Тривання в Слові на рівні волі

Після всього того, що було досі сказано про молитву Словом на рівні розуму й серця, ми, мабуть, здогадуємося, що конче потрібно, аби під час молитви працювала наша воля. Відкривши наші рани й слабкості, Слово Боже лікуватиме й упорядковуватиме їх настільки, наскільки ми дозволимо йому це робити. Бог, Який промовляє до нас у правді та з любов’ю, чекає перед нашими дверима на дозвіл увійти: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду…» (Об. 3:20). Мусимо часто абсолютно щиро запитувати себе, наскільки далеко впускаємо Бога у сферу нашої свободи.

Віддавати свою волю Богові нелегко. Нерідко цей процес триває довго й повільно. Адже у сфері свободи ми торкаємося того, що для нас найбільш інтимне та особисте. Треба мати величезну віру й любов, аби повністю довіритися Богові. Не можна штучно пришвидшувати цього процесу. Не можна змусити себе пристати душею до Божої волі. Тільки Він може наблизити нас до Себе. А для нас найважливіше – слухати з відкритим серцем і піддаватися Його Слову, яке притягує нас. Якщо чинитимемо це великодушно й щиро, Бог пронизуватиме нас Своїм Словом і поступово пробуджуватиме в нашому серці прагнення наблизитися до Його Особи. У такій атмосфері Слово Боже відкриватиме нам правду про наше життя, зокрема, і про ті його сфери, які викликають у нас сором, сум і знеохочення. Наші рани не перестануть кровоточити доти, доки ми не наважимося звернутися до люблячого Бога з проханням полікувати їх. Під час молитви Бог оздоровлює нас і впорядковує наше життя. Зцілює навіть те, що глибоко сховане від нас у підсвідомості. Так діється тому, що молитва єднає нас із Богом, справжнім Лікарем, Який знає наші рани ліпше, ніж ми самі. У повсякденному житті маємо плекати й розвивати дружні стосунки з Богом. Тільки тоді зможемо віддати в Його руки всю нашу щоденність.

Бог посилає до нас Своє Слово, через яке хоче знайти шлях до цілої нашої особи, до того, що в ній гарне й позитивне, і до того, що зранене, невпорядковане та заплутане в гріхах. Це Слово здатне проникнути в найглибші закутки нашої душі й серця. Однак Бог ніколи нас ні до чого не змушуватиме. Потребує нашої відкритості й молитви, у якій не заглушуватимемо Його голосу та в якій знайдеться місце для всіх наших глибоко людських відчуттів і переживань: розуму, серця та волі. Досягти такої відкритості неможливо без Божої благодаті. Тому ми повинні часто й ревно молитися слідом за псалмопівцем: «Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека.. […] Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!» (Пс. 139:1-2; 23-24).

Попередній запис

Тривання в Слові на рівні серця

Замість того, щоби боротися з труднощами, наприклад, з неуважністю та втомою, їх треба радше визнати й прийняти. На неуважність, яка ... Читати далі

Наступний запис

Промолене Слово відкриває нас на щоденність

У попередніх роздумах ми говорили, що аби Слово змогло в нас оселитися, мусимо прийняти його особисто. Ба більше, прийняти Слово ... Читати далі