Матвія 12:22-32 – Ісус і Вельзевул
«Тоді привели до Нього німого сліпця, що був біснуватий, і Він уздоровив його, так що німий став говорити та бачити. І дивувались усі люди й казали: Чи ж не Син це Давидів? Фарисеї ж, почувши, сказали: Він демонів не виганяє інакше, тільки як Вельзевулом, князем демонів. А Він знав думки їхні, і промовив до них: Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються. І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же втримається царство його? І коли Вельзевулом виганяю Я демонів, то ким виганяють сини ваші? Тому вони стануть вам суддями. А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже. Або як то хто може вдертися в дім дужого, та пограбувати добро його, якщо перше не зв’яже дужого? І аж тоді він господу його пограбує.
Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає. Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!»
Як їм вдалося створити таке диво? Ми стояли перед одним з найбільших соборів середньовічної Франції. Він був величезний і величний, але в той же час його контури були такі прекрасні і тонкі, що здавалося, ніби будівля ширяє у повітрі, відкриваючи ворота до Небес. Навіть будівельник XXI ст., забезпечений усією складною сучасною технікою, навряд чи зможе створити щось подібне. Як же це вдалося людям тисячу років тому?
Я не знаю відповідей на подібні запитання, які часто виникають, коли мова заходить про великі досягнення, що перевершують звичайні людські здібності. От юний скрипаль, чия велична і прекрасна музика з уявною легкістю лунає в повітрі, викликає в слухачів трепет і благоговіння. Як йому це вдається?
Таке питання ставили і про Ісуса. Для того, щоб зціляти і воскрешати, було недостатньо майстерності і художнього смаку середньовічних будівельників; тут не допоможуть і тривалі години вправ музиканта перш ніж він виходить на сцену. Те, що здійснював Ісус, вимагало володіння такою владою, яка може присоромити будь-якого світського володаря. І Ісусові супротивники стверджували, що вони знають джерело Його влади: Він виганяє бісів силою бісівського князя Вельзевула.
Вельзевул – одно з імен диявола, сатани, обвинувача, хоча буквально це слово означає «повелитель мух» або «повелитель скверни». За часів Ісуса так називали князя бісівського, щоб не вимовляти його справжнього імені. Але чому деякі люди вірили, що Ісус діє спільно з цим князем?
Бо інакше вони мали визнати, що Христос зціляє і виганяє бісів владою і Духом істинного Бога Ізраїлю. А це означало б визнати, що від Бога і усі діяння Ісуса, зокрема прийняття Ним ізгоїв суспільства, і оголошення про настання Царства Небесного. Виходило, що участь євреїв у національно-визвольному русі вже не відповідає волі Божій. Усе це треба було визнати, забувши про те, чому учили їх традиційні учителі – фарисеї.
Звинувачення в змові з дияволом було рівносильним звинуваченню в чаклунстві. Якби Ісусовим супротивникам вдалося переконати людей у тому, що Він використовує чорну магію, це означало б кінець Його вчення про Царство.
Саме це звинувачення є переконливим свідченням того, що Ісус дійсно здійснював чудеса, описані Матвієм та іншими євангелістами. Ви ж не станете запитувати будівельника звичайного будинку або посереднього музиканта, якою силою їм вдалося виконати своє завдання! Люди поставили б таке запитання про Ісуса лише в тому випадку, якщо б Він здійснював дійсно щось незвичайне. Інакше в ранньої церкви після воскресіння Христового не було б жодних причин згадувати давні чутки про те, що Ісус був у змові з дияволом.
Відповідь Ісуса на це звинувачення так само дивна, як і Його зцілення. Хіба став би сатана протидіяти сам собі, запитує Він. Диявол може дати комусь владу, допомогти людині здобути земні багатства і славу. Але якби сам диявол наділив когось владою боротися зі своїми підручними – бісами, це означало б, що він з’їхав з глузду. Якщо людина зводить будинок, вона навряд чи захоче зруйнувати частину своєї будови; якщо сатана прагне зміцнити свою владу над людьми, він навряд чи дозволить Ісусові виганяти з них бісів.
До усього іншого, і до Ісуса серед євреїв були люди, здатні виганяти бісів; їх прославляли, а не підозрювали в змові з дияволом. Але Ісус не лише виганяв бісів, Він робив щось більше, розкриваючи перед людьми образ Царства Божого в усій його величі. І це дає відповідь на питання, якою владою Христос творив дива.
У віршах 29-30 фактично говориться про те, що Він вже зробив. Адже Ісус вже «зв’язав сильного» – отримав перемогу над дияволом, і тепер має владу «розграбувати його володіння» – вигнати бісів, що опанували людей. Згадаємо уривок 4:1-11, де говориться про перемогу Ісуса над спокусами, яким Його піддав диявол; це сталося ще до того, як Христос вступив на шлях виконання Своєї місії.
Останнє попередження Ісуса (у віршах 31-32) часто глибоко хвилює відданих читачів. Про який смертний гріх тут йде мова? Про те, що не можна вважати справи Святого Духа диявольськими витівками. Тим, хто зробить таке звинувачення на Духа, не буде прощення, оскільки тим самим вони перерубають усі шляхи, якими до них може прийти це прощення. Якщо ви назвете отруєною дорогоцінну воду в єдиній пляшці, то приречете себе на смерть від спраги.
Попередження Ісуса про те, що спротив Святому Духові – страшний гріх, не повинне так вже хвилювати людей, оскільки сам страх згрішити проти Святого Духа означає відсутність цього гріха. Серйозно замислитися над цим Ісусовим попередженням варто лише тим, хто досі може сказати про Христа: «Мабуть, Він божевільний», – або ще щось гірше. Адже заперечувати, що Ісус дійсно приніс у світ Царство Боже, – означає позбавити себе можливості користуватися благами цього Царства, одним з яких є прощення. Коли ми ставимо запитання: «Як він це зробив?», це не просто дозвільна цікавість.
Матвія 12:33-42 – Ісус і знамення Йони
«Або виростіть дерево добре, то й плід його добрий, або виростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з плоду! Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе. Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений.
Тоді дехто із книжників та фарисеїв озвались до Нього й сказали: Учителю, хочемо побачити ознаку від Тебе. А Ісус відповів їм: Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі. Ніневітяни стануть на суд із цим родом, і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йона! Цариця з півдня на суд стане з родом оцим, і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати. А тут ото Більший, аніж Соломон!»
Усім нам подобається грати в детективів. Щороку виходить безліч книг, п’єс, фільмів, в яких якийсь злочин довго ніким не може бути розкритим. Письменники створили образи великих сищиків, найбільш відомим з яких є Шерлок Холмс, вигаданий Конан Дойлем. Талант детектива полягає в здатності витягнути з маси непотрібної і заплутаної інформації той ключик, який приведе до розгадки злочину. Читач детективної історії може бути так захоплений сюжетом, описом характеру героїв і сотнею цікавих деталей, що пропустить якусь дрібницю, яка вже розкрила усю правду.
Супротивники Ісуса просять Його дати їм ключ до розуміння того, що Він робить, але Ісус відмовляється зробити це. Месія хоче, щоб люди самі відшукали цей ключ, але вони довго залишаються сліпі до очевидних підказок, які знаходяться навколо них; коли ж усе розкриється наприкінці Історії, буде вже надто пізно. Найважливішою підказкою є слова Ісуса про те, що Син Людський «перебуде три дні та три ночі… у серці землі». Тим самим Христос говорить про Своє майбутнє поховання і проводить паралель між Своєю долею і історією Йони пророка.
Іншими словами, Ісусове воскресіння стане тим самим знаменням, яке навіть Його супротивники не зможуть пропустити. Але вони упустять час, як і все ті, хто не повірив Христу. Вони будуть засуджені за те, що залишалися сліпі і глухі до всіх знамень і підказок, які весь час були перед їх очима.
Ісус нагадує про Судний день і порівнює Своїх сучасників з древніми язичниками, використовуючи два відомі біблійні епізоди. По-перше, після проповіді Йони, який вийшов з китової пащі, жителі Ніневії розкаялися, і місто було врятоване. По-друге, згідно 1Царів 10:1-10, цариця Шеви прийшла з півдня Аравійського півострова, щоб повчитися в Соломона – наймудрішого царя тих часів. Значить, і населення Ніневії, і цариця відгукнулися на заклик Бога Ізраїлю: у першому випадку – через пророка, у другому – через мудрого царя євреїв. Читачі Матвія вже знають, що Ісус є і пророком, і істинним Царем, Месією; тепер євангеліст підкреслює, що перед Ісусовими сучасниками була людина значніша, ніж Йона і Соломон.
Це якраз той знак, який повинен був помітити «сищик» I ст. (чи просто уважний спостерігач), але якого так і не побачили книжники і фарисеї. Цей уривок тісно пов’язаний з попереднім, де розповідалося про те, що Ісуса підозрювали у змові з дияволом. Тепер Матвій додає, що кожна людина має можливість сама визначити, чи є злим або добрим дерево і його плоди (вірші 33-34), а значить – і те, чи є всі Ісусові справи роботою Бога чи диявола.
Висновок очевидний. Бачачи, як Він зціляє людей, усі мали зрозуміти, що Ісусу допомагає Бог. Далі, у віршах 35-37, говориться про те, що люди повинні хоч би замислитися над власними справами і словами. Це передусім стосується книжників і фарисеїв, які щойно звинувачували Ісуса в застосуванні чорної магії і союзі із сатаною. Ісус, за тисячоліття до Зиґмунда Фрейда, знав про те, що мова людини часто видає її приховане ставлення до багатьох речей (звідси знаменитий вираз – «обмовка за Фрейдом»). Таємниця, яку людина намагається приховати, завжди вийде назовні, коли вона просто буде базікати про щось. Отже в день Страшного Суду ми будемо засуджені не лише за свої справи, але і за слова, які точно показують, що було в нас у думці і на серці.
Ісус звинувачує Своїх супротивників у тому, що вони (подібно до неуважних читачів детектива) не можуть знайти ключ до розгадки Його таємниці, оскільки занадто зайняті своїми власними проблемами. Це звинувачення стосується і тих, хто сьогодні чує і читає Євангеліє, але не може до кінця зрозуміти життя і справи Ісуса, як і взагалі те, що відбувається в церкві і світі. Невже ті язичники, які слухали Йону і Соломона, у день Суду зможуть докорити нас у тому, що ми упустили навіть такі явні знамення, яких у них не було?
