Роль чуттєвої сфери в наших стосунках із Богом

Наприкінці цих роздумів варто порушити тему участи наших відчуттів у молитві Словом Божим. Цілком природно це питання тісно пов’язане з перебігом нашої медитації, а особливо – євангельського споглядання.

Нерідко в нас складається враження, що відчуття заважають нам молитися. Починаємо молитися зі щирим бажанням глибоко зосередитися й поринути у власний внутрішній світ, але тієї самої миті помічаємо, що нас відволікає або наше тіло, або уява, або звуки, або чиїсь розмови чи запахи. А деколи нам перешкоджає натовп людей, коли хтось мимохідь торкається нас. Підсвідомо ми починаємо трактувати свої відчуття як ворога, який заважає нам зосередитися на молитві. Виглядає так, ніби вони потрібні, тільки щоб контактувати зі щоденним світом, а налагоджувати стосунки з Богом вони лише заважають. І тоді ми вирішуємо їх «відімкнути». Хочемо умертвити їх, звільнитися від них. Однак щоразу, коли вступаємо в боротьбу зі своїми відчуттями, щоб підкорити їх, помічаємо, що вони ще більше поглинають нашу увагу, не даючи зосередитися на Богові.

Чи справді, щоб увійти в інтимний контакт із Богом, потрібно приборкати свої відчуття? Чи вони самі собою заважають молитися? Ствердна відповідь на ці запитання буде неправильною. Ба більше, це завдало би шкоди і нам, і самій молитві. Молитва – це зустріч людини з Богом, додаймо: зустріч цілої людини. Усе, з чого складається наша людська природа, дуже цінне й потрібне під час молитви. Наша людська природа – творіння Боже. «І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!» (Бут. 1:31). Щоразу, прагнучи налагодити тісніший контакт із Богом та Його Словом, можемо бути впевнені, що Він приймає всю нашу особу. «…Ти став дорогий в Моїх очах, шанований став…» (Іс. 43:4).

Уся чуттєва сфера становить частину нашої природи, а вся наша природа є дорогою до Бога та місцем зустрічі з Ним. Для Бога важлива вся людина. Для Нього важливо, що ми відчуваємо цієї миті, чого прагнемо, що нас болить, відволікає, що збуджує нашу уяву. Бог створив нас не ангелами, а людськими істотами, а отже, чуттєвими. Ніщо, чим Він наділив нас, не може саме собою заважати нам контактувати з Ним самим.

Зауважмо, що якби ми ізолювали відчуття від нашої молитви, тоді виникла б загроза знетілення життя під час контакту з Богом. Ніхто з нас не є самим тільки духом. Ми тілесні й духовні водночас. Якщо молимося в дусі, це не означає, що ми повинні перекрити відчуттям доступ. Навпаки, Ісус заохочує нас віддавати шану Богові в дусі та правді (пор. Ів. 4:24), тобто повністю відкриватися на Боже натхнення. Інакше кажучи, молячись, ми відкриваємо всього себе для Божого натхнення, для Його Духа! Святий Дух прагне молитися в нас, у наших прагненнях, почуттях, думках, у нашому серці, в нашій волі та в наших відчуттях. Дуже промовисто про молитву всієї людини пише апостол Павло: «Не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства…» (Рим. 8:23). Павло нагадує, що ми є «святинею Духа», а не «гробом душі», як навчає язичницька філософія.

Звісно, не можна водночас забувати (зрештою, таке важко забути, бо відчуваємо це дуже сильно), що наша природа, яку прагнемо відкрити для Духа, що молиться в нас, забруднена гріхом. Це забруднення порушило в нас гармонію, впровадило безлад у всі наші сфери: розум, серце, волю, – а також у наші відчуття.

І тому наша молитва нерідко стає хаотичною та невпорядкованою. Молитва показує нам нашу внутрішню роздвоєність. Нагадує, що наша природа далі «разом зідхає й разом мучиться» (Рим. 8:22). Однак це не розум, серце чи відчуття самі собою погані. Це безлад, який панує в них, є поганим. Дух під час молитви відроджує нашу природу, здіймається над нашою порожнечею та невпорядкованим життям так, як «Дух Божий ширяв» тоді, коли «земля була пуста та порожня» (Бут. 1:1-2).

Отож, під час молитви ми не повинні віддалятися від своїх відчуттів, а маємо дозволяти Духові преображати й очищувати їх. Вони повинні стати одухотвореними, а ми повинні почати переживати їх у Божій гармонії. В такому разі відчуття не заважатимуть налагоджувати молитовний зв’язок із Богом, а навіть збагачуватимуть його й допомагатимуть нам ще більше відкритися на Бога. Кожне з наших відчуттів може бути очищене під час молитви й перетворитися на місце молитви. Святий Дух, який молиться в нас, перш ніж стати нашим натхненням і світлом, спочатку зцілює в молитві наші відчуття, повертає нам здатність правильно користуватися ними, щоб ми, медитуючи над Словом Божим чи споглядаючи його, могли повністю, усією нашою природою, зануритися в особисту зустріч із самим Богом, тобто щоб ми могли також чути, бачити, відчувати й смакувати Його присутність.

Попередній запис

Слово Боже та іспит сумління

Звернімо увагу на кілька істотних моментів, яких не повинно забракнути під час іспиту сумління, здійснюваного у світлі Слова Божого. Під ... Читати далі

Наступний запис

Залучення відчуттів до молитви Словом Божим

Залучення відчуттів до молитви Словом Божим може стати нашим подвійним багатством. Слово Боже, якщо відкриватимемося на нього в усій правді, ... Читати далі