Матвія 13:24-35 – Інші притчі Ісуса
«Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї.
Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його. Іншу притчу Він їм розповів: Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне.
Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу!»
Чому Бог нічого не робить?
Можливо, саме це питання найчастіше ставлять християнським духовним лідерам, а також проповідникам інших релігій. Адже життя людини і її сім’ї часто руйнують жахливі трагедії. Тирани і шахраї здійснюють свої підступні плани, підпорядковуючи людей своїй волі, і усе це сходить для них з рук. Чутливі, прагнучі справедливості люди знову і знову запитують: чому Господь мовчить? Чому Він не втрутиться і не зупинить усе це беззаконня?
Притчі, про які говориться в цьому уривку, не є прямою відповіддю на ці питання. Ймовірно, у цьому житті ми і не зможемо отримати задовільну відповідь. Але ці притчі дозволяють зрозуміти, що Боже управління світом здійснюється не так вже відкрито і прямо.
Подумайте, чи дійсно нам би сподобалося, якби Бог негайно зважував кожен наш вчинок, оцінював його за критеріями абсолютної непогрішності і карав нас за щонайменший гріх? Уявимо, що Бог втрутився і зупинив геноцид, але одночасно почав засуджувати будь-які наші непристойні вчинки і бажання. Чи готові ми заплатити за втручання Боже таку ціну? Невже ми вважаємо, що Він повинен втручатися в певні події за нашим бажанням, а після цього тільки спостерігати за нами здалека?
Усі наведені вище притчі говорять про очікування, а саме це здається нам найважчим. Фермер чекає, коли урожай дозріє, засмучуючись, що разом з пшеницею ростуть куколі. Птахи чекають, коли з маленького гірчичного зернятка виростуть великі кущі, корисні для влаштування їхніх гнізд. Жінка, яка випікає хліб, повинна дочекатися, коли тісто зійде на дріжджах. Таке і Царство Боже.
Звісно ж, Ісусові послідовники не хочуть чекати. Якщо Царство Боже там, де їх Учитель, якщо воно народжується в кожному Його вчинку, то вони бажають отримати все відразу. Учні не цікавилися Божими задумами про терміни прийдешніх подій, – на їх думку Бог мав узгоджувати Свої дії з їх власним розкладом.
У першій історії варто звернути особливу увагу на те, що слуги фермера хочуть негайно піти і виполоти всі куколі з пшеничного поля. Але хазяїн зупиняє їх, оскільки у своєму завзятті очистити поле слуги неодмінно повидирають і пшеницю. Можливо, розповідаючи цю притчу, Ісус мав на увазі Своїх революційно налаштованих сучасників, які прагнули увірватися на Боже поле і висмикнути все, що вони вважали куколями. В Ізраїлі було багато груп, включаючи деяких фарисеїв, які були готові битися не лише з язичниками, але і зі своїми єдиновірцями, готовими піти на компроміс із завойовниками. Ці «слуги хазяїна» нетерпляче чекали, коли нарешті Бог почне діяти і покличе їх на допомогу. Але Ісус хотів переконати людей, що істинне Царство Боже таким шляхом не прийде, що Господь діє інакше. Суть притчі про куколі і пшеницю – заклик слуг Божих до терпіння, але Ісус говорив тут і про терпіння самого Бога. Хоча Господу завжди неприємно бачити Своє пшеничне поле зарослим куколями, Він не хоче дуже рано починати його прополку, щоб не знищити пшеницю разом з ними.
Багато Ісусових послідовників розуміли, що Він говорить про Боже співчуття – про те, що Бог відкладає Свій суд, даючи можливість врятуватися більшій кількості людей. Апостол Павло та інші ранньохристиянські письменники дотримувалися саме такої думки. Услід за Ісусом вони свято вірили в те, що Царство Небесне дійсно настане через роботу, що здійснюється Христом. Утвердження цього Царства буде поступовим, схожим на те, як тісто здіймається на дріжджах або повільно росте пшениця.
Але в дні Ісуса (та і зараз) слова про те, що Бог відкладає Свій остаточний Суд, деякі розцінюють як твердження, що Бог не діє і не піклується про людей. Але ж ми добре знаємо, що сам Христос був дуже активний, і повний співчуття. Він бився із злом і перемагав, але попереджав, що остаточна перемога над ворогами Божими ще попереду.
Ми, що живемо після Голгофи і Пасхи, знаємо, що в ті дні Бог насправді діяв активно і вражаюче. І тепер нам слід пам’ятати, що Бог вже втрутився в справи світу і наставив людей на шлях істинний. Тепер ми повинні терпляче чекати, коли наслідки Його роботи повністю являть себе, але вже не як люди в темній кімнаті, що чекають, щоб хтось прийшов до них із запаленою свічкою. Ми подібні до людей перед самим світанком, які знають, що сонце вже почало сходити, і чекають, коли ж воно нарешті досягне зеніту і освітить усе навколо.
Матвія 13:36-43 – Пояснення притчі про кукіль
«Тоді відпустив Він народ і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: Поясни нам притчу про кукіль польовий. А Він відповів і промовив до них: Хто добре насіння посіяв був, це Син Людський, а поле це світ, добре ж насіння це сини Царства, а кукіль сини лукавого; а ворог, що всіяв його це диявол, жнива кінець віку, а женці Анголи.
І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього. Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!»
У мене на столі стоїть фотографія, на якій зафіксований прекрасний захід. Сонце сідає, забарвлюючи небо в ніжні фарби і висвічуючи контури пагорбів, які я люблю з дитинства. Сонце майже повністю закрите хмарою, але яскраві промені все одно пробиваються крізь нього. Навіть фотографія передає ніжне світіння неба…
А тепер уявіть, яким буває сонце на Близькому Сході більшу частину року. Воно не просто сяє, а палить, засліплює і попросту вселяє жах. Люди ховаються від сонця в тінь, носять захисний одяг, капелюхи, покривала. Коли Ісус говорив, що в Царстві Небесному люди сяятимуть як сонце, Він уявляв Собі саме такий ефект, а не просто красиве світіння над горизонтом у північних широтах.
Що ж Ісус міг мати на увазі?
К.С. Льюїс одного разу сказав у своїй знаменитій проповіді, що будь-яка людина – жінка, чоловік, дитина, яких ви зустрічаєте, – можуть виявитися тим, від кого в майбутньому ви відскочите в жаху або ж молитиметеся йому. Те, в якому світлі ми бачимо людину, залежить від її соціального статусу і авторитету, хоча дуже можливо, що в новому Божому світі істинні діти Божі самі будуть джерелами світла. Це світло не має жодного відношення до привілеїв або гордості, оскільки ці поняття взагалі зникнуть. Становище людей у Царстві Божому залежатиме від того, наскільки вони утілюють у собі Божу любов і славу. Кінець кінцем, кожна людина створена за образом і подобою Божою, і тому має стати віддзеркаленням Господа. Про це говориться в Книзі Буття: «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою» (1:26). Але Господь хоче, щоб у кожному з нас, таких різних, відбивалася частинка Його слави. Наприкінці часів, коли прийде час збирання Господом «великого урожаю», ми будемо схожі не на однакові снопи пшениці, а на різні квіти і плоди в густому саду.
На багатьох мовах «сяйво слави» означає щось пов’язане з владою і військовою відвагою, тому Ісусові слова можуть бути зрозумілі неправильно. Ймовірно, Він говорить про відновлену, оновлену людську расу, яка стане дзеркалом свого Творця, – вкрай люблячого, мудрого, святого та істинного Бога.
Читаючи в Біблії про жахливі сцени Божого суду, ми повинні пам’ятати, що це символи, які треба навчитися тлумачити. Коли в цьому уривку говориться про піч огненну, де «буде… плач і скрегіт зубів», ми можемо легко уявити собі середньовічні зображення вічних мук грішників у пеклі. За допомогою подібних сцен ранньохристиянські проповідники намагалися навернути людей до своєї віри. Багато хто з тих, хто негативно ставиться до самого вчення про майбутній Страшний Суд, стверджує, що добрий, люблячий Господь ніколи нікого не засудить і не покарає. Інші вважають, що Він, принаймні, відкладе суд до того моменту, поки кожне зернятко не стане колоском пшениці.
Усе це – карикатури на Бога і Його Суд, і нам треба боятися їх, як чуми. Звичайно, Господь – не жорстоке чудовисько, що охоче піддає вічному вогню своє творіння. Але Він – і не благодушний дідусь, що роздає цукерки, готовий розбещувати своїх онучат, дозволяючи їм робити усе, що вони побажають. Ми повинні відмовитися від цього погляду так само твердо, як і від першого.
Кожен, хто після всього, що сталося в XX столітті (і всього, що досі відбувається) не бачить, що у світі є справжнє зло, попросту дивиться на світ крізь рожеві окуляри. Людина, яка не вірить, що Творець світу змінить його на краще, сама себе змушує вважати сьогоднішній світ Його невдалим жартом. Але «просить місяць з неба» і той, хто чекає від Бога змін у нашому світі без Його зіткнення із злом, без Божого суду над людьми, які служать злу і залучають інших до великомасштабної трагедії.
Не можна сказати, що тільки очевидне зло повинне піддатися Божому суду. Як ми могли переконатися, в Євангелії є строге попередження про те, що ми відповідальні за кожне вимовлене слово. У цій притчі не обговорюється те, як грішні люди можуть стати Божими людьми. В її тлумаченні говориться про речі, добре знайомі слухачам Ісуса: пшениця і куколі – це хороші і погані люди (праведники і грішники). Але слова Ісуса спантеличили Його учнів, як вони повинні спантеличити і нас: зовсім не очевидно, хто є куколем, а хто пшеницею, і судити людей може тільки Бог, Який передав Свої повноваження Синові Людському.
Більша частина цього розділу нагадує ще раз про Книгу пророка Даниїла. Ми вже знаємо, що в її 7-му розділі говориться про те, що «як би Синові Людському» було надано право судити чудовиськ, що пригноблюють Божих людей. Євангельська «огненна піч» перекликається з історією трьох друзів Даниїла в 3-му розділі його книги. Слова «праведники, немов сонце, засяють» нагадують нам пророцтво в Дан. 12:3. Ісусові сучасники сприймали слова Даниїла як пророцтво про швидку перемогу Ізраїлю над усіма ворогами. Ісус попереджав Своїх слухачів, що Божий суд не буде легким і для них самих, що вони повинні наново обдумати все те, що Він каже і що робить. Тому навіть тлумачення притчі Ісусом закінчується словами: «Хто має вуха, нехай слухає!», і це попередження стосується нас теж.
