Матвія 13:44-53 – 13:54-58

Матвія 13:44-53 – Притчі про Царство Небесне

«Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають. Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Чи ви зрозуміли це все? – Так! – відказали Йому. І Він їм сказав: Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе.

І сталось, як скінчив Ісус притчі оці, Він звідти пішов.»

Минулого тижня я відвідав завершальний концерт великого музичного фестивалю. Стояв прекрасний літній вечір, і зала вщент була забита любителями музики. Обидва твори програми були захоплено прийняті відвідувачами, хоча перший з них належав невідомому композиторові, а другий був знаменитою і популярною симфонією. Якби в програмі концерту було згадано лише перший твір, відвідувачів було б зовсім мало, але організатори фестивалю добре знали свою справу: люди прийшли заради знайомої і улюбленої музики, але були зачаровані і новою для них дивовижною мелодією.

Ісус говорить про людину, яка знаходить скарб і за його допомогою примножує своє старе майно. Цей «скарб» – незвичайний, принципово новий погляд на світ, який несе із собою Царство Небесне. «Старе майно» – це мудрість віків, зокрема древні оповіді і надії Ізраїлю. Євангеліє, яке проповідує Ісус, дозволяє «новому» укоренитися в «старому», а також допомагає «старому» отримати свіже втілення, що хвилює.

Притча про людину, що знайшла скарб, є тільки в Матвія. Можливо, тут він виражає свій власний погляд на те, яким має бути християнський книжник, причому в його Євангелії нас вражає саме поєднання старого і нового. Матвій говорить щось, що шокує: ми були сліпі, а варто протерти очі – і перед нами відкриється, що Блага звістка Ісуса є найважливішим доповненням не лише історії Ізраїлю, але й всього світу.

Розказані тут притчі є центральною ланкою в Євангелії від Матвія. Зверніть увагу, що вірш 53 нагадує слова, якими закінчується кожен великий уривок оповідання, – 7:28, 11:1, 19:1 і 26:1. Розподіл книги Матвія на п’ять змістовних частин нагадує уважному читачеві про П’ятикнижжя Мойсеєве, але зміст її новий і хвилюючий.

Євангеліє – це не просто релігійна ідея, над якою приємно поміркувати впродовж однієї-двох вільних годин. Це і не музейний експонат, яким можна помилуватися мимохідь. Євангеліє можна порівняти з казковим скарбом у тайнику, заради якого ви повинні продати все майно, щоб купити поле з цим тайником. Євангеліє – це найбільша, прекрасна і чиста перлина, яку ви можете собі уявити. Ця перлина призначена для вас, але ви зможете отримати її, лише відмовившись від усього, що цінували раніше.

Дві ці маленькі притчі спростовують поширену ідею про те, що різні релігії подібні до перлин в єдиній колекції. Є тільки один скарб, а все інше в порівнянні з ним не вартує нічого. Ця дорогоцінна перлина – саме Царство Небесне, про яке говорив Ісус і яке Він утілював у Собі. Без цього «нового» хвилюючого скарбу, усе, що у вас є, буде лише старою казкою, в яку більша частина світу вірить досі.

Рішення треба прийняти якнайшвидше ще й тому, що світ розвивається не циклічно, як думали багато філософів, а лінійно – від початку до кінця, і цей кінець нестримно наближається. Прихід Ісуса ознаменував початок великого Суду. Він учив законам Царства Небесного і Сам жив за цими законами. І світ розділився на тих, хто з ентузіазмом пішов за Христом, і тих, хто відкинув Його вчення.

Цей процес розподілу тривав за життя першого покоління християн і досяг свого апогею, коли в 70 р. Р. Х. Єрусалим, що відкинув Ісуса, був зруйнований римлянами. Цей процес триватиме до тих пір, поки Бог нарешті не перетворить світ на царство добра і справедливості. А ті люди, які грішили, брехали і коїли зло, будуть викинуті за борт цього нового життя – подібно до того, як рибалка викидає за борт човна непридатну рибу. Отже, перед кожним з нас стоїть серйозний, рішучий, доленосний вибір.

Ці притчі створюють для нас завдання на двох рівнях – розуміння і дії. Розуміння без дій – це порожня справа, але і дії без розуміння не мають сенсу. Якщо ми обдумаємо те, про що говорив Ісус, у нас виникне питання: що означає бути «книжником, навченим про Царство Небесне» у наші дні? Як нам добитися того, щоб наші думки, слова і життя йшли корінням у старі цінності, але в той же час несли в собі нові плоди Царства Небесного?

Матвія 13:54-58 – Супротивники Ісуса в Назареті

«І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда? І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте?  І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм! І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру.»

Восьмирічна дівчинка повернулася зі школи з широко розкритими від збудження очима, притискуючи до себе кларнет як улюбленого плюшевого ведмедика. Цим ранком у неї був перший урок музики, і їй не терпілося показати свої досягнення батькам. Дівчинка акуратно поставила ноти на нову підставку, узяла кларнет і спробувала зіграти коротеньку мелодію, якій її щойно навчив викладач. Деякі ноти прозвучали правильно, але інші були схожі на крик переляканої курки. Батько дівчинки, втомлений після довгого робочого дня, не міг цього винести, і мати запропонувала їй піти потренуватися в іншій кімнаті. Дівчинка, стримуючи сльози, вийшла за двері, але грати більше не захотіла. Через декілька днів кларнет був повернений до школи, і уроки припинилися. Але навіть через десять років, коли я знову зустрів цю дівчинку, вона все ще з образою згадувала про цей випадок.

Ми вважаємо нормальним, що члени сім’ї ставляться один до одного не так дбайливо і терпимо, як до сторонніх людей, більш охоче прислухаються саме до них, ніж до своїх батьків або дітей. Але звичайно ж, думаємо ми, в Ісуса було все інакше: Його сім’я і земляки з готовністю приймали слова найбільшого учителя, якого колись знав світ, чи не так?

Одним із суттєвих моментів в Євангелії є те, що Ісус не був виключенням з правил, Він був одним з нас. Іван писав: «А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли галілеяни» (4:45). Ісус був для них хлопчиком із сусідньої вулиці, сестра і брати якого як і раніше живуть поруч. Для них здавалося, що така людина не може бути кимсь особливим. Можливо, треба мати особливу чуйність і упокорювання, щоб сприйняти щось нове і бентежне від близької людини. Схоже, що жителі Назарету таких рис не мали.

Матвій включає розповідь про земляків і сім’ю Ісуса після ряду притч про Царство Небесне. І ця розповідь є строгим попередженням усім тим, хто вважає вчення Ісуса простим уроком про життя, мораль, духовність, зрозумілим для будь-якої людини. Але це далеко не так. Ми отримали бентежний і небезпечний урок, який може відштовхнути чутливих людей. А ті, хто знав Ісуса з дитинства, відчували сумніви щодо серйозності того, про що Він говорить. Можливо, вони вважали, що цьому учителеві краще піти і «зіграти свою мелодію» на задньому дворі, а ще краще – в іншому місті.

Неприйняття Христа в Назареті, поза сумнівом, провіщає більш повне неприйняття Його вчення і той виклик, який кинуть Ісусові первосвященики і римські солдати в самому кінці Його земного життя. Це нагадує нам про те, що проповідь Євангелія ніколи не буває легкою справою, що багато хто зустріне нас з недовірою, – так само як Христу не хотіли вірити жителі Його рідного міста. Проте цей євангельський епізод може утішити і надихнути нас, незважаючи на Ісусові слова про долю пророків. Адже ми знаємо, що ті самі жителі Назарету і члени сім’ї Ісуса, які раніше не приймали Його вчення, – мати Марія, брати Яків, Йосип, Симон та Юда, – після Воскресіння Христового сталі великими лідерами ранньої церкви. За допомогою Божої любові можна достукатися до сердець навіть тих людей, які зараз є супротивниками Євангелія. Якщо ми всюди бачимо знаки Господні, то повинні з упокорюванням приймати ситуацію неприйняття Ісуса жителями Його рідного міста. Це може стати важливим показником, хоча і негативним, що Бог дійсно діє. Якщо з’являється щось нове, то люди, які застряглі в старому, звичайно ж, будуть скривджені нагадуванням про це. Але коли ви використаєте цей аргумент, переконаєтеся, що йдеться про саме Євангеліє, а не про ваші амбіції сказати своє нове слово.

Попередній запис

Матвія 13:24-35 – 13:36-43

Матвія 13:24-35 – Інші притчі Ісуса «Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був ... Читати далі

Наступний запис

Матвія 14:1-12 – 14:13-22

Матвія 14:1-12 – Смерть Івана Христителя «Того часу прочув Ірод чотиривласник чутки про Ісуса, і сказав своїм слугам: Це Іван ... Читати далі