Підготувати серце до слухання

Уміння слухати залежить не так від тренованості наших вух, як, радше, від підготованості серця. Найважливішим органом, потрібним для слухання й прийняття Слова Божого, є серце. Одразу слід пояснити, що коли в наших роздумах говоритимемо про серце, щоразу матимемо на увазі щось більше, ніж тільки людську сферу почуттів. Говоритимемо про серце (гр. καρδίᾳ) у біблійному значенні, тобто як про найглибшу, первинну основу нашої істоти, центр нашої особистості, який є джерелом думок, почуттів і сумління.

Бог прагне промовляти до серця. Устами Осії Він скаже: «Тому то ось Я намовлю її, і попроваджу її до пустині, і буду говорити до серця її» (Ос. 2:16). Напоумляє Своїх обраних: «Не робіте твердим серця вашого, мов при Мериві, немов на пустині в день спроби» (Пс. 95:8). А коли Ісус хоче сказати Своїм учням важкі слова, які передрікають Його муку, тоді просто-таки наполягає: «Візьміть собі добре в серце ці слова»[1] (Лк. 9:44). Трохи раніше, коли Ісус пояснював їм притчу про сіяча, Він звернув увагу на те, що зерно слова дає плоди в тих, хто «береже його в щирому й доброму серці» (Лк. 8:15). Однак те саме серце, як твердить Біблія, часто буває непідготованим до того, щоб прийняти й зберігати Слово. Воно може бути камінним (Єз. 11:19), обтяженим «ненажерством та п’янством, і життєвими клопотами» (Лк. 21:34). У серці можуть загніздитися «лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства» (Мр. 7:21-22). Коли слухаємо Боже Слово, до нашого серця намагається проникнути диявол: «…приходитьі забирає слово з їхнього серця» (Лк. 8:11). Визнаймо, ці біблійні спостереження збігаються з нашим особистим досвідом.

Звернімо увагу на те, що заважає нам слухати Бога під час Літургії Слова та в інші моменти нашого повсякденного життя. Я хотів би, щоб ми разом вистежили в собі те, що ослаблює наш найважливіший орган слуху, тобто серце. Звернімо увагу на те, що найбільше отуплює його, що робить наше слухання поверхневим, удаваним або половинчастим.

По-перше, це шум. Він нищить нашу здатність слухати. Мусимо це щиро визнати, бо лише тоді зможемо почати захищатися від того стилю «життя в шумі», який пропонує нинішній світ розваг, комерції тощо. Скажімо це собі чітко: неможливо слухати без тиші й мовчання. Ідеться не лише про зовнішню тишу, а передусім про внутрішню. Занурення у внутрішнє слухання великою мірою залежить від того, у якому внутрішньому стані ми перебуваємо. А нас дуже часто непокоїть внутрішнє напруження, страх, почуття пристрасті або роздратування. Нерідко саме вони спонукають утікати від тиші. Ми боїмося почути себе. Не можемо слухати Слово Боже, наприклад, під час Євхаристії, бо почуваємося внутрішньо розбитими. Нудьгуємо під час молитви, бо не здатні перебувати сам на сам зі собою.

По-друге, це безладні прив’язаності. Вони не дають нам змоги великодушно слухати. Ідеться про прив’язаності, необов’язково морально погані, які заважають нам налаштуватися на Бога та виконувати Його волю. Нерідко маємо «невинні» прив’язаності, які перемагають нашу прив’язаність до Бога та Його волі. Вони утверджують у нас зосередження на собі, а не на Богові, в результаті чого ми творимо власний світ. Це світ наших очікувань, уявлень, прагнень, які не завжди відповідають тому, чого очікує Бог. Підсвідомо відчуваємо це, боїмося подивитися цій правді у вічі, а тому втікаємо від слухання Слова Божого.

По-третє, це стан гріха. Він є найпоширенішою причиною втрати здатності слухати – не так сам гріх, як тривання в ньому. Гріх у нас є дійсністю, яка каже «ні» Божій волі, обтяжує наше серце та позбавляє його бажання слухати. Мусимо усвідомлювати, що він спонукає нас опиратися прагненню шукати Божу волю. Поступово він послаблює це бажання, аж поки повністю не заглушить його та не змусить голос нашого сумління замовкнути.

Гріх, до якого прив’язуємося, гріх, з яким живемо, притуплює наш внутрішній слух. Що тоді відбувається? Ми уникаємо Бога, слухаємо те, що хочемо почути. Боїмося правди, боїмося світла, боїмося особистої зустрічі з нашим невпорядкованим життям. Саме стан гріха, хоча ми цього й не усвідомлюємо, найсильніше ослаблює нашу здатність слухати Слово Боже. Тому на цьому етапі наших роздумів, перш ніж зробимо наступний крок дорогою молитви Словом Божим, мусимо щиро сказати: не можна перебувати в тяжкому гріху. Гріх не є «брудною річчю», яка може собі полежати в непомітному «кутку» нашого серця. Гріх має здатність швидко розростатися. Він може стати як злоякісна пухлина, яка поволі й невидимо вбиває організм. Триваючи в гріху, ми можемо почати обмежувати життя нашої віри лише зовнішніми релігійними практиками, а Боже Слово будемо суб’єктивізувати, тобто свідомо чи несвідомо проціджувати крізь фільтр наших виправдань, або інтелектуалізувати, боячись поглянути правді у вічі. Наші зустрічі зі Словом стануть тоді поверхневими. Не впускаючи Слово у своє серце, в якому ховатиметься гріх, ми житимемо на певній «інтелектуальній» відстані від Слова Божого та не зможемо зійти з ним до рівня нашого серця.

Запитуймо себе часто й щиро: «Що найбільше заважає мені гідно слухати Бога? Чи я здатен слухати? Яким є мій внутрішній стан?» Запитуймо себе про свої прив’язаності та про гріх, у якому триваємо найдовше. Змусьмо себе поглянути на наслідки наших безладних прив’язаностей, особливо грішних.

Усе те, що ми досі сказали про труднощі й перешкоди, які заважають слухати Слово Боже, мало допомогти нам зрозуміти, що до слухання Слова, молитви Словом і переживання Слова треба підготуватися. Ми вже знаємо, що це приготування передусім стосується нашого серця. А отже, повернімося ще раз до нашого запитання: «Як допомогти серцю стати вільним і здатним слухати Слово Боже? Як розбудити в серці прагнення й очікування Слова?» Отож, мусимо подбати про створення для серця відповідних умов, – хочу відразу додати: умов не поза щоденністю, а посеред неї, адже вона створює відповідну атмосферу для зростання в нас Слова Божого.


[1] Ці біблійні слова процитовано не за перекладом І. Огієнка, а наведено в перекладі з польської, бо в першому варіанті немає згадки про серце: «Вкладіть до вух своїх ці ось слова». – Прим. пер.

Попередній запис

Непідготовані до слухання Слова

Ідемо до храму з прагненням брати активну участь у Євхаристії, слухати Слово Боже, але часто, інколи вже наприкінці Божественної Літургії, ... Читати далі

Наступний запис

Подарувати собі час

Хоча немає сумнівів у тому, що Бог промовляє до нас у різних подіях щоденності, все-таки ми не почуваємося в ній ... Читати далі