від подій, які відбуваються в нашому житті, а й ще більшою мірою від того, як ми про них пам’ятаємо». Слово Боже формує в нас життєдайну пам’ять. Живить її та зміцнює, і дає справжнє відчуття закоріненості в Богові навіть під час найбільших криз щоденного життя.

Це внутрішнє відчуття стає надзвичайно важливим особливо сьогодні, коли світ живе так, наче Бога немає, коли затушовують ознаки Його присутності, коли секуляризований стиль життя позбавляє Бога Його власності, коли найглибшу людську потребу – вічну потребу Бога – витісняють повсякденні потреби. Ми всі живемо в тому самому світі, що й інші, і не є «непромокальними». Теж можемо просякнути сучасною ментальністю, якщо втратимо контакт зі Словом.

Споглядання – це не розкіш, яку можуть дозволити собі лише ті, хто більш одухотворений. Її потребує кожен вірний. Той, хто хоче бути християнином, має бути людиною споглядального типу. Як це розуміти?

Латинська й грецька культури вказують на два виміри споглядання. Жодного з них не має забракнути в житті. Перший із цих вимірів добре описує латинський термін «contemplatio» («cum-templatio, cum-templum»)[3]. Людина споглядального типу живе у світі так, немовби перебуває у святині, тобто в тому місці, де є Бог. Вона здатна сприймати будь-який простір свого життя як місце поєднання з Богом, яке залишається злученим зі світом у кожному його пункті, за винятком гріха. Для споглядальника весь світ є святинею, у якій перебуває Бог. Людина споглядального типу, – каже о. Ґарґано[4], – це той, «хто живе всередині простору, який приймає нашу конкретну історію, аби відкрити її для історії вічної».

Отож, у такому розумінні вершиною споглядання є поєднання з Богом у кожному вимірі щоденності: від хвилини, коли ми встали з ліжка, до моменту, коли лягаємо спати, і аж до нічного відпочинку. Споглядання допомагає нам не розділяти те, що божественне, від того, що людське; те, що матеріальне, від того, що духовне; молитву від виконання важких щоденних обов’язків; поклоніння від праці. Християнин – це людина, яка здатна здійснити в собі синтез цих двох дійсностей. Він завжди переживає їх у сукупності, не розділяючи. Джерелом кризи християнства часто є дихотомія, тобто розділення цих двох дійсностей, поділ світу на те, що божественне, й те, що людське. Таке розділення призводить до руйнування християнської особистості та ідентичності. Споглядання чинить нас внутрішньо цілісними, об’єднаними, зосередженими довкола свого життєвого центру. Узгоджує нашу поведінку, позиції, мотивацію з нашим життєвим покликанням.


[1] Генрі Навен (1932-1996) – голландський священик, один зі співтворців спільноти для неповносправних «Лярш» («Ковчег»), автор понад 40 книжок. – Прим. пер.

[2] Карл Йозеф Еріх Ранер (1904-1984) – німецький священик-єзуїт, відомий богослов, редактор «Церковного й богословського словника». – Прим. пер.

[3] Латинський вислів «cum templum» можна перекласти як «у святині». – Прим. пер.

[4]  Інноченцо Ґарґано – італійський священик, видатний патрист, професор, редактор часопису «Parola, Spirito е Vita». – Прим. пер.

Попередній запис

Відчуття смаку

Під час молитви маємо нагоду відчути присутність Бога. Ми вже зазначили, як допомагає нам у цьому наш слух, зір і ... Читати далі

Наступний запис

Другий вимір споглядання

Другий вимір споглядання, потрібного нам у житті, описує грецький термін «Θεωρια». Він вказує на те, що споглядання містить у собі ... Читати далі