Слухові та зорові відчуття

Слухові відчуття

Бог дуже часто звертається до нашого відчуття слуху. Встановлюючи контакт із людиною, з народом, Він каже: «Слухай». Так само й тоді, коли навчав Ізраїль заповіді любити Бога, перш ніж сказати: «Будеш любити…», – промовив: «Слухай». «Слухай» – це перша заповідь Бога. Йдеться не лише про фізичний слух, а й про духовний. Наш слух підкорили матеріальні звуки, людські слова, шум. Живемо посеред какофонії звуків. Тому молитва – це великий шанс поглибити наш слух, вона очищує його. Те, що Бог вчить нас слухати, означає, що передусім Він вчить нас мовчати. Навчає нас тиші. Звернімо увагу на певну фізичну закономірність, притаманну нашим слуховим відчуттям. Що сильніші звуки, то більше слухові загрожує ослаблення, а навіть глухота. І навпаки: тиша робить наш слух гострішим. Те саме відбувається й з духовним слухом. Що більше використовуємо на молитві слів, то слабшим стає наш слух – і ми просто перестаємо чути Бога. Щоб почути Його, потрібна тиша, треба замовкнути, щоб слухати. Бог промовляє до нас Своєю присутністю. Це присутність Воплоченого Слова стала для нас найживішим і найближчим словом.

Треба, однак, наголосити: те, що чуємо спочатку – тоді, коли намагаємося досягти тиші, – не є голосом Божої присутности. У той момент чуємо галас власних думок, бурю, здійняту нашою уявою, голоси своїх страхів – усе, що накопичилося за все наше життя. Чуємо свої прагнення й почуття, добре й погане. І не можна нам тоді трактувати наших слухових відчуттів вибірково. Треба почути все, тому що все, врешті-решт, розповідає нам про наші стосунки з Богом, з Його Словом. Це Його Слово виявляє те, що було заглушеним і нечутним. Мусимо в такій ситуації опертися спокусі творити слова та бажанню почути щось. Якщо просто слухатимемо, невдовзі всередині нас запанує повна тиша. Можливо, відчуємо тоді мовчання Бога. Учитимемося Бога, Який промовляє інакше, ніж очікуємо, Який промовляє так, як сам хоче. Бог навчатиме нас слухати беззастережно. Коли Він досягне того, що в нас запанує повна тиша, а наші вуха стануть здатними чути Його слова, ми почнемо їх чути. Відчуємо це також, споглядаючи євангельські події. Відчуємо, що можемо перебувати поруч з Ісусом, як Марія біля Його стіп, що здатні слухати Його. Глибоко в собі відчуємо звучання Його мови, почуємо тих, хто з Ним зустрічається і розмовляє.

Христос у домі Марфи та Марії, Генріх Семирадський

Зорові відчуття

Молячись, найважливіше відчувати присутність люблячого Бога. Усе, що відбувається під час молитви, має сприяти налагодженню інтимного зв’язку з Богом. Дуже допомагають нам у цьому слухові відчуття. Здається, однак, що виразніше відчути близькість із присутньою особою можна за посередництвом зорових відчуттів. Споглядаючи, ми глибше відчуваємо близькість із цією особою, ніж тоді, коли тільки слухаємо її. Добре описав цей досвід Іов, який зізнається Богові: «Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе… Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!…» (Іов 42:5-6). По суті, кожному з нас притаманне глибоке прагнення споглядати Бога. Віримо, що колись – як пише св. Іван – «будемо бачити Його, як Він є» (1Ів. 3:2). Під час молитви Бог очищує наше уявлення про Його лик, яке часто затуманює наш суб’єктивний погляд, занечищений гріхом і обтяжений болісними життєвими переживаннями. Особливо молитва євангельського споглядання вчить нас вдивлятися в Ісуса, навчає нас Його погляду. Він сам вчить нас глибше дивитися на людей, на себе самого й на Його Особу. Дивлячись під час євангельського споглядання, переживаємо глибокий особистий зв’язок із Богом, єднаємося з Ним.

Відчуття дотику

Завдяки слуху й зору дедалі виразніше відчуваємо близькість присутньої особи. Дотик дає змогу остаточно осягнути цю присутність. Святий Іван так описує наростання відчуття близькості: «Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, а життя з’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з’явилося нам» (1Ів. 1:1-2). Отож, завдяки молитві можна відчути на дотик те, що недоторкане, «що було від початку», що перевищує нас. Під час молитви Бог дозволяє доторкатися до Нього. Навіть більше: Він сам торкається нас. Торкається нас за посередництвом таїнственних знаків: наприклад, під час святого Причастя цей дотик найінтимніший – Господь прагне, щоб ми споживали Його Тіло. Торкається нас також своїм Словом, яке «живе та діяльнепроходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків…» (Євр. 4:12). Цей дотик завжди сповнений любов’ю, навіть тоді, коли завдає нам болю. Ми відчуваємо біль не тому, що Бог хоче зробити нам боляче, а тому, що Він торкається місць, які болять, – торкається наших ран, болісних, невилікуваних спогадів. Під час молитви Бог навчає нас глибокого дотику. Наш дотик нерідко буває дуже поверхневим і раціональним. Натомість Бог показує нам, що наша шкіра «глибока» (П. Валері[1]). Божий дотик не тільки глибокий, а й любовний. Він не поневолює нас, не трактує як предмет і не обмежує, а, навпаки, дає змогу відчути ніжність і всеосяжну опіку. Це прекрасне відчуття описує молитва псалмопівця: «Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека… Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав» (Пс. 139:1-2,5). Бог хоче, щоб, молячись, ми були внутрішньо вільними, ненапруженими й незамкнутими. Він бажає, щоб ми йшли на молитву з розпростертими обіймами, щоб дозволяли торкатися себе й прагнули самі торкатися Бога.


[1] Можливо, йдеться про Поля Валері (1871-1945) – французького поета-символіста й філософа. – Прим. пер.

Попередній запис

Залучення відчуттів до молитви Словом Божим

Залучення відчуттів до молитви Словом Божим може стати нашим подвійним багатством. Слово Боже, якщо відкриватимемося на нього в усій правді, ... Читати далі

Наступний запис

Відчуття смаку

Під час молитви маємо нагоду відчути присутність Бога. Ми вже зазначили, як допомагає нам у цьому наш слух, зір і ... Читати далі