Дивовижне закінчення книги. Здавалося б, Бог повинен був відповісти Іову на всі його запитання, і міг зробити це дуже легко. Він міг послатися на підступи сатани (не випадково той згаданий на самому початку книги) або просто сказати, що це було таке випробування. Ніби як іспит складений, п’ятірка, молодець.
Але Бог поступає інакше. Він Сам ставить Іову безліч запитань: «Де був ти, коли Я заклав основи землі? Скажи, якщо знаєш. Хто поклав міру її, якщо знаєш? або хто протягував по ній шнур? На чому затверджені основи її, або хто поклав наріжний камінь її, при загальному торжестві ранкових зірок, коли всі сини Божі викликували від радости? … Чи давав ти коли в житті своєму накази ранку і чи вказував зорі місце її, щоб вона охопила краї землі і струсила з неї нечестивих, щоб земля змінилася, як глина під печаткою, і стала, як різнобарвний одяг… Чи є у дощу батько? або хто народжує краплі роси? З чиєї утроби виходить лід, та іній небесний, – хто народжує його?… Чи знаєш ти устави неба, чи можеш встановити володіння його на землі?» (Іов 38:4-7,12-14,28-29,33)
У цих словах звучить докір: та хто ти такий, Іове, щоб сперечатися з Богом? Але це визнавав і сам Іов, і це тут не головне. Бог показує Іову, як складно, але в той же час розумно влаштований цей світ. Людина не може керувати сходом Сонця і дощами, не може навіть зрозуміти природи цих процесів. Звичайно, сьогодні ми куди краще за Іова розбираємося в астрономії і метеорології, але на зміну цим питанням прийшли інші, і людина як і раніше в подиві стоїть перед багатьма таємницями матеріального світу. І якщо ми не в змозі регулювати рух світил або хмар, то чи можемо ми відміряти добро і зло?
А далі Бог говорить про те, що жодна істота в цьому світі не залишена Його турботою: «Хто готує ворону корм його, коли пташенята його кричать до Бога, блукаючи без їжі? … Хто випустив дикого осла на волю, і хто розв’язав пута онагру, якому степ Я призначив домом і солончаки – житлом?» (Іов 38:41; 39:5-6) Якщо навіть нечистий птах ворон і така неблагородна тварина як дикий осел отримують усе необхідне, то вже куди більше може розраховувати на це людина.
Так невже Іов попри все наполягає на тому, щоб вирішувати що справедливо, а що ні? «Чи така в тебе сила, як у Бога? І чи можеш загриміти голосом, як Він? Прикрась же себе величчю і славою, одягнись у блиск і красу; вилий лють гніву твого, подивися на все горде і смири його; глянь на всіх зарозумілих і принизь їх, і скруши нечестивих на місцях їх» (Іов 40:4-7). Досвід XX, а тепер вже XXI століття свідчить нам, що відбувається, коли людина починає за власним вибором “давити нечестивих”. Ті самі Освенцім і Беслан, з яких ми розпочали нашу розмову.
Під кінець розмови Бог згадує двох тварин – Левіафана і Бегемота (староєврейською слово “бегемот” означає просто “звір”). Це величезні, страшні істоти, з якими не під силу впоратися людині, – тільки Сам Бог може перемогти їх. Деякі коментатори стверджують, що йдеться про крокодила та гіпопотама, яких сьогодні можна побачити в будь-якому зоопарку. Але навряд чи ці припущення справедливі, тим більше що Левіафан виявляється вогнедихаючим змієм.
Скоріш за все, перед нами – міфологічні образи: Дракон (за описом Левіафан найбільш схожий саме на дракона) і Чудовисько, які символізують жахливі і непідконтрольні людині сили, що діють у цьому світі і в нашій власній душі. І доки вони залишаються непідконтрольними, з людиною відбуватиметься багато такого, що приводитиме її в жах.
Іов відповідає Богові: «Я чув про Тебе слухом вуха; тепер же мої очі бачать Тебе; тому я відрікаюся і розкаююся в поросі і попелі» (Іов 42:5-6). Що ж, він роздавлений Божою величчю, вважають деякі коментатори, і просто не знаходить слів, щоб виразити свої почуття. Навряд чи, на нього це зовсім не схоже. Мабуть, Іов дійсно знайшов, те, що шукав, точніше, Того, Кого шукав.
Раніше, коли все в нього було гаразд, він просто жив у своєму затишному світі, де була і сім’я, і достаток, і релігія. І тільки коли все стало дуже погано, коли він пережив трагедії інших людей і свою власну, він звернувся до Живого Бога з живими і щирими питаннями, і вони не залишилися без відповіді.
Врешті-решт, благополуччя Іова було відновлене: у нього народилися нові діти, повернулося і багатство, але Біблія згадує про це якось мимохідь, як про щось порівняно маловажне. Книга Іова – це книга не про успіх і втрати, а книга, що розповідає про таємницю страждання, яка не може бути вирішена за допомогою простих відповідей і формул, але може стати приводом для зустрічі Бога і людини.
А що ж друзі Іова? Вони, за словом Божим, говорили про Нього «не так вірно, як раб Мій Іов» (Іов 42:7), і тепер мають принести в жертву сім биків і сім баранів (просто величезна жертва за мірками Старого Завіту!). Тоді Іов помолиться за них, і їх простять.
Бог нікого не звинувачує. Ті, хто вважає за краще говорити про Бога правильні слова від третьої особі, теж отримають те, що шукали, коли виконають відповідні ритуали. Їм не треба навіть молитися – за них помолиться Іов. Адже для розмови Бог обрав не їх, а його – того, хто звернувся до Нього особисто.
“Богоугодний богоборець” – існує таке парадоксальне визначення, і з ним важко не погодитися. Бог чекає від людини крайньої чесності і відвертості, а не формально правильних, але байдужих слів.
Новозавітна паралель
На початку 9-го розділу Євангелія від Іоанна ми зустрічаємо щось дуже схоже: «І, проходячи, побачив чоловіка, сліпого від народження. Ученики Його запитали в Нього: Учителю, хто згрішив, – він чи батьки його, що сліпим народився? Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі» (Ін. 9:1-3). Після цього Христос зцілив сліпого.
Учні повторили тут питання Іова: За що йому це? Хто тут і в чому винен? Він згрішив? Але як же міг він згрішити ще до свого народження? Батьки його згрішили? Але тоді чому за їх гріх постраждала невинна дитина? Ця загадка здається нерозв’язною. Але, як це буває в школі, Христос використовує нерозв’язне завдання, щоб перевести учнів на новий рівень.
Дійсно, жодний конкретний гріх не можна називати прямою і безпосередньою причиною страждань конкретної людини. Іншими словами, немає, і не може бути жодної формули, яка врівноважувала б страждання та гріхи. Про це Біблія каже в книзі Іова. І там же натякає: таємниця страждання може бути вирішена тільки тоді, коли людина зустрінеться з Богом. От Євангеліє і розповідає про цю зустріч, про те, як Бог став людиною і перейняв на Себе все мислиме страждання цього світу – бути зрадженим, покинутим, перенести нестерпну біль і зазнати смерті. Справжня, остаточна відповідь на питання Іова, і не лише йому, але і всьому людству була дана на Тайній Вечері і на Голгофському хресті.
Проте таємниця страждання як і раніше залишається особистою таємницею духовного життя кожної людини, і лише мала частка відкривається нам. Ми можемо бути впевнені лише в одному: дуже часто саме страждання дозволяє нам піднятися над власним ситим або не дуже ситим, але звичним і комфортним існуванням, щоб зустріти Того, Хто для нас дійсно важливий. Ми, з нашими обмеженими знаннями і досвідом, дійсно нічого не можемо пояснити матерям Беслану, ми можемо тільки тужити разом із ними.
І ще – вірити, що є Той, Хто знайде справжню відповідь для кожної з них, коли станеться їх зустріч. А що до нашого ставлення до страждань інших людей, то Євангеліє дає ясну відповідь: не запитуй про конкретні причини, запитуй про мету. Вони зустрілися на твоєму шляху для того, щоб «відкрилися діла Божі». Щоб хворий був зцілений, голодний нагодований, той, хто плаче втішений. І це завдання поставлене перед кожним з нас.
