Увійти в тишу

Тиша розвиває наше психічне й духовне життя. Спочатку, щоб увійти в тишу, можливо, витрачатимемо доволі багато часу. Однак не шкодуймо його. Насамперед навчімося досягати стану тиші й свідомої присутності на молитві. У цьому нам може допомогти простий спосіб молитви, а саме молитва присутності. Це, коротко, молитва тривання, у якій відмовляємося від усіх слів, від будь-якої активності з нашого боку. У цій молитві хочемо принести в дар Богові свою присутність і все те, що відкриває в нас тиша: наш спокій і неспокій, певність та непевність, порядок і безлад нашого серця. Така молитва вчить нас відчувати тишу серця й слухати Бога, Який чекає не на наше слово, а на нас самих, на нашу присутність, на наше тривання. Ця молитва – це втілення біблійних слів: «Ось я, бо ти кликав мене» (1 Сам. 3:5).

Хочу ще раз твердо наголосити на цінності молитви присутності, щоб ми не мали сумнівів щодо її сенсу. Спробувавши увійти в тишу й відчувши опір, ми, можливо, одразу почнемо докоряти собі, кажучи, що ні на що не здатні, що це завдання для нас заважке та не має жодного сенсу. І тоді ми повинні звернутися до себе й промовити: «Найважливіше вже відбувається, тепер я є тільки й винятково для Нього». Так почнемо вчитися глибоко усвідомлювати себе під час молитви та завжди бути присутніми перед Богом. Молитва присутності вироблятиме в нас гострий слух і формуватиме чутливе серце.

Опір, який може виникати в нас під час входження в зовнішню й внутрішню тишу, не триватиме безконечно. Часом нам здається, що труднощі не закінчаться ніколи. У такі моменти починаємо сумніватися у власних силах. Відмовляємося від молитви в тиші. Кажемо: «О Боже, я, напевне, вже завжди буду такий; ні на мить не можу зосередитися. Мені це ніколи не вдасться. Я не впораюся з цим». Але це неправда, бо в кожному з нас є глибока сфера тиші та серце, яке вміє слухати. Якщо вправлятимемося наполегливо й регулярно, невдовзі помітимо, як поволі зникає опір і з’являється смак тиші, смак слухання Слова.

Слід пам’ятати, що ми прагнемо відкритися для тиші, яка приведе нас до зустрічі зі Словом. У цей момент конче треба зробити практичне зауваження. Можемо відчути тишу двох типів. Нас може опанувати глуха й важка тиша, у якій нічого не відбуватиметься, а ми ставатимемо млявими й байдужими. Якщо така тиша не зникатиме, а триватиме, наприклад, тижнями, то варто детальніше проаналізувати наше справжнє прагнення слухати Слово. Слід у такому разі запитати себе: «Чи я справді прагну й очікую Слова Божого?» Варто також уважніше придивитися до своєї втоми, лінивства, волі, страхів. Спробувати зрозуміти, чи не почали ми нудьгувати. Якщо під час молитви ми відчуваємо нудьгу, це може нам чимало сказати про наше самопочуття й ставлення до себе: «Чому я нудьгую?»

Існує також інший вид тиші. Це тиша, яка сягає глибин нашого єства. Коли нам уже вдасться ввійти в неї, не шкодуймо часу на молитву. Присвятімо відповідну кількість часу перебуванню в цьому стані. Уже саме занурення в тишу є молитвою, шуканням присутності Бога, Який промовляє до нас.

Прочитати Слово з любов’ю

Добрим підсумком наших роздумів про підготовку до молитви Словом Божим є коротка наука отців-пустельників. Вони кажуть про три кроки приготування: втечи, замовкни, намагайся віднайти спокій. Якщо подаруємо самі собі час для зустрічі зі Словом, якщо кожного дня матимемо відвагу покидати наші справи й намагатимемося поринути в тишу, невдовзі помітимо, що в нас поволі починає з’являтися спокій, за яким ми завжди тужимо. Виникне також прагнення й очікування Слова, а потім ці почуття поступово перетворяться на одне велике прагнення Слова. І тоді настане мить, коли ми вже будемо готові прийняти Слово, – щойно тоді.

Виділений час, місце й тиша мають провадити до безпосередньої зустрічі зі Словом Божим. Досягнувши такого стану серця, можна переходити до читання Слова Божого. Тепер ми повинні зі сповненою любові увагою, поволі прочитати Слово Боже з Літургії наступного дня. Ідеться про повільне, спокійне читання, у яке має поринути все наше єство: розум, серце, воля. Якщо читатимемо Слово Боже дедалі вдумливіше, помітимо, що читане Слово торкає, зворушує нас, глибоко западає в наше серце. Часом це буде одне слово, одне речення, одна сцена. Наше зворушення може бути спокійним або тривожним, може викликати в нас дуже позитивні почуття або завдати нам болю. Та хай там як, – важливо, що нарешті ожило наше серце. Адже це означає, що слово досягло глибини нашого єства. Саме такими мають бути плоди нашого першого читання Слова. Мусимо запам’ятати й зберегти в серці ту мить, коли Слово вперше зворушило нас. Ми повинні постаратися з цим Словом заснути. (Нерідко засинаємо, думаючи про різні справи й проблеми, які потім непокоять нас під час сну, в результаті чого прокидаємося вранці втомлені й не надто життєрадісно налаштовані на новий день). Слово Боже, з яким засинаємо, може впливати на наш нічний відпочинок і породжувати правильне налаштування серця. А отже, йдеться про те, щоб заснути з любою нам думкою, з духовним прагненням – так, як не раз засинаємо, очікуючи на щось важливе, приємне, що має відбутися завтра. Добре буде, якщо, прокинувшись уранці, ми згадаємо про Слово чи духовне прагнення, з яким лягали спати, і постараємося повернутися до нього розумом, серцем і волею.

Попередній запис

Подарувати собі час

Хоча немає сумнівів у тому, що Бог промовляє до нас у різних подіях щоденності, все-таки ми не почуваємося в ній ... Читати далі

Наступний запис

Новий досвід слухання

Розпочинаємо другий етап шляху молитви Словом Божим у щоденності, до якого підготували нас усі попередні роздуми. Якщо подбаємо про старанну ... Читати далі