Матвія 14:1-12 – Смерть Івана Христителя
«Того часу прочув Ірод чотиривласник чутки про Ісуса, і сказав своїм слугам: Це Іван Христитель, він із мертвих воскрес, і тому чуда творяться ним… Бо Ірод схопив був Івана, і зв’язав його, і посадив у в’язницю через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа. Бо до нього Іван говорив: Не годиться тобі її мати! І хотів Ірод смерть заподіяти йому, та боявся народу, бо того за пророка вважали. А як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила. Тому під присягою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: Дай мені проказала отут на полумиску голову Івана Христителя!… І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в’язниці. І принесли на полумискові його голову, та й дали дівчині, а та віднесла її своїй матері… А учні його прибули, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.»
Уявіть собі фільм, що знімається в пустелі. По сюжету, герой вимушений подорожувати посушливою рівниною, впродовж декількох днів рятуючись не лише від жари і спраги, але і від нападів хижаків. На самому початку сцени ми бачимо тінь на землі, яка виявляється величезним хижим птахом, що готується до нападу. Мандрівник устигає сховатися, але час від часу тінь птаха з’являється знову, і ми розуміємо, що небезпека десь поряд.
Але герой історії, розказаної Матвієм, подорожує не один. Попереду Нього йде Його друг, якій пішов, щоб знайти дорогу. Несподівано в середині подорожі ми знову бачимо похмуру тінь небезпеки, яка стає все більшою. Хижак повернувся для нападу, але тепер його здобиччю буде друг мандрівника, який пробрався занадто глибоко в його володіння і дорого заплатить за це. Після того, як відбувається жахлива сцена, ми знову повертаємося до головного героя, добре уявляючи, що на Нього чекає попереду.
Тінь, яка падає тут на Ісуса в Євангелії від Матвія, – це велика і злісна Іродова сім’я, готова напасти і вбити кожного неугодного. Ірод Великий намагався убити Ісуса, коли Той був ще немовлям, але в лиходія нічого не вийшло (2:13-18). Тепер, у середині історії, Ірод Антипа, тетрарх Юдеї (а не «Тетрарх Антіпус», як було) – один із синів Ірода Великого – атакує друга Ісуса. До чого ж усе це призведе?
Іван готував дорогу Ісусові, проголошуючи наближення Царства Небесного і приход істинного царя – Месії. У своїх проповідях Іван ясно давав зрозуміти, що цим царем не може бути Ірод, що провадить убоге духовне життя і уклав неприпустимий шлюб з дружиною власного брата. Ірод – не просто перелюбник, але вся його поведінка свідчить, що він не може бути помазаником Божим. Саме за ці викриття «хижий птах» нападає на пророка і вбиває його. І для нас стає очевидним, що чекає Христа, Який йде Івановими стопами.
Ви можете сказати, що Іван помер через злість і гріховність Ірода, який прагнув влади, оскільки пророк встав у нього на шляху. У царя була ще і пристрасть до жінок: він вкрав дружину у власного брата, а тепер його тягне до юної дочки цієї дружини (своєї племінниці). Ці дві жінки можуть вертіти Іродом і змусити п’яного царя пообіцяти їм зробити все що завгодно, навіть якщо він сам цього не хоче. Усе це призводить до Іванової смерті, який попереджав людей і царя про те, що станеться з грішниками. У середині свого Євангелія Матвій показує, яка доля чекає Того, Хто йде за пророком.
Євангеліст закликає нас поміркувати над тим, чому Ісус прийняв цю долю і як нам слід ставитися до цього. Ісус, так само як і Іван, закликав людей розкаятися, кидав виклик діючій владі, але робив це не так явно, як Його Предтеча. Ісус говорив загадками, які будуть розгадані тільки після Його приходу в Єрусалим. Над Ним вже нависала загроза смерті – і відразу після народження, і коли фарисеї зрозуміли, що Ісус заважає здійсненню їх планів. Адже кожен єврей першого століття добре розумів, що той, хто проголошує наближення Царства Божого кидає виклик владі не лише Ірода, але й самого Цезаря. Над стерв’ятником – ще вище в небі – ширяв орел, вичікуючи і спостерігаючи за своєю жертвою.
Навіть старий Ірод бачив проблиск правди, хоча не міг зрозуміти все до кінця. Цар думав, що Ісус – це воскреслий Іван, тому Він і може творити великі справи. Ми знаємо, що це не так, але знаходимо в цій помилці Ірода маленький натяк на те, що станеться з Ісусом у майбутньому. Великі справи Христа передують Його Воскресінню, яке дасть Ісусові життя і Царство за межами влади Ірода і цезаря. По суті, воскресіння дасть Йому всю владу і на Небесах, і на землі (28:18).
Історія про Ірода, Івана і танцюючу дівчину має зосередити всю нашу увагу на значенні Ісусового життя. Вона закликає нас придивитися до власного життя і життя сьогоднішньої церкви. Як ми самі можемо протистояти злості і гріху? З якими небезпеками ми зіткнемося, якщо відгукнемося на євангельський заклик? Чи маємо право ми ототожнювати себе в цій історії лише з Іваном або всередині нас ховаються певні Іродові якості, здатні в критичний момент принести справжнє зло і нам, і іншим людям? Якщо ми чесно дамо відповідь на ці питання, то краще зрозуміємо, чому Ісус наважився пройти Свій шлях до кінця і узяти на Себе увесь тягар людських гріхів.
Матвія 14:13-22 – Помноження хлібів
«Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, народ із міст пішов пішки за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ, хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі. А Ісус їм сказав: Непотрібно відходити їм, нагодуйте їх ви! Вони ж кажуть Йому: Не маємо чим тут, тільки п’ятеро хліба й дві рибі. А Він відказав: Принесіть Мені їх сюди. І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п’ятеро хліба й дві рибі, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові. І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів… Їдців же було мужа тисяч із п’ять, крім жінок і дітей. І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить.»
Уявіть себе одним із персонажів цієї історії; тут можна багато чому навчитися. Спершу згадайте, коли ви останній раз були дуже засмучені. Можливо, це сталося після смерті друга, або після того, як ви втратили роботу, або коли вам довелося покинути улюблений дім. Вам хотілося подумати, можливо, помолитися наодинці, щоб вас ніхто не турбував. Потім уявіть, що тихе місце, які ви вибрали для цього (наприклад, маленька церква) почало заповнюватися сотнями людей через весільну церемонію. Як би ви на це відреагували?
Реакція Ісуса на подібну ситуацію вражаюча. Він щойно втратив Івана, Свого родича і сподвижника, і це було наочним прикладом того, що чекає попереду на Нього самого. Та все ж, коли Ісус пішов на віддалений пагорб, щоб побути в тиші і самотності, люди відшукали Його і стовпилися навколо. І тоді Ісус перетворив Свою печаль про Івана (і, можливо, печаль про Себе самого) у співчуття цим людям, які потребують Його. Уявіть себе одним із дванадцяти апостолів або їх друзів, які стояли поблизу, але в боці від натовпу. Ви бачите, що Ісус піклується про людей, і вам теж хочеться зробити для них щось добре. Тому ви підходите до Учителя з пропозицією відправити всіх до поселення купити їжі, щоб вони не залишилися голодними в такому віддаленому місці.
Ісусу завжди подобалося, коли Його учні ділилися з Ним ідеями, які свідчили про їх увагу до інших, але Він вражаюче уточнював їх. Якщо ви дійсно піклуєтеся про людей, чом би вам не дати для них щось поїсти? Можливо, це звичайний заклик до дії, але Ісусове запитання починає здаватися нам дивним, а такий план – нездійсненним. Ми протестуємо: я не можу цього зробити, для цього в мене немає ні часу, ні сил. Усе що в мене є, це…
Але наступний крок знову схожий на те, як Господь здійснює чудеса. У центрі Його уваги – ваш добрий намір, у даному випадку – нагодувати людей. Ви вважаєте, що це неможливо, але ви готові віддати Йому все, що у вас є, якщо це принесе хоч якусь користь. Звичайно ж, це означає, що самі ви залишитеся голодними, але це вас не зупиняє. Важко описати враження від загадкових дій Ісуса з тією нікчемною кількістю їжі, яку ви Йому принесли. Він молиться, дякує Господові за хліб, якого ледве вистачило б для двох людей, розламує його і доручає вам роздати всім іншим. У результаті сотні людей один за одним отримують скиби хліба, але ви не розумієте, що відбувається і як таке можливе.
Обдумайте цю історію. Перебування учнів поряд з Ісусом обернулося їх служінням. Те ж саме і зараз відбувається з тими, хто знаходиться досить близько до Ісуса, щоб краєм ока побачити, що Він робить. Ми не розуміємо, як можна Йому допомогти, і пропонуємо для цього всі дрібниці, які в нас є. Ісус приймає, як колись хліби і рибу, наші ідеї, гроші, почуття гумору, час, енергію, таланти, любов, обдарованість, красномовство, спритність і все інше. Син Людський показує все це Своєму Отцю з молитвою і благословенням. Потім Він ділить ці дари так, щоб ми, отримавши їх назад, могли поділитися з тими, хто їх потребує. І після цього наші дари – вже не лише наші. Тепер це щось інше – велике, сильне, загадкове. І ми з подивом спостерігаємо за тим, що Бог зробив з тими малими шматками, які ми витягнули з наших скромних запасів і запропонували Йому. Вони стали частиною істинного християнського служіння.
Звичайно ж, в історії, розказаній Матвієм, криється щось більше, ніж вражаючий приклад християнського покликання. Дванадцять наповнених кошів є символом Ісусового наміру відродити дванадцять родів Ізраїлю як Божих людей. Матвій розповідає тут про Ісуса як про нового Мойсея. Євангеліст нагадує нам про те, що за Мойсеєвих часів, коли євреї йшли по пустелі, Господь послав їм манну – особливий хліб з Небес. Але на цьому схожість Ісуса з Мойсеєм закінчується. Можливо, Ісус відразу розстався з усіма людьми, яких Він нагодував, бо не хотів, щоб вони юрбилися навколо Нього, прославляли Його за здійснене диво. На відміну від Мойсея Ісус не хотів вести за Собою величезний натовп або отримати військову перемогу над Божими ворогами. Ісус знову шукав самотності, передчуваючи те, що Йому належить відчути при розп’ятті на хресті. Якщо ви хочете піти за Христом, віддати Йому все, що у вас є, заради служіння людям, ви повинні пам’ятати, чого це було варте Ісусові.
