Матвія 10:24-31 – Заклик «не лякайтеся!»
«Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його! Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться. Що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте проповідуйте те на дахах. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні. Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців.»
Який заклик найчастіше повторюється в Біблії? Можна припустити, що це одна з порад: «будьте собою!», «радійте!», «молиться!», «поклоняйтеся Господові від щирого серця!», «жертвуйте більше грошей убогим!» Але це не так. Правильна відповідь – це заклик, що повторюється у віршах 26, 28, 31: «Не лякайтеся!»
Легко зрозуміти, чому Ісус радив апостолам не лякатися. Він попереджав, що їх переслідуватиме влада, що вони зазнаватимуть фізичне і моральне насильство, підозри і кепкування. Усього цього цілком достатньо, щоб боятися, але, проте, Ісус каже Своїм учням: «Не лякайтеся!».
Чому ж? Спочатку Він називає не ті причини, на які ми чекаємо. Врешті-решт, Ісус дійсно скаже: «Тому що Бог потурбується про вас». Але у віршах 26-27 Він каже, що лякатися не треба, оскільки з часом усе приховане стане явним. Чим же це може допомогти апостолам? Багато хто вважає, що істотна причина для страху – як би їх таємні думки несподівано не були розкриті. Ісус стверджує, що явною стане саме сила віри і відданості апостолів, і всі побачать, що вони йшли за істинним Месією Ізраїлю. Те, що здавалося упертістю і самовпевненістю, у світлі істини виявиться терпінням і непохитною рішучістю йти за Господом. Іншими словами, правда і справедливість восторжествують, і той, хто жив просто і чесно, буде врятований. І це має обнадіювати апостолів значно більше, ніж слова про те, що Господь потурбується про них у земному житті.
Але все таки Ісус застерігає апостолів від тих, хто може занапастити і душу і тіло людини (в. 28), хоча у вірші 31 Він знову каже: «Не лякайтеся». Багатьох християн спантеличив цей уривок з Євангелія, тому його слід розібрати детальніше. Ісус вважав, що в Ізраїлю є не лише вороги видимі, що вбивають тіло (римляни, Ірод і його прибічники), але і невидимі вороги – біси, які могли занапастити душу. Біси діяли за часів Ісуса і продовжують губити людей сьогодні. Біси використовують прагнення Божих людей до справедливості, схиляючи їх до помсти, щоб тим самим погубити їх душу. Люди, покликані нести світло, дуже ризикують, коли починають боротися із злом за допомогою ще більшого зла. Ця дорога веде прямо до геєни. Тільки цього Ісусові учні і повинні боятися. Але потім Ісус каже, що Господь любить Своє творіння і потурбується не лише про кожну живу істоту, але навіть про волосся на голові людини. І віра в це має переважити всі страхи і побоювання.
Тепер треба прояснити один дуже важливий момент. Деякі вважають, що Ісус говорить тут про самого Бога, здатного і тіло погубити, і душу відправити до пекла. Але це зовсім не так. Бог – єдиний, кого не варто боятися. Йому можна довірити своє життя, душу, тіло – словом, усе.
Я іноді слухав шанованих і серйозних християнських проповідників, які відчитували парафіян за їх молитви про звичайнісінькі речі, такі, як місце на стоянці, гарна погода для церковного свята, повернення втраченої речі. Звичайно ж, є безліч важливіших речей, про які ми не повинні забувати молитися. Але якщо Господь дійсно піклується про кожного горобця і волосся на нашій голові, це означає, що для Нього немає нічого занадто незначного.
У даному контексті цей уривок з Євангелія стає зрозумілим. Ви вартуєте більше, ніж ціла зграя горобців, тому будьте певні, що Господь знає і піклується про кожну дрібницю у вашому житті. Він піклується про вас і тоді, коли ви спокушаєтесь чи знаходитеся в небезпеці. Ісусовим послідовникам належить боротися з ворогами видимими і невидимими. Але вони повинні пам’ятати, що Той, Кому вони служать, сильніший за найсильнішого з цих ворогів.
Матвія 10:32-42 – Усе відкинути заради Христа
«Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.
Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її. І: «вороги чоловікові – домашні його!» Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її. Хто вас приймає приймає Мене, хто ж приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагороду праведничу. І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, той не згубить нагороди своєї.»
Одного разу мене попросили прочитати проповідь у тій школі, де я колись вчився. Це було одне з щорічних свят, коли всі згадували тих, хто заснував школу і брав активну участь в її розвитку, намагався зробити її особливою, неповторною. У своїй проповіді я звернув увагу на одну цікаву річ: все ті люди, про яких ми з вдячністю згадували, були новаторами і наважувалися щось змінювати, незважаючи на невдоволення охоронців старих порядків. Але якби ми вирішили залишити усе так, як було при засновниках школи, ми ризикували б стати тими самими ретроградами, які свого часу їм заважали. Питання в тому, виражається ваше шанування новатора в сліпому продовженні його справи або ж в прагненні щось змінити у свою чергу?
Думаю, що моя проповідь викликала невелике хвилювання слухачів. Але це ніщо в порівнянні з тим хвилюванням, які викликали слова Ісуса: «Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її». Що ж Він мав на увазі? Невже основоположник християнства дійсно хотів принести «не мир, але меч», розділити дітей і батьків? Як нам зрозуміти все це?
Звичайно ж, у Новому Заповіті говориться про необхідність піклуватися про ближнього. Але я знаю деяких людей, які сприймали цей уривок з Євангелія як дозвіл нехтувати своїми близькими заради служіння Господові. Але сказане в ньому Ісусом занадто серйозно, щоб це ігнорувати; відгомін цих слів чутний у церкві і до цього дня.
Згадайте Святого Франциска, який залишив свій багатий будинок, незважаючи на гнів батька, і став жити простим життям, в усьому уподібнюючись Ісусові. Цьому прикладу тисячі людей намагаються слідувати і до цього дня. Подумайте про тих людей, які стикалися з жахливими небезпеками заради проповіді Євангелія; їм доводилося посилати свої сім’ї в безпечні місця, а самим залишатися на варті Церкви. Ісус не каже тут, що кожен, хто піде за Ним, має відокремитися від сім’ї. Звісно, ні. Насправді, багато хто з апостолів за часів ранньої церкви брав із собою своїх дружин (1Кор. 9:5). Але Ісус знову рішуче нагадує Своїм послідовникам про вибір пріоритетів.
Ісус не каже (як деякі вважають), що кожен може служити Господові по-своєму, але відданість Богові має бути головним пріоритетом. Згодом ми побачимо, як важко було утілити цю відданість у життя – навіть для людей, які знали Ісуса особисто. Петро тричі відрікся від Нього, Іуда Його зрадив, а інші учні при небезпеці повтікали і сховалися.
Але залишається завдання, яке переносить нас назад до Нагорної проповіді. Ісус не просто краще за інших учить нас наслідувати Божі ідеали. Він прийшов не для того, щоб показати нам дорогу з цього світу в той, куди ми потрапимо після смерті. Ні. Ісус прийшов, щоб показати нам новий спосіб бути Божими людьми. А якщо хтось бажає жити по-старому, нехай нарікає на себе. Ісус не хотів розділяти сім’ї, але попереджав, якщо люди підуть за Ним, розподіл неминучий.
Насправді євангельські слова «вороги чоловікові домашні його» є цитатою із старозавітного пророцтва (Мих. 7:6). Пророк передбачає, що коли Бог творитиме у світі щось нове, жахливі розподіли в сім’ях неминучі. Коли Господь бажає врятувати Своїх людей, завжди знаходяться ті, хто вважає, що вони не потребують спасіння. Наводячи ці слова пророка Михея, Ісус хоче попередити Своїх послідовників: «Не дивуйтеся, якщо такі розподіли стануться, це теж частина вашої традиції! У ваших власних Священних Писаннях говориться про великий розрив у той час, коли Господь захоче спасти всіх».
Тому проблема, яку належало вирішити Ісусовим учням, була така болюча – і залишається болючою до цього дня, оскільки люди зазвичай віддають перевагу комфорту. Але ці труднощі урівноважуються великою обіцянкою тим людям, які приймуть слова Ісуса і житимуть відповідно до них: Він «визнає» цих людей перед Своїм Небесним Отцем. Ті, хто втратить життя, набудуть його знову. «Не згублять нагороди своєї» люди, які служать іншим в ім’я Ісуса. Людина, яка напоїла холодною водою одного «з малих цих», напоїть самого Ісуса. Усе, що ви робите заради Ісуса, ви робите заради Господа Бога («хто ж приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене»). Якщо сьогодні християни зможуть наново вивчити цей простий, але мудрий урок, даний Ісусом, то в церкви знову з’явиться можливість змінювати людські серця.
