Тривання в Слові на рівні розуму

Це перший рівень нашої молитви Словом Божим. Спочатку вона, зазвичай, легка і дарує нам багато задоволення. Читаючи Святе Письмо або іншу «книжку для роздумів», починаємо пізнавати Бога. Бог і Його Слово стають нам дедалі ближчими. На цьому етапі молитви відчуваємо неабияку благодать і духовну втіху, розмірковуючи про Божі справи. Крім благодаті Божої, сприяють цьому й природні чинники. Для того, хто лише починає встановлювати контакт зі Словом Божим, наприклад, з Євангелієм, це може бути відкриття цілого захопливого світу. Усе тут для нього нове й свіже, а тому захопливе й чарівне. Чимало правд і сцен, які з’являються в його розумі та уяві, викликають справжнє просвітлення. Знайомство з ними породжує прагнення пізнавати далі. Така людина знаходить у Євангелії багату поживу для своєї пам’яті, уяви й розуму, пізнає новий спосіб спілкування з Богом, що є багатшим за усні молитовні формули, – і тоді особисто переконується в цінності молитви Словом Божим. Хто відчув її смак, зазвичай твердо вирішує тривати в ній до кінця життя.

А тимчасом не можна забувати про те, що зустріч зі Словом лише на рівні розуму не є цілісною молитвою, а тільки її етапом. Вона залишається в нашій пам’яті, підживлює наш розум і збуджує уяву. Однак через деякий час нам уже не вистачає лише такої молитви. Адже кожен із нас – це щось більше, ніж тільки пам’ять, розум та уява. Бог, Який приваблює Своїм словом наш розум, поволі дає нам відчути, що прагне налагодити з нами набагато тісніший контакт – контакт, для якого не досить лише участи розуму. Бажання глибшої молитви притаманне не тільки вибраним. Кожен із нас здатний налагодити особисті стосунки з Богом, які виходять за межі винятково раціональної сфери й сягають глибин душі. Проблема, однак, полягає в тому, щоб оцей перехід від сфери думок до глибшої сфери вчасно помітити й не перешкодити йому – піти за ним. В іншому разі наше духовне старання обмежиться лише однією з багатьох складових нашого «я», і ми сховаємося в ній, немов слимак у мушлі. Особиста молитва повинна охопити всі сфери й закутки нашого «я» (П. ван Бреемен[1]).

.Якщо постійно докладатимемо зусиль для налагодження дедалі тісніших стосунків із Богом, невдовзі помітимо, що зустріч зі Словом лише на рівні розуму не здатна наситити нашого єства. Через деякий час повторювання тих самих текстів Слова, над яким роздумуватимемо, почне здаватися відомим і очевидним. Нерідко саме таке враження виникає в нас, коли вкотре чуємо той самий уривок Євангелія, розмірковуємо над тією самою біблійною сценою, тими самими словами Ісуса. З’являється відчуття, що вже не маємо над чим роздумувати (Ст. Дзєржек). Усе видається нам знайомим. Пам’ять, розум, уява більше не мають що робити. Нас починає охоплювати нудьга і втома.

І тоді в наших стосунках зі Словом Божим може виникнути період труднощів, черствості й розгубленості. З’являються неприємні відчуття. Коли нам не виходить з ними впоратися, ми нерідко вирішуємо, що проблема полягає в нашому невмінні або небажанні молитися. Починаємо навіть сумніватися у своїй здатності до особистої молитви й знеохочуємося. Деякий час, щоправда, ще пробуємо знайти допомогу назовні: змінюємо книжку для роздумів, радимося з духовними керівниками, слухаємо проповіді, присвячені молитві. Однак, як це не парадоксально, не здогадуємося, що нудьга, яка виникає в нас під час молитви, може бути запрошенням перейти на глибший рівень зустрічі зі Словом Божим.

Отож, якщо молитву супроводжує байдужість і розгубленість, це свідчить не про духовний регрес, а про розвиток. Бог говорить до нас за посередництвом болісних відчуттів так само, як раніше – коли молитва дарувала нам задоволення – промовляв за допомогою емоцій, що заспокоювали нас. Часто ми не можемо помітити й оцінити значення цього нового, хоча й важкого періоду молитви. І тоді припускаємося помилки: пробуємо побороти свою неуважність, намагаючись відігнати її, як набридливу муху. Тоді ще більше зосереджуємося на собі й труднощах, які виникли в нас, замість сконцентруватися на взаєминах із Богом. Отож, як слід діяти в такій ситуації?


[1] Піт ван Бреемен (нар. 1927) – голландський священик, проповідник, автор декількох книжок про християнську духов­ність. – Прим. пер.

Попередній запис

Читання Слова

Повернімося до нашого читання тексту. Як розуміти, що за першим разом маємо читати Слово більше розумом? Одна з властивостей розуму ... Читати далі

Наступний запис

Тривання в Слові на рівні серця

Замість того, щоби боротися з труднощами, наприклад, з неуважністю та втомою, їх треба радше визнати й прийняти. На неуважність, яка ... Читати далі