Матвія 12:43-50 – Істинна сім’я Ісуса
«А коли дух нечистий виходить із людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, та не знаходить. Тоді він говорить: Вернуся до дому свого, звідки вийшов. А як вернеться він, то хату знаходить порожню, заметену й прибрану. Тоді він іде, та й приводить сімох духів інших, лютіших за себе, і входять вони та й живуть тут. І буде останнє людині тій гірше за перше… Так буде й лукавому родові цьому!
Коли Він іще промовляв до народу, аж ось мати й брати Його осторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому: Ото мати Твоя й Твої браття стоять онде осторонь, і говорити з Тобою бажають. А Він відповів тому, хто Йому говорив, і сказав: Хто мати Моя? І хто браття Мої? І, показавши рукою Своєю на учнів Своїх, Він промовив: Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!»
Одним з найсумніших епізодів мого пастирства був досвід мого спілкування з одним ув’язненим. Термін його перебування у в’язниці за серйозне шахрайство в бізнесі добігав кінця. Ув’язнений багато думав і читав у в’язниці, і здавалося, що він прийшов до християнської віри. Ця людина вирішила навіть вивчити грецьку, щоб читати Новий Заповіт в оригіналі і займатися богослов’ям. Я, як і деякі інші люди, допомагав йому як міг. Він здавався щирим, упокореним, готовим вчитися.
Пізніше, коли цей чоловік вийшов на свободу, я почув про нього такі речі, які мене вкрай занепокоїли. Він втратив можливість влаштуватися на роботу, знову почав шахраювати. Зустрівшись з ним, я нагадав про його власні добрі наміри, але він лише відмахнувся, сказавши, що цю нісенітницю потрібно просто викинути з голови. Шкода! Дім його душі був «порожній, заметений й прибраний», а звичка брехати і кидати слова на вітер повернулася. Благотворний вплив, яке зробило на людину принизливе покарання, миттєво випарувався.
Звичайно ж, таке відбувається не з усіма, але трапляється нерідко. Цей приклад добре ілюструє те, про що хоче сказати Ісус: преображення душі має бути істинним – остаточним і безповоротним, і це стосується не лише окремих людей, але й усього людства, а передусім – Ізраїлю. Для цього в народу було достатньо часу, його пам’ять зберігала кілька спроб кардинальних змін. Коли через манію величі сирійського правителя Антіоха Епіфана єрусалимський Храм був перетворений на язичницьку усипальню, Юда Маккавей і його прибічники підняли повстання, вигнали царя і очистили Храм (це сталося за двісті років до Ісуса). Але це не вирішило проблем Ізраїлю, який залишався в небезпеці. Потім дві впливові групи реформаторів спробували змінити цей стан речей. Фарисеї хотіли змусити людей наслідувати всі правила Тори дуже точно і ретельно, щоб звільнити Ізраїль від щонайменших ознак язичництва. Ессеї були сектою, ще педантичнішою в цьому питанні; вони жили за своїми власними суворими правилами. Пізніше, за декілька років до Різдва Ісуса, Ірод і його сім’я почали відновлювати Храм і нарешті зробили його однією з найкрасивіших споруд у світі. Багато хто вірив, що Ягве, Бог Ізраїлю, тепер повернеться в Храм і до Свого народу.
Але Ісус заперечує це. Ізраїль нагадує Йому душу, з якої був вигнаний демон, після чого вона залишилася порожньою; у такий «дім» демон охоче повернеться, щоб оселитися наново, та ще й приведе із собою приятелів – дрібних бісів. Ісус каже: припустимо, ви дійсно зробите революцію – «очистите і виметете» Ізраїль за допомогою Тори і молитов. От стоїть Храм, готовий до роботи, але він все ще порожній. Демони повернуться, і Ізраїлю стане ще гірше.
Неважко здогадатися, що Ісус не просто попереджає людей про небезпеки, пов’язані з вигнанням бісів. Це важлива частина доказу, що Його влада – від Бога. Усі проведені до Ісуса реформи не вдалися, бо після їх «очищення дому» у ньому знову оселилися зарозумілість і жорстокість, замасковані послухом Богу. Ісус хотів, щоб люди розкаялися і прийняли Євангеліє – інакше може статися катастрофа.
Уривок закінчується дивними словами про сім’ю Ісуса. Марко в паралельному місці свого Євангелія натякає, що рідні Ісуса турбувалися за Його розум (3:21). Схоже, що Ісус вважав прихід родичів перешкодою, що відволікає увагу учнів від Його проповіді. Але завдання Матвія – зовсім не в тому, щоб показати негативне ставлення Ісуса до сім’ї. Євангеліст хоче підкреслити Його дивне благовоління до учнів, які виконують волю Божу: саме вони – Його справжня сім’я.
Більша частина 12-го розділу Євангелія була присвячена нападкам на Ісуса тих людей, хто вважав Його справи небезпечними, навіть бісівськими, що підривали засади суспільства. І тільки мала група, що зібралася навколо Нього, не вірить цим звинуваченням і не боїться жодних ворогів. Ці люди розуміють, що, слухаючи Ісуса, вони наближаються до Бога і змінюють своє життя до кращого.
Це є і нашим завданням сьогодні при вивченні Євангелія. Невже ми, слухаючи слова Ісуса і бачачи Його діяння, залишимося осторонь або почнемо Його критикувати? Ні, ми слухатимемо Христа з благоговінням, а якщо нам вдасться виконувати Його волю, то ми відкриємо для себе новий шлях до Того, Кого Ісус називає Отцем.
Матвія 13:1-9 – Притча про сіяча
«Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І безліч народу зібралась до Нього, так що Він увійшов був до човна та й сів, а ввесь натовп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх притчами, кажучи:
Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували. Другі ж упали на ґрунт кам’янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, то зів’яли, і коріння не мавши, посохли. А інші попадали в терен, і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добрую землю і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!»
Весняним ранком ми стояли на березі невеликої затоки моря Галілейського на захід від Капернауму. Море було спокійним і тихим, вода іскрилася в променях сонця; затока огинала досить крутий схил, вкритий вологим піском. Наш гід знав, що робити. Він узяв у місцевого рибалки невеликий човен, сів у нього і відплив від берега до середини затоки. Потім встав у човні в повний зріст і гучним чистим голосом вимовив притчу про сіяча. Ми були вкрай здивовані. Кожне його слово виразно звучало в уранішньому повітрі, оскільки круті береги затоки перетворилися на амфітеатр з хорошою акустикою. Ми стояли і слухали – так само, як дві тисячі років тому на тому ж місці великий натовп слухав інший голос. Ісус знайшов прекрасний спосіб говорити з людьми так, щоб усі Його чули.
Матвій зробив те ж саме, помістивши безліч притч майже в центр свого Євангелія. Розділ 13-й є третьою з п’яти частин, що становлять Євангеліє (Мт. 5-7, 10, 13, 18, 23-25). Ці притчі збирають воєдино усе, про що говорилося раніше, – і про те, що чекає нас попереду.
Зокрема, декілька притч, розказаних Ісусом, нагадують про прийдешній Судний день, коли Бог викоренить усіляке зло і встановить Царство Небесне на землі. Але багато Його слухачів і до цього вірили в древні пророцтва про те, що Господь прийде судити світ і відокремить праведників від грішників. Хіба вони вже давно не чекали того дня, коли праведники (звичайно, вони самі!) будуть врятовані, а грішники (їх вороги) суворо покарані? Так, люди знали все це, але вони прийшли до затоки, оскільки почали розуміти, що Ісус є вісником Божого Суду, який вже почався. Слухачі сподівалися, що Ісус намалює точну картину їх спасіння від ворогів і розповість про те, чим вони можуть допомогти Богові в цій справі. Можливо, новий пророк збере військо для народного повстання під Божим проводом?
Звичайно ж, ізраїльтяни хотіли виконання древніх пророцтв. Люди чули в синагогах і читали у Священному Писанні, що Бог, подібно до фермера навесні, засіє Свої поля пшеницею, яка принесе багатий урожай. Так Ісая, Єремія і інші великі пророки образно виражали очікування євреїв, що Бог-Творець відпустить їм гріхи, поверне їх з вигнання і звільнить від іноземного поневолення.
Тепер же з’явився молодий пророк, який здійснює чудеса і примушує людей замислитися, чи не Він сам виконає цей Божий Заповіт. Недивно, що коли Ісус, сидячи в човні, почав говорити про сіяча, люди на березі слухали Його, затамувавши подих, боячись упустити хоч одне слово. (Учителям у той час належало сидіти, а учням – слухати їх, стоячи).
Але Ісусова розповідь була не тим, чого чекали слухачі; Він загадав їм загадку. Слова Христові що, «хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає» означають, що людям слід добре подумати, перш ніж вони зрозуміють суть справи. Деякі могли зрозуміти Ісуса так, що Бог посилає Його виконати місію царів, пророків, священиків Ізраїлю, які раніше не впоралися з дорученням Господнім. Це нагадує насіння в полі: якесь пропадає, але якесь врешті-решт зійде і принесе урожай. І це вже Блага звістка.
Багатьом Ісусова притча мала здатися досить дивною. Який фермер викидатиме третину зерен на узбіччя дороги? Можливо, таке мимоволі трапляється в гористій місцевості, але для чого Ісус згадує про це? Невже Він має на увазі, що в Бога виникли проблеми зі встановленням Царства Небесного? І як досягти великого урожаю, що в сто разів перевищує кількість посіяного, про яке казав Ісус?
Прихований зміст притчі про сіяча такий. Так, каже Ісус, усе, чого ви так довго чекали і на що сподівалися, настає. Я тут, щоб це виконати. Йдіть за Мною. Слухайте Мене і намагайтеся зрозуміти суть сказаного.
Це ж є нашим завданням сьогодні, як було завданням для натовпу людей на березі моря Галілейського, які уперше слухали Господа. Євангеліє від Матвія допоможе нам зрозуміти сенс побаченого і почутого про роботу Господню сьогодні. Зовсім не завжди це буде просто, оскільки християнство – це не якась легка вправа, що допомагає відчути себе краще. Це книга про те, що Бог творив у світі через Христа, і що Він хотів би творити через нас самих сьогодні. Що ж нам треба розповісти про Господа нашого, щоб люди змогли нас почути, як ті натовпи народу почули Ісуса, Який сидів у човні?
