Матвія 10:1-15 – Ісус посилає апостолів на проповідь
«І закликав Він дванадцятьох Своїх учнів, і владу їм дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, і щоб уздоровляли всіляку недугу та неміч всіляку. А ймення апостолів дванадцятьох отакі: перший Симон, що Петром прозивається, і Андрій, брат його; Яків, син Зеведеїв, та Іван, брат його; Пилип і Варфоломій, Хома й митник Матвій; Яків, син Алфеїв, і Тадей; Симон Кананіт, та Юда Іскаріотський, що й видав Його.
Цих Дванадцятьох Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого. А ходячи, проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте. Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи. А як зайдете в місто якесь чи в село, то розвідайте, хто там достойний, і там перебудьте, аж поки не вийдете. А входячи в дім, вітайте його, промовляючи: Мир дому цьому! І коли буде достойний той дім, нехай зійде на нього ваш мир; а як недостойний він буде, то мир ваш нехай до вас вернеться. А як хто вас не прийме, і ваших слів не послухає, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох із ніг своїх. Поправді кажу вам: легше буде країні содомській й гоморській дня судного, аніж місту тому!»
«Як я дізнаюся дорогу?» – запитав я, збираючись вперше їхати машиною самостійно. «Не кажи дурниць, – сказала мама, – ми їздимо туди вже багато років, ти маєш добре знати дорогу». Але я не знав її, бо є велика різниця між становищем пасажира і людини, яка сидить за кермом. Я заблукав, від’їхавши від будинку лише на вісім кілометрів, і мені довелося запитувати зустрічних, куди їхати, оскільки місцевість здавалася мені зовсім незнайомою.
Аж до моменту, про який говориться в цьому уривку, учні Ісуса були подібні до пасажирів, а Ісус – водієві. До цього учні вражалися тому, що бачили, але Ісус сам приймав усі рішення. Він вів їх за Собою по містах і селах, беручи на Себе відповідальність – і отримуючи замість підозри і кепкування. А тепер Він посилає самих учнів йти і проповідувати. Неважко здогадатися, які почуття викликало в них це Ісусове доручення. У душі вони запитували: невже Ти хочеш, що б ми робили це самі?
Матвій перераховує нам імена всіх дванадцяти апостолів. Слово «апостол» і означає «посланий», оскільки Ісус посилає їх проповідувати, зціляти хворих і воскрешати мертвих; пізніше Христос пошле з такою ж місією усіх свідків Свого воскресіння. Число дванадцять символічне, що зрозуміла б будь-яка людина тієї епохи. Ісус вірив, що через Нього Бог оновлює і відроджує Ізраїль, у якого, як традиційно вважалося, було дванадцять родоначальників. Але Господь прийшов не лише заради Ізраїлю, хоча вірші 5-6 спочатку можуть ввести в оману. Звичайно ж, Ісус прийшов у світ для кожної людини, скажемо ми. Хіба Він не обіцяв, що язичники теж увійдуть до Царства Небесного (8:11)? Хіба Матвій не розповів нам, що після народження Ісуса ушанувати Його прийшли мудреці з далеких країн (2:1-12)?
Так, усе це має велике значення. Після воскресіння Ісус пошле учнів проповідувати усім націям (28:19). Але перш ніж ця діяльність відбудеться по всій землі, є термінова, невідкладна справа: Євангеліє про Царство повинні дізнатися діти Ізраїлю, щоб у них був час розкаятися – доки не буде вже надто пізно. Досі до Ісуса вже приходили деякі язичники, але якби із самого початку Він і Його учні почали проповідувати Євангеліє в язичницьких землях, жоден єврей, який шанує себе, не став би звертати увагу на цю проповідь. Цим Ісус міг би тільки підтвердити підозри Своїх ворогів, що Він – у змові з дияволом.
Але Він прийшов не руйнувати, а виконувати Закон, даний Мойсеєві. Бог Ізраїлю – істинний Творець, Який любить весь світ, і язичникам Він теж явить Свою милість, але тільки через виконання обітниць, даних Ізраїлю. Про це і піклувався Ісус, як виявила рання християнська церква (див., наприклад, Рим. 15:8,9). Час язичників скоро настане, але до цього треба спробувати пояснити обраному народу, що вже прийшов час виконання Божих обітниць – момент, якого вони так довго чекали.
Ісус заповідає Своїм учням робити зовсім не те, до чого звикли євреї. Апостоли не повинні ходити з важливим виглядом, оголошуючи, що вони – обрані служителі істинного Царя. Ні, вони повинні зціляти, воскрешати мертвих, вселяти надію в людей, а не шукати для себе слави. Апостоли не повинні вимагати грошей за свої старання, не повинні брати із собою в дорогу ні одягу, ні взуття, ні торби. Вони можуть лише сподіватися, що люди, які почули від них про Євангеліє, нагодують і прихистять їх, але плати за свою проповідь апостоли брати не повинні.
Детальний опис того, що апостолам належало робити в кожному новому місті, дозволяє зрозуміти, яку відповідальність поклав на них Ісус. Проповідь апостолів – це не поради, які можна прийняти чи відхилити, не нове вчення, що допомагає людям вирішити їх насущні духовні проблеми. Вони не повинні були переконувати людей у тому, що Бог врятує їх після смерті, у них була більш термінова справа. Царство Боже наближалося подібно до швидкісного потягу, і завдання апостолів – підготувати людей до цієї події. Зцілення, які належить здійснювати апостолам, теж дуже важливі, оскільки вони є знаком того, що з появою Ісуса нове, Богом дане життя уривається в долю Ізраїлю. Якщо люди приймуть послання про Царство – добре; якщо ні, доведеться показати їм, що вони накоїли. Скоро ті, хто вибрав шлях Ісуса, будуть врятовані від великої катастрофи, а ті, хто відкинув Його проповідь, бажатимуть собі долі Содому і Гомори. Навіть цим містам на березі Мертвого моря, що згоріли у вогні Божого гніву (Бут. 19:24-28), буде легше в день Суду, ніж таким людям! Ісус попереджає, що ще суворіша доля спіткає тих, хто відмовиться зустріти Божий день і віддасть перевагу звичному життю, що веде Ізраїль до загибелі.
Ці приписи, дані Ісусом апостолам, призначалися для конкретної ситуації того часу. Але Матвій передав усі ці деталі, можливо, для того, щоб церкви пам’ятали про них навіть після смерті і воскресіння Ісуса. Як же сьогодні ці приписи виконуються вашою церквою?
Матвія 10:16-23 – Вівці між вовків
«Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки. Стережіться ж людей, бо вони на суди видаватимуть вас, та по синагогах своїх бичувати вас будуть. І до правителів та до царів поведуть вас за Мене, на свідчення їм і поганам. А коли видаватимуть вас, не журіться, як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити, бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме. І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть супроти батьків, і їх повбивають. І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений. А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Поправді кажу вам, не встигнете ви обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський.»
Якось ми з дочкою пішли в парк атракціонів. Близько години ми стояли в черзі, щоб прокотитися на одній з найбільших гірок. Вона виглядала принадно, і всі були радісно схвильовані очікуванням. Нарешті ми забралися у вагонетку, яка піднімалася все вище і вище. Але коли вона досягла вершини, ми обоє завищали з переляку. Ми були на висоті близько 34 метрів, але здавалося, що до землі близько кілометра, а рейки сходили майже вертикально вниз. Я ніколи не забуду своїх відчуттів, коли ми різко полетіли вниз, у жаху притискаючись один до одного.
Коли я читав наведений вище уривок, мені здалося, що апостоли мали відчути щось подібне, слухаючи слова Ісуса про їх майбутні випробування. Те, про що Він говорив у першій частині розділу, примушувало їх уявити, що вони піднімаються все вище і вище. Їх радувало те, що Ісус хоче поділитися з ними Своєю незвичайною владою і силою. Але тепер учні несподівано виявилися на краю прірви і заглянули в неї, усвідомивши, що зараз неминуче полетять вниз.
Ісус знав, що план дій багатьох Його сучасників, особливо тих, хто готував повстання проти Риму, абсолютно не відповідав суті Його проповіді. Це не було сюрпризом для Ісуса. Він не здивувався, коли фарисеї почали звинувачувати Його в змові з дияволом. Тепер перед Христом було важке завдання – попередити апостолів про те, що на них чекає.
Сьогодні, у західному світі, ми звикли жити в терпимому суспільстві. Ми знаємо, що нас не стануть судити чи бити за те, що ми розповідаємо про Христа, не визнають це державною зрадою. Але все те, що проповідував Ісус, у Його часи було по-справжньому революційним і вважалося дуже небезпечним. Чи не є наша «терпимість» до Його слів знаком того, що християнство на заході скомпрометувало себе?
Що б ми не думали, історія ранньої церкви підтверджує всі важливі застереження, дані Ісусом. Апостолів переслідували, били, запроторювали до в’язниці і вбивали. Ісусове послання насправді ставало причиною розколу в сім’ях – батьків і дітей, братів і сестер. Навіть родичі Ісуса, здавалося, не вірили в Нього, поки Він жив на землі. Але Ісус вважав, що це не триватиме довго, оскільки вже зовсім скоро, перш ніж Його учні встигнуть обійти всі міста Ізраїлю, прийде Син Людський (в. 23).
Чому ж Ісус посилає апостолів на проповідь негайно – до того, як настане ця незвичайна подія? Це викликало багато суперечок і надовго стало головоломкою. Деякі вважають, що тут йдеться про друге пришестя Христове («Парусію»); проте, як видно з інших схожих фраз, це не так. Слова Євангелія нагадують сказане пророком Даниїлом (7:13), де пришестя Сина Людського означає не пришестя Його з Небес на землю, а вознесіння із землі на Небеса. Після багатьох страждань Він стане правителем і суддею світу, особливо тих «чудовиськ», які переслідували святих.
У цьому уривку Матвій каже і про те, що коли Апостолам доведеться відповідати за свої дії перед правителями, Господь наділить Ісусових учнів такою мудрістю, що вони зможуть знайти потрібні слова. Вірних у Христа переслідуватимуть скрізь, але вони повинні будуть усе перетерпіти. Врешті-решт настане той час, коли Божий суд наздожене їх переслідувачів – навіть ті міста і села, де послання про мир не було прийняте. Зокрема, як ми побачимо, ця кара спіткає і сам Єрусалим, який відрікся від Ісуса і Його Євангелія. Коли все це станеться, «хто витерпить аж до кінця, той буде спасений» (в. 22), бо «прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його» (16:27). Таким чином, слова наприкінці 23-го вірша означають обіцянку, якщо Ісусові учні виконають своє призначення, Господь спасе їх.
Посилаючи Своїх учнів проповідувати, Ісус радить їм бути мудрими як змії, але невинними як голубки. Християни завжди вважали, що легко бути або зміями, або голубками, але важко бути і тими, і другими одночасно. Без невинності мудрість перетворюється на маніпуляцію людьми, а без мудрості невинність перетворюється на наївність. Попри те, що ми сьогодні стикаємося з різноманітними проблемами, з якими, можливо, не стикалися перші Ісусові учні, ми повинні намагатися терпляче вирішувати їх. Якщо ми готові робити те, що робив Він, слід упевнитися, що наше власне життя схоже на Його життя.
