Матвія 13:10-17 – Чому Ісус говорив притчами
«І учні Його приступили й сказали до Нього: Чому притчами Ти промовляєш до них? А Він відповів і промовив: Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано. Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має. Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите… Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив! Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують. Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули.»
Одного разу школярі семи-дев’яти років разом з вчителькою вийшли в двір, щоб посадити молоді дерева замість старих дубів, зламаних минулої зими. До цього дітям ніколи не доводилося займатися подібною справою. Коли вони ще стояли перед ямами, підготовленими для посадки, вчителька запитала їх, показавши на інші високі дуби віддалік: «Як ви думаєте, скільки років росли ці дерева?» «П’ятдесят років?» – припустив один. «Сто років?» – запитав другий. «Ні, – відповіла вчителька, – близько двохсот років, і ці величезні дерева все ще ростуть». Діти здивовано переглянулися. «Моєму татові 42 роки», – сказав один з них задумливо. «А моїй мамі 35», – подумавши про те ж, сказав другий. «Так скільки років все ж буде потрібно нашим саджанцям, щоб вирости?» – пролунало питання. Вчителька посміхнулася і відповіла: «Принаймні, сто років. Чому б вам не прийти сюди через сто п’ятдесят років, щоб подивитися на наші дерева?» Так само як архітектор, що створює проект величного собору, людина, саджаючи дерево, знає, що не доживе до часу, коли воно остаточно виросте.
У цьому уривку з Євангелія Ісус озирається на минуле, коли люди саджали насіння Царства Небесного. Про Царство говорили пророки, люди молилися про його настання. Праведні трудівники орали землю, вивчали Священне Писання і з нетерпінням чекали настання цього Царства. Але всі вони померли до того, як змогли побачити плоди своєї праці. Тепер Ісус, сидячи в човні посеред затоки, каже, що Його учні – молоді люди, які нічого не сіяли, пожинатимуть багатий урожай. Вони були схожі на дітей, які стоять під великим дубом, посадженим двісті років тому. І як ті діти, вони лише частково розуміли, що відбувається і до чого все це призведе.
Люди думали, що саджанці Царства Небесного швидко виростуть, якщо виразити готовність вступити в будь-яку битву за перемогу цього Царства. Саме так починалися визвольні війни євреїв в Ісусові дні. Але перемогти можна лише тоді, коли Бог дарував вам перемогу.
Учні Ісуса дивувалися: чому Він розповідає історії, які люди можуть зрозуміти неправильно? Чому Він не спонукає народ до дій? Чому Він примушує людей думати, а не дає їм ясні вказівки? Це схоже на розчарування дитини, яка дізналася, що дерево не виросте прямо на її очах.
«Чому притчами Ти промовляєш до них?», – запитали Ісуса учні. І отримали від Нього відповідь таку ж загадкову і хвилюючу, як і самі притчі. Ісус нагадує учням про те, що пророк Ісая знав, яку реакцію в ізраїльтян викличуть його слова про спасіння тільки після грізного Божого Суду. Перш ніж саджати нові саджанці, необхідно зрубати старі дерева, але залишити їх коріння (Іс. 10:33-11:3), в яких вже зародилося нове життя – «насіння… святости» (Іс. 6:13). Ісус цитує пророка, щоб пояснити, чому Він говорить притчами.
Христос пригнічений тим, що коли нарешті наблизилося довгождане Царство Боже, несучи із собою і суд, і прощення, люди дивляться і не бачать Істину, слухають Його, але не розуміють. Подібно до людей, позбавлених слуху, які нездатні сприймати симфонію, багато людей не бачать того, що відбувається на їх очах.
Ісус знає, що це теж є частиною Божого задуму. Найближчі Христові послідовники вже починають розуміти Його, хоча це важко навіть для них. Вони дійсно чують і бачать те, чого так довго чекали Божі люди. Дерево має бути зрубане під корінь, перш ніж прийде черга милості і прощення. Але Ісус піде попереду всіх і візьме на себе усю тяжкість Суду: Він відправиться в Єрусалим, щоб померти на хресті. Причина того, що Ісус говорить притчами, є частиною Христової пастирської місії.
Притчі – не просто красиві ілюстрації, що допомагають людям зрозуміти важку істину. Фактично ця істина зовсім не абстрактна. Істина – це те, що Бог здійснює через Ісуса і що Він зробить для людей через смерть і воскресіння Христові. Бог дійсно наново засіває поля Ізраїлю, за допомогою Ісуса «саджає саджанці», які повинні вирости в могутні дерева – глибоко віруючих християн. Але це не те, на що багато хто очікував.
А ми готові до несподіванок? Чи ми самовпевнено вирішуємо самі, що Господь повинен зробити в нашому житті, нашій церкві, нашому світі? У цьому випадку ми наражаємо себе на небезпеку виявитися сліпими і глухими до того, що Бог хоче нам сказати або зробити для нас.
Матвія 13:18-23 – Тлумачення притчі про сіяча
«Послухайте ж притчу про сіяча. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам’янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується. А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду. А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро.»
Я стояв спантеличений. До цього я йшов уздовж живоплотів, які тягнулися справа і зліва від мене, а тепер побачив таку ж загорожу прямо перед собою. Там, де я стояв, трава була сильно утоптана, значить, до мене тут вже побувала безліч людей. Я знаходився у величезному лабіринті, спроектованому в саду перед особняком з таким розрахунком, щоб здаватися нескладним, але заманювати подорожніх у безліч глухих закутків. На мене чекали знайомі, які з нерозумінням поставилися до мого дитячого бажання здолати лабіринт. Нарешті я зрозумів, що остаточно заблукав, здався і витягнув з кишені його схему. Мені треба було передусім визначити, де я знаходжуся, – тільки тоді я зрозумію, куди треба йти, щоб дістатися до центру лабіринту і потім з нього вийти. Це було не так легко, як здавалося, але врешті-решт мені вдалося вибратися, інакше ви б зараз не читали цю книгу.
Багато притч Ісуса схожі на лабіринт, центр якого повинні відшукати самі слухачі. Але багато хто просто губиться в лабіринті, і на цей випадок Христос забезпечує їх схемою, по якій люди можуть зорієнтуватися. Насправді існувала древня єврейська традиція – пропонувати тлумачення хвилюючих притч, сенс яких люди не могли зрозуміти самостійно.
Хорошим прикладом є популярний в єврейському середовищі 7-й розділ Книги пророка Даниїла, до якого часто зверталися Ісус і Його послідовники. Розділ починається з опису страшних чудовиськ, що виходять з моря. Далі відбувається сцена Божого суду на небесах, Який відправляє на страту головне чудисько; після цього «як би Син людський» наближений до престолу Всевишнього. Пророку Даниїлу було дано таке пояснення: чотири чудиська – це чотири царства, а Син Людський втілює всіх Божих людей, святих Всевишнього. Це типовий лабіринт з картою, як і притча Ісуса про сіяча разом з її тлумаченням.
Як і в багатьох лабіринтах, є кілька невірних шляхів тлумачення і лише один – правильний. У відгуках людей на розповідь про Царство Боже Ісус вже бачив ті шляхи, які неминуче заведуть їх у глухий кут. Тому Він і запропонував їм єдиний варіант поведінки, здатний допомогти їм уподібнитися зерну, що приносить багатий урожай.
Але ж навіть Ісусові учні чекали, що для затвердження Царства Небесного на землі Господь явиться в сяйві Своєї слави. Вони вірили, що тоді вітер оновлення промайне через Ізраїль, приносячи свободу, справедливість і мир усім народам. Замість цього люди слухають скромного проповідника, що говорить загадками, чиї слова можуть тільки заплутати їх.
Але такий спосіб був і залишається угодним Богові, на що є вагома причина. Щоб Йому не довелося засудити цілий світ за вищими критеріями справедливості, Бог дає людям час, коли вони під керівництвом Господа і з Його допомогою зможуть знайти шлях до серця лабіринту. Якби цього часу, призначеного для покаяння, не було, то кожна людина була б захоплена Божим судом у своєму власному глухому куту.
От чому слово таке важливе в питанні про пастирство Ісуса і ранньої церкви. Ісус несе у світ слово Боже про Царство Небесне. Як вважав ще пророк Ісая, слова можуть змінити серце людини, а потім і її життя зсередини. Слова – це духовна карта для людей, за допомогою якої вони самі зможуть знайти свій шлях.
Але далеко не всі люди, що чують Ісусові слова, використовували їх правильно, і це триває досі. Тому тлумачення притчі про сіяча було важливе не лише для слухачів Ісуса, але і для сьогоднішніх християн. Деякі дозволяють бісам відразу ж вкрасти цінне слово проповідника. У багатьох таке слово викликає цинічну чи глузливу реакцію. Деякі люди відразу демонструють розуміння слова і готовність його наслідувати, але коли Євангеліє починає пред’являти свої вимоги, виявляється, що насправді Ісусові слова ніколи не досягали їх сердець і не могли в них укоренитися. Є і такі люди, в яких слово Боже навіть укорінюється в серці, але одночасно проростають будяки, здатні задушити ніжні паростки цього слова. Усі описані варіанти – це шляхи, що ведуть у глухий кут лабіринту. Читаючи сьогодні цю притчу, ми повинні запитати себе: чи не застрягли ми самі в якомусь глухому куту? Чи не загрожує нам небезпека зреагувати на слово Боже одним з описаних способів?
Далі в уривку з Євангелія говориться про зерно, яке дійсно принесе добрий урожай. Відповідно до цієї «карти», досягнути цього можна, лише слухаючи і розуміючи. Це вимагає часу і частенько зовсім не просто. Можливо, для цього недостатньо нашвидку прочитати Священне Писання, іноді побувати в церкві і послухати проповідь священика. Доведеться ретельно обмірковувати кожне слово Боже, поки воно не дасть «паростки» у нашому серці. Треба очистити душу від каміння і будяків. Але коли ми почнемо ясно розуміти те, що чуємо або читаємо, це означатиме, що ми близькі до мети – до центру лабіринту. Тоді можна буде сподіватися, що ми не лише досягаємо успіху в справі власного спасіння, але і стаємо «насінням» Царства Божого, здатним, у свою чергу, приносити «багатий урожай».
