Читання Слова

Повернімося до нашого читання тексту. Як розуміти, що за першим разом маємо читати Слово більше розумом? Одна з властивостей розуму – прагнення пізнавати щось, інакше кажучи, це цікавість. Розум є допитливим, тож дозвольмо йому таким бути. Наш розум хоче пізнавати, хоче зрозуміти, хоче довідатися зміст тексту. Тому читаємо повільно й уважно, аби якнайбільше дізнатися про те, що розповідає нам Слово. У деяких місцях Слово, яке ми вже читали десятки разів, почне виблискувати для нас цілком новими гранями.

Тут хочу звернути увагу на певну пастку, у яку ми дуже часто потрапляємо, читаючи Слово, котре вже знаємо майже напам’ять. Отож, коли починаємо читати добре знайоме нам Слово, у нашій голові спрацьовує певний механізм. У нас з’являється певність, що «я вже це знаю, я вже це читав», і тоді ми автоматично вимикаємо наш розум. Після цього розум перестає працювати й далі більше «не читає», а ми не слухаємо. Це робить нас нечутливими до нового світла, яким прагне освітити нас Бог. Слово Боже, щоразу, як ми його читаємо, завжди є новою подією, новою зустріччю, новою благодаттю. Кожен з нас може пригадати власний досвід, а саме те, як якийсь текст, який ми читали протягом багатьох років, раптом уперше привернув нашу увагу, уперше освітив наш розум. Це означає, що, читаючи Слово Боже, ми щоразу повинні читати його так, немовби вперше побачили цей текст. По суті, це правда. Слово Боже щоразу вперше з’являється перед нашими очима, бо щоразу читаємо його в інший момент історії нашого життя й в іншому фізичному, психічному й духовному стані.

Під час другого читання активнішою повинна бути участь серця. Має змінитися й ритм читання. Мусимо читати ще повільніше, зупиняючись на хвилинку перед кожним реченням, аби налагодити контакт із власним серцем, запитувати себе, як воно реагує на читане цієї миті Слово. Ми повинні звертати увагу на всі його порухи: як на ті, що вгамовують пристрасті й дарують спокій, так і на ті, які породжують біль і страх. Усе, що повідомляє нам Слово через наше серце, є важливим. Треба старатися помітити це й зізнатися в цьому. Якби ми обмежилися лише читанням розумом, то, найімовірніше, не змогли б усвідомити більшості з цих порухів серця. Причиною цього є така властивість нашого розуму, як схильність до вибірковості. Завдяки цій рисі ми здатні вибірково підходити до інформації: одну вибираємо, а іншу відкидаємо. Можемо, наприклад, не почути чогось, що потребує наших зусиль або викликає сумніви щодо нашої моральної чи духовної позиції. Так само можемо вибірково підходити й до Слова Божого, перестрибуючи або читаючи швидше слова, які боїмося почути, які ставлять перед нами надмірні вимоги. Нам притаманна схильність до вибіркового читання й слухання нашим розумом. Натомість серце, якщо допустимо до нього Слово Боже, здатне ставитися до нього спонтанно та безкорисливо. Тому важливо зупинятися й замислюватися над внутрішніми порухами, які зродилися в нашому серці під час читання. А особливу увагу варто присвятити тим із них, котрі найбільше схвилювали, зачепили нас.

Третє читання – це відповідь на плоди другого читання. Воно неначе спричинене найсильнішими порухами серця чи проблисками розуму. А тому під час цього читання ми вже повертаємося тільки до тих слів, які найбільше зворушили або освітили нас. Важливішу роль у ньому має відігравати воля, бо нерідко Слово закликає поринути у важкі й болісні переживання, які викликають у нас опір чи навіть тривогу. Під впливом важких переживань може з’явитися природне бажання втекти, спокуса заглушити ці почуття й не занурюватися в них. Нерідко піддаємося цьому імпульсові та ховаємо неприємні переживання у «підвали» нашої підсвідомості. Деколи потрібно докласти чималих зусиль, аби повернутися до цих слів і переживань під час третього читання та обміркувати те, що нас найбільше схвилювало. Важкі, неприємні почуття не менш важливі від гарних і заспокійливих. Було б помилкою очікувати від доброї молитви лише «добрих переживань». Метою медитації над Словом Божим аж ніяк не є «добрі переживання», наприклад спокій. Мета цієї молитви – Бог, Який промовляє до нас. Переживання – це не мета, а плід молитви. Отож, коли нашою метою буде Бог і Його Слово, тоді ми відчуємо, що Слово, яке, можливо, боляче вразило, очищує в нас ще невпорядковане і фальшиве джерело болю.

Я так детально прокоментував це трикратне читання під час підготовки, тому що воно видається мені дуже важливим. Присвятімо 10-15 хвилин уважному читанню Слова Божого, перш ніж увійти в молитву медитації чи споглядання.

Щойно після такого приготування ми повинні увійти в Слово, яке найбільше припало нам до душі, і тривати в ньому аж до повного насичення ним. Саме цим і є медитація над Словом Божим або його споглядання – триванням у Слові та духовним «смакуванням» його змісту. Так само, як під час читання, тепер треба звернути увагу на те, щоб у нашій молитві Словом, у нашому триванні в Слові брала участь уся наша особа, головні психічні сили нашої особистості: розум, серце й воля. Тільки тоді молитва буде цілісною та плідною. Бо якщо молитва є працею тільки розуму, тільки серця або тільки волі, то її не можна назвати цілісною. Така молитва може навіть привести нас у духовному житті до ілюзій. Якщо молитва стане надто інтелектуалізованою, тоді розгляд «Божих справ» задовольнятиме нашу цікавість і розширюватиме наші знання, але аж ніяк не змінюватиме нашого серця й не пробуджуватиме нашої волі жити згідно з Божими наказами. Коли ж у молитві бере участь лише серце, існує небезпека, що вона шукатиме тільки емоційних переживань, і тоді вона може перетворитися на сентиментальні пошуки відчуттів задля самих відчуттів – шукатимемо почуттєвого сприйняття Бога замість самого Бога. І врешті, якщо молитва опиратиметься лише на зусилля нашої волі, тоді з’явиться небезпека, що ми почнемо покладатися тільки на себе й власні сили, а не на Бога та Його благодать.

А тепер повторімо собі сказане раніше: це благодать є джерелом наших бажань і дій. Це не ми пробуджуємо в собі відчуття присутності Бога, а Він дозволяє нам знайти й пізнати Себе.

Спробуймо поглянути зсередини на нашу молитву Словом, яку переживаємо на рівні розуму, серця й волі. Виокремлення й розділення цих рівнів потрібне для впорядкування наших роздумів. Натомість у житті їх важко розділяти, бо меншою або більшою мірою вони взаємопов’язані. Щоб залучити всю свою особу до молитви, потрібно докласти конкретних зусиль. Це, зокрема, вимагає подолання багатьох перешкод, і то не лише зовнішніх, а й передусім внутрішніх. Стикаємося з ними щоразу, коли цілком серйозно намагаємося налагодити інтимний контакт із Богом та Його Словом. Коли повністю поринаємо в слухання Слова Божого, помічаємо, що така молитва вимагає від нас сягнути найглибшого рівня нашого єства. Слово торкається наших найпотаємніших таємниць. А коли воно торкається хворих і невпорядкованих місць, тоді цей дотик викликає біль і породжує неспокій. У нашій душі відбувається «внутрішній землетрус». Завдяки Слову, яке пронизує нас до глибини серця, ми інтуїтивно відчуваємо, що під покровом нашої свідомості накопичилася величезна енергія страху, а нерідко й агресії та бунту. Зсередини нашого єства видобувається белькотіння невпорядкованих прагнень, думок і почуттів. Це дратує та знеохочує нас. Можливо, ми самі не усвідомлюємо до кінця того, що саме так захищається наш егоїзм. Зазвичай страх і агресія виходять назовні: у молитві вони пронизують наші стосунки з ближніми, а також із Богом.

Ось чому ми часто боїмося довше тривати в Слові та радше віддаємо перевагу поверхневому читанню. Тривання в Слові викликає в нас різноманітні напруження та виявляє наші невпорядковані почуття, з якими не можемо дати собі ради.

Якщо ми уникаємо продовженої молитви Словом Божим – це може сигналізувати про те, що прагнемо уникнути налагодження глибоких стосунків із самими собою, а в результаті й з Богом. Не поринувши в молитву всім своїм єством, навіть якщо молитимемося багато й довго, можемо взагалі не відчути особистого контакту з Богом. Дуже промовистими щодо такої ситуації є слова Ісуса, адресовані Пилипові: «Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш…  Мене?» (Ів. 14:9). Нам конче потрібна молитва Словом, яка має сягати глибин нашого єства, тобто проникати туди, де на нас чекає Бог. Аби зануритись у власний внутрішній світ, треба проявити терплячість і витривалість. А нерідко потрібно ще й багато часу, щоб Слово Боже, яким молимося, перемістилося з розуму до серця та підкорило собі всю нашу волю. Придивімося уважніше, чим є тривання в Слові на рівні розуму, серця й волі.

Попередній запис

Новий досвід слухання

Розпочинаємо другий етап шляху молитви Словом Божим у щоденності, до якого підготували нас усі попередні роздуми. Якщо подбаємо про старанну ... Читати далі

Наступний запис

Тривання в Слові на рівні розуму

Це перший рівень нашої молитви Словом Божим. Спочатку вона, зазвичай, легка і дарує нам багато задоволення. Читаючи Святе Письмо або ... Читати далі